Післявоєнна відбудова народного господарства. Посуха і голод 1946–1947 рр.

Тема №1

Соціально-економічний та політичний розвиток СРСР

У післявоєнний період (1945–1953 рр.)

(2 год.)

План.

1. Післявоєнна відбудова народного господарства. Посуха і голод 1946–1947 рр.

2. Посилення карально-репресивних функцій радянського режиму. “Ждановщина” та ідеологічні кампанії 1946–1953 рр.

3. Зміни у зовнішній політиці СРСР після Другої світової війни. Початок “холодної війни”.

Післявоєнна відбудова народного господарства. Посуха і голод 1946–1947 рр.

Згідно зведеним оцінкам людських втрат у цій війні, на СРСР припало від третини до половини усіх світових втрат. За останніми сучасними оцінками, за чотири роки військових дій загинули 26,6 млн. чоловік. Загинув кожен сьомий житель країни. Тільки на фронтах загинуло більше 11,9 млн. чоловік (у Німеччини та її союзників – 6,7 млн.). За оцінками російського історика В. Кожинова, дійсні жертви війни – 19,9 млн. осіб, не враховуючи смерті дітей, які народилися в роки війни. За підрахунками авторитетного емігрантського демографа С. Максудова, бойові втрати радянських військовослужбовців від рук ворога склали 7,8 млн. осіб (8,6 млн. разом із природньою смертністю військовослужбовців). Найбільш великі були втрати серед чоловічого населення – близько 20 млн. чоловіків не повернулися з війни. У багатьох українських та білоруських селах майже не залишилося дорослих чоловіків. За переписом 1959 р., на одну тисячу жінок у віці від 35 до 44 років доводилися тільки 633 чоловіки. Даху позбулися 25 мільйонів чоловік. Варварському руйнуванню піддалися найважливіші центри країни: Ленінград і Сталінград, Вороніж і Курськ, Харків і Дніпропетровськ.

Окупанти зруйнували і спалили більше 170 міст, понад 70 тис. селищ, близько 32 тис. промислових підприємств, 65 тис. км залізничної колії, знищили й пограбували 98 тис. колгоспів, 1876 радгоспів, 2890 МТС. Війна заподіяла величезної шкоди сільському господарству: на чверть скоротилися посівні площі, погіршилася обробка ланів, зменшилися врожайність, рівень механізації, скоротилася чисельність працездатного населення. Загалом, матеріальний збиток СРСР становив 2569 млрд крб. (у довоєнних цінах). Радянський Союз втратив понад 30% національного багатства. Країна переживала величезні труднощі. Основним економічним завданням розвитку країни було здійснення переходу на рейки повоєнного виробництва, відбудова зруйнованого війною господарства європейської частини СРСР. Труднощі, які виникали при виконанні цих завдань, були пов'язані перш за. все з тим, що в роки війни змінилася структура економіки країни: найбільшого розвитку набули галузі з виробництва зброї, військової техніки; водночас різко скоротилося виробництво предметів широкого вжитку.

Відбудова почалася відразу після визволення захоплених територій; було розроблено четвертий п'ятирічний план (1946–1950). Сталін висунув гасло: завершити побудову соціалізму і почати перехід до комунізму. На його думку, війна лише затримала виконання цього завдання. Сталін припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн.т. на рік, сталі - до 60 млн. т., нафти - до 60 млн.т., вугілля до 500 млн.т.

У 1948 р. за основними показниками було досягнуто перевищення довоєнного 1940 р. Фактори досягнення результатів: 1) ентузіазм та перенапруження радянських людей (одним з найзнаменитіших починів тих років став рух "швидкісників", ініціатором якого був ленінградський токар Г.С. Борткевич, що виконав на токарному верстаті в лютому 1948 р. за одну зміну 13-денну норму виробітку. Рух став масовим. На деяких підприємствах були зроблені спроби впровадження госпрозрахунку. Але для закріплення цих новацій не були прийнято заходів матеріального стимулювання, навпаки, при підвищенні продуктивності праці знижувалися розцінки. Адміністративно-командній системі було вигідне досягнення високих виробничих результатів без додаткових вкладень); 2) низький рівень споживання; 3) концентрація ресурсів; 4) примусове вилучення коштів під час грошової реформи 1947 р. (заробітна плата залишалась незмінною; за банківськими вкладами з 3 до 10 тис. крб. було здійснено зменшення заощаджень на 1/3, а за вкладами понад 10 тис. крб. – 2/3; для тих, хто зберігав гроші поза банківськими установами обмін здійснювався 1 до 10);

5) використання праці військовополонених (німців, японців), а також в'язнів ГУЛАГу (в СРСР працювали 1,5 млн. німецьких і 0,5 млн. японських військовополонених; в системі ГУЛАГу у цей період перебували 8–9 млн. ув'язнених, чия праця практично не оплачувалася);

6) репарації (СРСР отримав з Німеччини репарації на суму 4,3 млрд. дол. В рахунок репарацій з Німеччини та інших переможених країн до Радянського Союзу вивозилося промислове обладнання, включаючи навіть цілі заводські комплекси (було ввезено понад 5,5 тис. «трофейних» промислових підприємств різного профілю). Однак, раціонально розпорядитися цим багатством радянська економіка так і не змогла із-за загальної безгосподарності, а цінне устаткування, верстати та ін. поступово перетворювалися на металобрухт).

Переважний розвиток групи ''А'' (виробництво засобів виробництва) призвів до ще більшої диспропорції у промисловості, яка намітилась ще у 1930-і роки. Це посилило хронічну хворобу радянської економіки: дефіцит товарів народного споживання.

Фактично відбудову було завершено на початку 1950-х років. Відбудовано і побудовано 6200 промислових підприємств. Нові гіганти індустрії будувалися на Уралі, у Західному Сибіру, Казахстані. У найкоротші терміни було відновлено ДніпроГЕС; промислові центри Півдня Росії отримали електроенергію, піднялися з руїн цементні заводи Новоросійська. Швидко пішло вугілля перших відновлених шахт Донбасу, велике значення мало відновлення великих машинобудівних заводів Ленінграда. З іншого боку, посилилася диспропорція у розвитку промисловості: випереджальними темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали галузі легкої та харчової промисловості, що пояснювалося меншими капіталовкладеннями у ці галузі та відставанням сільського господарства, що постачало для них сировину.

Відновлення народного господарства проходило украй напружено. Четвертий п'ятирічний план ставив дуже важкі завдання для виснаженою війною країни. Не вистачало робочих рук, сировини. У 1946 р. вибухнула жорстока посуха. Валовий збір зернових склав в цей рік трохи більше третини урожаю 1940 р. (39,6 млн. і 95,5 млн. тонн відповідно). У країні розпочався голод. Уряд використовував посуху, щоб примусити колгоспи здати державі понад 50% урожаю, тобто більше, ніж в роки війни. Така політика дозволила поповнити зернові запаси і прогодувати міське населення, але прирікала на масовий голод жителів села. В результаті голоду і хвороб, з ним пов'язаних, в країні загинуло близько 1 млн. чоловік. У сучасній українській історичній науці його називають голодомором, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура; він був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.

Як і у передвоєнні роки, селяни, не отримуючи майже нічого за трудодні, жили за рахунок особистого підсобного господарства. Починаючи з 1946 р. власті обкладають особисті підсобні господарства селян великими грошовими податками. У відповідь на ці заходи селяни вирубували сади, різали худобу. Глибоку кризу в сільському господарстві керівництво країни намагалося ліквідовувати шляхом посилення державного контролю, укрупнення колгоспів.

У повоєнний період соціальна політика радянського керівництва була надзвичайно суперечливою: з одного боку, було введено 8-годинний робочий день, відмінено обов'язкові понадурочні роботи, відновлено чергові та додаткові відпустки; з іншого – саме 1946 р. починається повернення до вольових методів керівництва промисловістю (прийнято декілька постанов, які закріплювали робітників на підприємствах, необгрунтовано у декілька разів збільшували норми виробітку). Продовжував залишатися низьким життєвий рівень населення: зарплата робітника і службовця в середньому становила 70 крб., колгоспника – 17 крб. на місяць, тоді як ціни зросли в 3 рази порівняно із 1940 р.

Водночас з відміною карток повинна була проводитися грошова реформа. Необхідність грошової реформи визначалася повною розбалансованістю грошової системи в роки війни, оскільки різке зростання військових витрат вимагало постійного випуску величезної кількості грошей, не забезпечених споживчими товарами. Внаслідок значного скорочення роздрібного товарообігу на руках у населення виявилося грошей більше, ніж вимагалося для нормального функціонування народного господарства, а тому купівельна спроможність грошей впала. Крім того, в країні було багато фальшивих грошей, випущених фашистами під час війни. В результаті реформи відбулося вилучення зайвої грошової маси, а сама реформа мала переважно конфіскаційний характер. Обмін грошей розпочався 15 грудня 1947 р., старі гроші обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1. Пільговому обміну підлягали вклади в ощадкасах (до 3 тис. рублів – у співвідношенні1:1). Пропаганда представляла реформу як головний удар по "спекулятивних елементах", насправді саме ця категорія, тобто ділки тіньової економіки, встигли узабезпечити свою готівку, своєчасно розукрупнивши свої вклади або перевівши готівку в золото, коштовності. Постраждали в результаті обміну грошей, передусім люди, які не зберігали заощаджень в ощадкасах, але мали готівку: серед них переважну більшість складали не "спекулянти", а робітники високих розрядів, технічна інтелігенція, зайняті у шкідливих виробництвах, сільському господарстві та ін. В той же час, незважаючи на витрати, реформа 1947 р. сприяла стабілізації фінансової ситуації в країні. Менш підготовленою виявилася відміна карткової системи. Керівництво країни прийняло рішення про відміну карток, однак тоді ще існуючий обсяг продовольчих і промислових товарів не міг задовольнити вільного попиту населення.

Після грошової реформи 1947 р. при середній зарплаті близько 500 крб. на місяць вартість кілограму хліба складала 3–4 крб., кілограму м'яса – 28–32 крб., вершкового масла – понад 60 крб., десятка яєць – близько 11 крб. Щоб купити вовняний костюм, треба було віддати три середні місячні зарплати. Ліквідація карткової системи якісно не вплинула на життєвий рівень трудящих. Лише невелика частина суспільства – партійно-державна номенклатура, яка обслуговувалася цілою системою спецмагазинів, мала високий достаток. Нелегко жилося радянським людям в перші післявоєнні роки. Не вистачало продуктів харчування, багато з них розподілялися за картками. Обносилися одяг і взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, переповнених бараках і гуртожитках. Щорічно населення країни було зобов'язане підписуватися на державні позики. Усього за 1946–1956 рр. в країні було розміщено 11 позик (на купівлю облігацій однієї позики робочі і службовці щорічно в середньому витрачали суму, рівну 1–1,5 місячної зарплати).

З 1 січня 1950 року уряд визнав необхідним підвищити офіційний курс крб. по відношенню до іноземних валют, і визначив його відповідно до золотого змісту рубля(0,222168 г чистого золота), хоча в ті роки цей факт не мав ніякого економічного значення, оскільки встановлений офіційний курс рубля ні в яких розрахунках не використовувався.

З 1947 по 1954 рр. було проведено сім знижень роздрібних цін (перше - разом з грошовою реформою). Але секрет пониження цін слід шукати в тому величезному їх стрибку, який відбувся після початку колективізації. Так, роздрібні ціни на печений житній хліб виросли за 1928-1952 роки майже в 19 разів; на яловичину - в 17; на свинину - в 20,5; на цукор - в 15; на олію в 34; на яйця - в 19,3; на картоплю - в 11 разів. Тому щорічне зниження цін(на декілька відсотків) на основні продовольчі товари (та ще з великим пропагандистським ефектом) здійснити було нескладно. До того ж це зниження цін відбувалося за рахунок фактичного пограбування колгоспників, оскільки, як вказувалося вище, темпи збільшення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію були набагато нижчі, ніж збільшення роздрібних.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.