ВИСНОВКИ

Процес гомінізації тривав мільйони років і відзначався суттєвими змінами морфології, фізіології, психічного відображення і суспільної поведінки приматів.

Схематично цей процес може виглядати таким чином: певна частина приматів, внаслідок зміни кліматичних умов, опинилася в нетиповому для себе середовищі – у саванах, відкритих місцинах, до яких ці тварини були зовсім непристосованими, оскільки мали за плечима тривалу еволюцію в напрямі розвитку пристосувань до життя на деревах. Ці істоти повинні були загинути, тому що не могли конкурувати з жодною групою тварин, що населяли савани, бо ті, у свою чергу, мільйони років пристосовувалися саме до такого середовища.

Суттєві морфологічні зміни для приматів також вилучалися внаслідок високого рівня організації цих істот (започаткувати новий напрям еволюції можуть лише мало диференційовані групи особин). Проте, на початку еволюції гомінід відбувалося значне зростання мінливості анатомічної будови тіла від мініатюрних форм до гігантопітеків. Але, як виявилося в ході еволюції, ті морфологічні варіанти, які могли собі дозволити примати, виявилися недостатніми для забезпечення переваги в боротьбі за існування з корінними мешканцями відкритих просторів.

Виживали переважно особини не стільки з міцною статурою, скільки з більш прогресивною будовою мозку. Саме вони виявлялися здатними залишати нащадків і передавати їм ті ознаки, котрі дозволили їх батькам дожити до репродуктивного періоду. Природний добір починав діяти переважно за ознаками навіть найменших прогресивних змін будови і функціонування головного мозку. Мінливість особин за цими ознаками створювала поле дії добору, який у популяціях перших гоміноїдів був надзвичайно жорстким. Існування взаємозумовленості між певними анатомічними структурами і особливостями психічного відображення створювало передумови для їх сумісної еволюції.

Подібні комплексні морфофізіологічні зміни відбивалися і в поведінці особин, котра ставала потужним еволюційним фактором. Виживали переважно ті індивіди, чия поведінка відзначалася більшою пластичністю. Це давало змогу пристосовуватися до найрізноманітніших зовнішніх умов і перейти від випадкового використання природних предметів до цілеспрямованого виготовлення знарядь праці.

Такі адаптації могли здійснюватися лише за умови суспільного життя індивідів. Кожна особина пристосовувалася не тільки до зовнішнього середовища, але й до життя в оточені інших людей. Функцію контактів з довкіллям прийняло на себе суспільство. Виживали ті колективи, в яких число соціально неконфліктних особин було найбільшим, а внутрішня структура й система зв'язків між членами співтовариства – достатньо розвиненими. Тільки такі угруповання були життєздатними в надзвичайно жорстких умовах, якими характеризувалися ранні етапи антропогенезу. Цей напрям реалізувався і в подальшій еволюції нового виду Homo sapiens.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
НЕОАНТРОПИ	\|	Літературна мова. Мовна норма.Культура мови.Культура мовлення під час дискусії.Специфіка мовлення фахівця

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.064 сек.