Суд може збирати докази з власної ініціативи.

6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не
надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Це означає, що за загальним правилом в адміністративному судочинстві обов'язок доказування поділяється так:

Ø позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову;

Ø відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення щодо позову. Отже, оскільки до суду першим звертається позивач, то саме він має доказувати наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.Тому позивач має насамперед право на звернення до суду, яке супроводжується обов'язком доказування.

Позиція відповідача в порушеній справі в основному пасивна, якщо він не заперечує щодо позовних вимог або не має наміру звертатися до позивача із зустрічним позовом. Відповідач в реальному процесі, коли він помітив недоліки в доказах позивача, може критично їх проаналізувати. Тому явні переваги існують на боці відповідача, який не зобов'язаний за цією нормою розкривати свої наміри раніше, ніж на стадії судових дебатів.

Отже, за загальним правилом кожна сторона повинна доказувати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України), Обов'язок доказування визначається судом. До того ж навіть якщо сторони не посилаються на які-небудь обставини, суд має право поставити їх на обговорення.

Обов'язок доказування складається із надання доказів, які підтверджують ті обставини, на які посилаються сторони і переконаний в них суд.Нерідко існує помилкова думка, що надання доказів достатньо для виконання обов'язку доказування. Проте для того, щоб виграти справу, мало надати докази (наприклад, викликати свідка до суду для дачі показань). Важливо так побудувати їхні дослідження, щоб переконати адміністративний суд і щоб суд переконався в достовірності і в значенні доказів для вирішення справи. Аналогічно це стосується до сторони, що заперечує позовні вимоги.

Таким чином, за загальним правилом кожна сторона доказує ті обставини, на які посилається. До того ж суд має право наголосити на необхідності доказування інших обставин, що включені до предмета доказування. Винятком є дія презумпцій.

Докази мають бути достовірними. Достовірність доказів - це якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що належать до предмета доказування. Достовірний той доказ, який містить правдиву інформацію про дійсність. Недостовірний доказ не дозволяє встановити або заперечити обставини адміністративної справи. В зв'язку з чим в процесі розгляду адміністративної справи достовірність доказу повинна перевірятися. Зокрема, достовірність доказу залежить від доброякісності джерела інформації (відомостей), відповідності різних доказів одне одному, загальній оцінці всіх зібраних і досліджених доказів.

Перевірка доброякісності джерела відомостей. Передусім, про достовірність доказу можна судити з огляду на характеристики джерела цієї інформації. Так, суддя має встановлювати становлення свідка з особами, які беруть участь в адміністративній справі, що дає змогу судити про достовірність відомостей, що містяться в показаннях свідка. Достовірність письмових доказів перевіряється на предмет наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності документа компетенції органу тощо.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,якщо він заперечує адміністративний позов. Це означає, що ч. 2 коментованої статті встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії, бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів з адміністративної справи, як правило, утворюється і зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 4 коментованої статті зобов'язує його подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.