Морфологічні особливості архантропів

Загальний морфологічний тип: ріст 150-175 см, маса від 40 до 73 кг, кістяк несуттєво відрізняється від скелета сучасної людини, але сильно розвиненими були надбрівні валики і потилична частина голови, справжній підборідний виступ - відсутній. Череп масивний, у скроневій частині сильно звужений (ознака, яка характерна для шимпанзе), щелепи великі, чоло низьке, ніс плоский. Розмір головного мозку складав 775-1 215 см³. Велика мінливість цієї ознаки свідчить про те, що інтенсивно йшли процеси перебудови мозку і виникали різні варіанти його структури.

Для розуміння еволюційного значення подібних процесів у антропогенезі треба враховувати деякі загальні принципи самоорганізаціїскладних систем (від фізико-хімічних до соціальних). Будь-яка структура, що складається з декількох компонентів з елементами невизначеності (на нижчому рівні організації це може бути навіть електрон), внаслідок накопичення випадкових відхилень від гомеостазу неминуче опинеться в ситуації, коли вона вже не зможе зберігати попередню організацію. Починається пошук нових форм достатньо сталої будови чи функції. Це провокує зростання мінливості й утворення найрізноманітніших систем. Їх досконалість перевіряється зовнішнім середовищем: залишаються тільки ті варіанти організації, які забезпечують виживання особин. Позосталі форми гинуть протягом більш або менш тривалого часу. Особини, що залишаються, отримують перевагу в розмноженні та заселенні екологічних ніш.

Таким чином, ті ознаки, які забезпечують пристосованість і виживання особин, закріплюються в популяціях і розвиваються прискореними темпами. Висока швидкість еволюції зберігається лише певний проміжок часу, доки система не досягне рівноваги. Потім певний час зберігається стабільність структури і функції системи, коли вона існує без суттєвих перетворень. Але накопичення нових відхилень від гомеостазу внаслідок статистичного характеру переважної більшості природних процесів знову виведе систему зі стану рівноваги. Розпочнеться новий виток пошуку оптимальних варіантів структури і функції у змінених умовах довкілля. Загальна схема виглядає таким чином: неминуче змінюються внутрішні або зовнішні умови, що викликає зростання мінливості й пошук нових адаптацій. Вони поширюються у популяціях і діють протягом обмеженого відрізку часу. Потім цикл повторюється.

Аналогічна ситуація багаторазово складалася і під час антропогенезу, забезпечуючи формування такої організації головного мозку, яка реалізувалася в пластичному психічному відображенні та гнучкій поведінці, що і призводило до високої конкурентної здібності гомінід. Еволюція гомінід із самого початку спрямовувалася не на збільшення розмірів головного мозку, а на розвиток якісно іншої системи зв'язків між окремими нейронами і ланками головного мозку.

На ендокрані (відбиток внутрішньої поверхні черепа) архантропів уже спостерігається асиметрія борозен головного мозку. У лівій півкулі лобова частина має більш виражений гомінідний характер, що може бути пов'язаним з праворукістю архантропів. Між скроневою та лобовою частками мозку з'являється досить довга і широка щілина, змінюється лобовий край, особливо його задня частина, де формується латеральний горбок, який відповідає центру Брока. Розрізняється більше випинань осередків інтенсивного росту нижньо-тім'яної, верхньо-скроневої і нижньо-лобової ділянок. Тут знаходяться зони третинного кіркового аналізу узагальнених абстрактних сигналів, які вже були попередньо обробленими в зонах первинного (центральні ядра аналізаторів, безпосередня сенсорна рецепція) і вторинного (периферійна зона аналізаторів, початковий синтез інформації від різних рецепторних зон) кіркового аналізу. Особливе значення для ефективного протікання цих процесів має нижньо - тім'яна підобласть. У сучасної людини вона інтегрує слухову, зорову і тактильну рецепцію. На цій основі здійснюється стереогноз, встановлюються зв'язки між окремими подіями та явищами, відбувається розуміння чужої і власної мови, стають можливими письмо і рахування. Нижньо-тім'яна підобласть, як правило, не має безпосередніх контактів з аналізаторами. Вона одержує інформацію із інших кіркових зон через спеціальні ядра зорового горба проміжного мозку.

Внаслідок складних зв'язків і переключень між відповідними нервовими структурами здійснюється узагальнення інформації і вироблення комплексного, абстрагованого сигналу, який спрямовується у філогенетично нові поля кори (№39 і № 40). Аналогічні поля є у людиноподібних мавп, але їх площа набагато менша, диференціація на підполя значно слабіша, асоціативні волокна ще не розвинені, відрізняється і клітинна структура. Внаслідок цього мавпи, навіть такі кмітливі як шимпанзе, не можуть до початку певної діяльності встановити зв'язки між різними предметами та явищами, не мають уявлення про форму.

Будова головного мозку архантропів дозволяла їм ще до початку виготовлення знаряддя узагальнити інформацію від рецепторів руки та ока, відчути вагу, форму, розмір, рельєф, колір та інші якості каменя, його просторові співвідношення з власним організмом. Ці первинні відомості відносно предмета труда з початком його оброблення доповнювалися руховими імпульсами, пов'язаними з встановленням просторово-часових співвідношень, розрахунком послідовності ударів, їх цілеспрямованості і розміру силових зусиль.

Системний взаємозумовлений розвиток головного мозку і трудової діяльності неминуче сприяв і формуванню більш досконалої комунікації. Прискореними темпами розвивалися зони головного мозку, які відповідають за мовлення, зокрема, зони Верніке і Брока. Зона Верніке розташована у скронево-тім'яній підобласті лівої півкулі, в антропогенезі виникла трохи раніше. Вона контролює розуміння мови. Її дефекти призводять до сенсорної афазії, тобто до втрати здатності розуміти чужу мову. Зона Брока сформувалася дещо пізніше. Вона розташована в задній частині лобової частки (скронево – лобова частина) лівої півкулі і контролює мовну діяльність. Це центр моторних, рухових образів слова, відповідальний за правильну артикуляцію в момент вимовляння слів. При її ушкодженні розвивається моторна афазія, тобто втрачається здатність говорити. Обидві зони в сучасної людини формуються в онтогенезі досить пізно, близько 17-20 місяців життя.

Удосконалення морфологічної структури головного мозку архантропів супроводжувалося її стандартизацією, тобто мінливість за цією ознакою ставала мінімальною. Паралельно відбувалася і стабілізація поведінки. Трохи збільшилася і тривалість життя, хоча 68% населення ще не доживало до 14 років.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Олдувайська культура	\|	Спосіб життя архантропів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.