Тема 9: Мовна картина світу та її складові

Протягом тривалого часу феномен мови розглядався переважно як знаряддя комунікації і пізнання. Однак мова не тільки є засобом відображення реальності, але й інтерпретує її, створюючи особливу реальність для людини. Зміна орієнтирів у науці в цілому відбувається під впливом філософії. З того часу, як на межі XIX–XX ст. у філософських напрямах на перший план висувається мова, лінгвістика суттєво зміцнює свої позиції і посідає центральне місце в системі гуманітарного знання.

Мова сприймається як з’єднуючий елемент між окремою людиною та ментальністю нації, до якої вона належить, причому завдяки мові можливо не тільки віднайти цей зв’язок на сучасному етапі, а й прослідкувати його розвиток у ході всієї історії нації та суспільства. Усі елементи народної культури знаходять відбиток у мові певного народу, яка є відмінною від інших саме через специфіку відображення в ній світу і людини в ньому.

Розробкою проблеми картини світу та її мовного вираження займалися Ю. Апресян, Г. Брутян, Ю. Караулов, В. Морковкін, Ж. Соколовська, Н. Сукаленко. На особливу увагу заслуговують погляди деяких з них. Р. Брутян, розглядаючи це питання з філософської позиції, заявляв, що оскільки у людській свідомості правомірне виділення раціональної (логічної) та чуттєвої моделей дійсності, то і в мові також можливе уявлення про «картину світу» у формі концептуальної (поняттєвої) та мовної (словесної) моделей. Інваріантна (концептуальна) частина картини світу визначається принципом віддзеркалення і, безумовно, однакова для всіх і не залежить від того, носієм якої мови є людина. Такий підхід став загальновизнаним у сучасному мовознавстві (Ю. Караулов, Г. Колшанський, Г. Комлєв, Т. Нікітіна, Г. Рамішвілі, Н. Сукаленко та ін.), оскільки він дає можливість показати роль мови у формуванні картини світу у свідомості людей, більш чітко уявити, як відображається в ній довкілля. «Іще до знайомства з мовою, – наголошує О. Кубрякова, – людина певною мірою знайомиться зі світом, пізнає його; завдяки відомим каналам почуттєвого сприйняття світу вона володіє певною інформацією про світ, розрізняє і ототожнює об’єкти свого пізнання. Засвоєння будь-якої нової інформації про світ здійснюється кожним індивідом на базі тієї мови, якою він уже володіє. Створена таким чином система інформації про світ і є сконструйована ним концептуальна система».

Якщо концептуальна картина – інваріантна (спільна для всіх носіїв мов), то мовна виражається у значеннях слів, притаманних певній мові. Більшість учених вважає, що концептуальна картина світу багатша, ніж мовна, оскільки у її творенні беруть участь різні типи мислення, і не все пізнане людиною набуває словесної форми, не все відображається за допомогою мови, і не вся інформація, яка надходить із зовнішнього світу, набуває мовного виразу. Для набуття мовною одиницею певного статусу і закріплення її у мові вона має пройти нелегкий шлях формування, кристалізації і селекції, а також випробування часом.

Концепт водночас – і форма поняття, і його ідея, втілена в словесних образах буття. Тим самим концептуальна картина світу – це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, але й система смислів, що втілюються у ці реалії через слово-знак і слово-концепт. Мовна ж картина світу – це мозаїкоподібна польова система взаємопов'язаних мовних одиниць, що через складну систему лінгвістичних і граматичних значень відбиває об'єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини, тобто загалом картину світу як таку.

Слід зазначити, що обидві картини світу (концептуальна та мовна) взаємопов’язані, хоч і мають певні відмінності. Тлом концептуальної моделі світу є інформація, що подається в поняттях, тоді як головними у мовній моделі є знання, закріплені за одиницями конкретних мов. Концептуальна модель організована за законами фізичного світу, що робить її багатшою та цікавішою, мовна ж – за законами мови. Концептуальна модель світу – універсальна, впорядкована, характеризується стійкістю та системністю, мовна – фрагментарна, більш рухома, відображає постійні зміни в довкіллі.

Торкаючись загальних рис, зазначимо, що обидві моделі є способам існування лексики у свідомості носія і допомагають у відтворенні цілісної картини світу. Отже, картина світу як сукупність уявлень про довкілля розкривається через мовну структуру, зокрема лексико-семантичну систему мовних одиниць. «Сітка відношень» цієї системи є ієрархічно впорядкованим цілим зі складною будовою, в основі якої лежить смисловий каркас, що створює площинну модель мовної картини світу.

Наукова картина світу включає систему знань про людину і людство, про місце людини в світі, космосі. Величезний вклад у створення сучасної наукової картини світу внесли вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч.Дарвіна і його продовжувачів). Наукова картина світу – це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою на даний історичний час.

Розвиваючи ідеї вчення В. Гумбольдта, Л. Вайсгербер, представник неогумбольдтианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючої її зовнішньої дійсності; 2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову. Л. Вайсгербер вважає мову творінням нації, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова – духовний світ, що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного суб’єктивним, одностороннім.

Суб’єктами мовної картини світу є носії мови, оскільки картина світу є способом його пізнання, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності повсякденної свідомості. Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу й мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття й уявлення, а друга – мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу – ось принципова відмінність між концептуальною та мовною картинами світу.

Людина відображає світ крізь призму накопичених суспільством знань, понять, навичок. Навіть до цілком нового, сприйнятого почуттєво явища вона ставиться з позиції сприйняття нею суспільної культури. Здатність людини до специфічного відображення навколишнього світу є найважливішою умовою існування мови, оскільки в основі будь-якого типу комунікації (у тому числі за допомогою мови) лежить спроможність повідомляти певну інформацію про речі (у широкому розумінні слова), що знаходиться за межами мови. Отже, цілком природно, що дослідження сутностей мовного значення як результат специфічного віддзеркалення світу тісно пов’язане з вивченням природи відображуваних об’єктів, їхньою систематизацією в ході когнітивної діяльності людини, фіксацією тих або інших рис людини у мовній семантиці тощо.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення та функції. Мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеоформлювальна, репрезентативна, емоційна, експресивна та імпресивна.

Комунікативна функція мови полягає в тому, що мова служить для спілкування між людьми у суспільстві. Когнітивна функція мови є важливим засобом пізнання світу. Цю функцію мови ще називають пізнавальною, гносеологічною (грец. gnosis – пізнання). Щоб відбулося спілкування, необхідно сформувати і сформулювати думку. Реалізування цих процесів, крім мислення, забезпечує і мова, тобто вона виконує мислеоформлювальну функцію.

Репрезентативна функція мови полягає в тому, що мова відображає об’єктивну дійсність: у процесі спілкування люди передають одне одному певну інформацію про неї. Емоційна функція мови виявляється у вираженні ставлення мовця до змісту його повідомлення, ставленні суб’єкта мовлення до об’єкта мовлення, у почуттях і емоціях мовця. Експресивна функція мови передбачає уявлення у висловлюванні самого мовця, а імпресивна функція полягає в тому, що мова впливає на слухача, тобто адресата висловлюваної думки, який є обов’язковим учасником спілкування.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого його фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) – явище динамічне, а не статичне, мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6: Лексичні трансформації	\|	Тема 10: Міжкультурна комунікація і проблеми перекладу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.