Системний підхід до вивчення креативного мислення у психології

Вступ

Проблема креативності тривалий час стоїть в центрі уваги зарубіжних і вітчизняних психологів. В англомовній літературі, як правило, терміном «creativity» позначають все те, що має безпосередню причетність до створення чогось нового; власне процес такого створення; продукт цього процесу; його суб’єкт; обставини, в яких творчий процес відбувається; чинники, які його обумовлюють тощо, тобто «креативність» трактується як поняття синонімічне «творчості». У Психологічному словникукреативність розуміється з точки зору творчої продуктивності, як «…здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації».

Суть креативності як психологічної властивості зводиться, за Я. Пономарьовим, до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів власної діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творенням нового, а нетворча бачить лише результати щодо досягнення мети, проходячи повз новизну. Ф. Баррон і Д. Харрінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у галузі креативності з 1970 по 1980 роки, зробили такі узагальнення відомостей про креативність:

1. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і несвідомий характер; здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Особливостями творчого процесу, продукту та особистості є їхня оригінальність, валідність, адекватність задачі і придатність — естетична, екологічна, оптимальність форми, правильність та оригінальність на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різноманітні за природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігійної системи, нововведення у правознавстві, свіже рішення соціальних проблем тощо.

Аналізуючи сучасні дослідження цього явища, можна зробити висновок, що не існує однозначної відповіді на запитання: чи існує взагалі креативність, чи вона є науковим конструктом, чи є самостійним процес креативності, чи креативність — це сума інших психічних процесів? Один з аргументів на користь останнього підходу полягає в когнітивній теорії «вроджених структур» (Н. Хомський, Дж. Фодор), яка стверджує, що не можна створити щось з нічого, тобто повз існуючі структури, а процес вирішення творчих задач описується як взаємодія інших процесів (мислення, пам’ять тощо).

Системний підхід до вивчення креативного мислення у психології

Соціальний запит на дослідження механізмів розвитку креативності, креативного мислення зумовив особливу актуальність її вивчення в період 90-х рр. ХХ – початку ХХІ століття, підвищення наукового інтересу до проблеми формування креативного потенціалу особистості, активізацію дискусії щодо природи креативності, її проявів, можливостей розвитку тощо. Сутність виділеного нами рефлексивного етапу вивчення проблеми креативності полягає в появі якісно нових напрямків та аспектів її вивчення, у концептуальному осмисленні результатів попередніх досліджень у контексті місця психології творчості в системі людинознавства, у визначенні перспектив розвитку проблематики креативності, поглибленні тенденцій до її диференціації та інтеграції тощо.

У кінці 80-х – на початку 90-х рр. з’явилися узагальнюючі дослідження з проблеми креативності, у яких підводилися підсумки її вивчення в 50-80-х рр. ХХ ст. На рефлексивному етапі зберігається та поглиблюється традиційний підхід до дослідження креативності мислення з точки зору процесуального, особистісного, продуктивного та інтерактивного (середовищного) параметрів . Спостерігається інтенсивне збільшення експериментально-прикладних досліджень проблеми креативності, більшість з яких спрямована на виявлення особистісних чинників та компонентів креативності (від темпераменту до духовних цінностей), перелік яких постійно зростає.

Креативне мислення інтенсивно досліджується з позицій проблем творчої професійної діяльності, особистісно-професійного розвитку, онтогенезу суб’єкта творчої праці тощо. Надзвичайно важливим є доведення положення про творчу працю як вищий рівень професіоналізму, а креативність – як його загальний інваріант. Ця позиція є вихідним положенням багатьох досліджень різних аспектів професіоналізації практичних психологів.

На якісно новому рівні розгортається останнім часом вивчення вікових аспектів креативності, серед яких можна виділити два основних: дослідження особливостей розвитку та прояву креативності в різних вікових періодах – від дошкільного до юнацького; дослідження онтогенезу креативності, якісних змін її розвитку протягом всього дитинства або тривалих його періодів (дошкільний, шкільний). Другий з цих аспектів може слугувати вихідним моментом аналізу детермінант розвитку креативності в контексті їх системної рекомбінації в онтогенезі.

Підсумовуючи аналіз історії вивчення креативного мислення в психології, зазначимо, що її наскрізним питанням була і залишається проблема удосконалення термінологічного апарату. З 50-60 рр. ХХ ст. синонімами креативності використовувалися терміни «дивергентне мислення», «творче мислення», «творча уява» (без урахування специфіки відповідних процесів). Розповсюджена думка про продуктивність, творчий характер мислення призвела до відсутності у деяких психологічних словниках та підручниках означення «творче мислення». Крім того, потрібно розрізняти поняття «творче мислення» (як процес створення чогось нового на певних етапах); «продуктивне» (як наявність результату процесу мислення); «евристичне» (як специфічність розумового пошуку); «дивергентне» (як здатність генерувати велику кількість ідей з одного джерела інформації.

Активне використання гуманітарно-культурологічної методологічної орієнтації в психології творчості, дослідження її особистісних чинників, відхід від моделей інтелектуальної обдарованості зумовили появу таких термінологічних конструктів як «творча особистість», «творчий потенціал», «творча активність особистості», «креативна особистість», «творча індивідуальність». На їх фоні збільшилася смислова нечіткість та розмитість як проблемного поля, так і термінологічного змісту поняття «креативність».

Останнім часом аналіз сутності ряду дефініцій (творчість, творчий потенціал, творчі здібності, творчий процес, творче мислення, творча діяльність) дозволив обґрунтувати правомірність їх самостійного застосування, визначити певні засади їх класифікації тощо. Але проблема визначення понять «креативність», «креативне мислення», меж їх застосування та перехрещення з вищезазначеними термінами залишається нерозв’язаною. У більшості досліджень феномена креативності підкреслюється відсутність єдиного погляду як на саму проблему, так і на визначення поняття «креативність», здійснюються спроби співставлення існуючих підходів, їх аналіз та узагальнення, з’являються дослідження, основною метою яких є аналітичний огляд існуючих дефініцій креативності . Ще в 60-х рр. було описано більше 60 визначень креативності, які було поділено на декілька типів: гештальтистські, інноваційні, естетичні (експресивні), психоаналітичні (динамічні), проблемні тощо. Продуктивними є спроби розведення понять «креативність» з близькими за змістом термінами «креативна особистість», «творча особистість», «творча діяльність», «креативні риси». Аналіз теоретичних підходів показує, що порівняно з ранніми дослідженнями, де креативність є унікальним феноменом, у сучасних науковців вона визначається як процес і комплекс когнітивних та особистісних властивостей, притаманних кожній людині. Суперечки в основному стосуються уточнень трактування.

З іншого боку, пояснення та узагальнення вже існуючих фактів ускладнюються відсутністю загальних теоретико-методологічних засад вивчення креативності. Кожен дослідник змушений визначати свою позицію серед безлічі інших, часто дуже суперечливих точок зору, які існують з кожного питання даної галузі психології.

Підсумовуючи наведене вище сформулюємо власну точку зору на суть досліджуваної якості як інтегративної, динамічної основи креативності, яка реалізується й формується залежно від когнітивних, особистісних та середовищних умов протікання творчого процесу, задає його цілісність та відбувається на операціональному, рефлексивному, особистісному рівнях як складових компонентів проблемно-пошукової, інтелектуально-продуктивної, творчо-перетворювальної активності особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.