ВОДНІ МАСИ

Вперше термін “водні маси” був застосований в 1929 році австрійським вченим А.Дефантом. На сучасному етапі А.Д. Добровольський дав наступне визначення водної маси: “Водною масою називають порівняно великий об’єм води, що формується в певних районах Світового океану, впродовж тривалого часу, має стійкі фізичні (температура, колір, густина), хімічні (солоність, вміст газів) та біологічні властивості і рухається, як одне ціле”. В кожній водній масі виділяють її ядро з найбільш вираженими показниками температури, солоності, густини. Від ядра до зовнішніх меж водної маси значення показників змінюється, але в допустимих значеннях для даної водної маси. Зміна і трансформація значення показників проходить під впливом трьох причин:

1) переходу з однієї кліматичної зони в іншу — зональна трансформація. Зональна трансформація пов’язана з рухом за меридіаном (теплі-холодні течії);

2) зміна зовнішніх умов в районах розміщення водної маси — сезонна трансформація. Сезонна трансформація пов’язана не з переносом водної маси, а з сезонними змінами гідрометеорологічних характеристик на місцях. Цю заново створену водну масу називають зимовою або літньою модифікацією;

3) змішування із сусідніми водними масами — трансформація змішування. Унаслідок перемішування двох водних мас формується третя, з проміжними характеристиками. Ця трансформація може відбуватися поступово, якщо між водними масами немає різкої межі (Канарська течія і Саргасове море) або різке розмежування (Лабрадорська течія і Гольфстрім).

Водні маси Світового океану поділяють на основні та вторинні. Основні водні маси займають великі простори і мають однорідну будову на великій відстані. Основні водні маси в свою чергу поділяють на: екваторіальні, тропічні, субтропічні, субполярні та полярні водні маси.

Екваторіальні водні маси мають високу температуру, незначну солоність і густину, малий вміст кисню і фосфатів (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Характеристика поверхневих водних мас Світового океану

Водні маси	Товщина шару, м	Темпера-тура, °С	Солоність, ‰	Густина, ум. од.	Вміст кисню, мг/л	Вміст фосфатів, мг/л
Екваторіальні	150–300	+26, +28	33–35	22–23	3–4	0,5–0
Тропічні	300–400	+18, +27	34,5–35,5	24–26	2–4	1–2
Субтропічні	400–500	+15, +28	35–37	23–26	4–5	0,5
Субполярні	300–400	+5, +20	34–35	25–27	4,6–6	0,5–1,5
Полярні	100–200	+5, –1,8	32–34	27–28	5–7	1,5–2

Тропічні водні маси займають найбільші простори. Для них характерні порівняно високі температура, солоність, густина, але вони дуже бідні на кисень.

Субтропічні водні маси найсолоніші, в них значно більше кисню, ніж у попередніх типах, і зовсім мало фосфатів.

У полярних і субполярних водних масах із зростанням географічної широти температура і солоність знижуються, а густина, вміст кисню і кількість фосфатів збільшуються.

Вторинні водні маси— це води зміщення основних водних мас, наприклад, Середземноморська водна маса в північній частині Атлантичного океану.

Також водні маси поділяють по кожному океану, по півкулям (північні, південні), по довготі (західні, східні) і по вертикалі.

Рис. 5. Області поширення поверхневих водних мас

(за В. М. Степановим)

У вертикальному напрямі розрізняють чотири структурні водні зони: поверхневу, проміжну, глибинну, придонну.

Поверхнева зона, нижня межа якої залягає на глибині 100–200 м, надзвичайно динамічна. Мінливість властивостей її вод зумовлена сезонними коливаннями температури і вітровим хвилюванням. Об’єм води в цій зоні 68,4 млн км³, або 5,1% від загального об’єму Світового океану.

У проміжній зоні (200–2000 м) поверхнева циркуляція води з її широтним перенесенням речовини та енергії змінюється глибинною, в якій переважає меридіональне переміщення водних мас. У високих широтах до цієї зони належить шар теплої води, що проникає сюди з низьких широт. Об’єм води в проміжній зоні 414,2 млн км³, або 30%.

Глибинна зона (2000–4000 м) — зона меридіонального переміщення води та енергії, водообміну між океанами. В ній зосереджено понад половину (50,7%) усієї водної маси океанів — 680,0 млн. км³.

Придонна зона (понад 4000 м) утворюється водами полярного походження. Товща цієї води залежить від рельєфу дна, але найпотужніша вона в Антарктиці через високе положення тут її верхньої межі. Об’єм води у придонній зоні — 176,3 млн км³, або 13,2%.

Між різними водними масами формуються так звані гідрологічні фронти. Це вузькі смуги розмежування різних водних мас або океанічних течій, в яких найбільші горизонтальні градієнти температур, солоності, густини та інших океанографічних характеристик. Вони супроводжуються контрастами кольору води, нагромадженням сміття, піни. Мають ширину від 20 м до 1000 м. Область, усередині якої змінюється положення океанічного фронту, називають фронтальною зоною.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення водної маси.

2. Охарактеризуйте основні та вторинні водні маси.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Швидкість звуку (у м/с) в морській воді при різній солоності і температурі	\|	Рівень Світового океану

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.054 сек.