Вказівники на функції

Подібно як ім’я масиву є постійним вказівником на перший елемент масиву, так ім’я функції є постійним вказівником на саму функцію. Можна оголосити змінну , яка містить адресу функції, і викликати функцію за цим вказівником. Це дозволить звертатись до будь-якої функції за власним розглядом. Єдиною складністю у застосуванні вказівника на функцію є необхідність розпізнати тип об’єкту, на який вказує вказівник. Вказівник на тип цілого вказує на цілочисельне змінну, а вказівник на функцію повинен вказувати на тип значення, що повертає функція та відповідного сигнатурі. Наприклад,

long (*funcPtr) (int);

Тут funcPtr оголошений як вказівник на функцію, яка приймає цілочисельний параметр та повертає значення типу long. Дужки обов’язкові. Параметрів буде стільки, скільки подано при оголошені функції. Ім’я функції не вказано, бо це може бути будь-яка функція, яка приймає цілочисельний параметр та повертає значення типу long.

Розглянемо наступний запис.

long * function (int);

Тут function це функція, яка приймає цілочисельний параметр та повертає вказівник на змінну типу long.

Виклик функції через вказівник відбувається так само, як і виклик самої функції, але замість імені функції використовується ім’я вказівника. Щоб присвоїти вказівнику на функцію адресу функції, достатньо присвоїти йому імя цієї функції без круглих дужок.

void Cube ( int, int); // оголошення функції

void (*pFunc) ( int,int); // оголошення вказівника

...

pFunc = Cube; // присвоєння вказівнику адреси функції Cube

...

pFunc(valOne, valTwo); // виклик функції Cube через вказівник

Перевага у використанні вказівника на функцію:вказівник на функцію дозволяє уникнути повторення коду, зробити програму більш читабельною, простішою, а також створювати масиви функцій, викликаючи їх в залежності від умов виконання програми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.