Виникнення американського права.

Американське право почало формуватися ще в колоніальний період. Історія британського колоніального правління бере свій початок із заснування англійськими переселенцями форту Джеймстаун (1607 p.). Ініціатива в освоєнні нових колоній належала Британській короні: у 1606 р. Яків І подарував хартії двом торговим компаніям (Лондонській і Плімутській) на освоєння і управління узбережжя, розділивши між ними землі на дві умовні колонії — Віргінія і Нова Англія. Ці дві території стали основою формування 13 колоній — майбутніх штатів. Перші колонії були суто комерційними підприємствами і їхній правовий статус визначався колоніальними хартіями, які були своєрідними договорами між Британською короною і акціонерами тієї чи іншої компанії.

Англійські поселенці принесли із собою англійське загальне право, яке із часом у кожній з колоній зазнало певних змін. У колоніях діяло спрощене англійське право або ж просто суміш звичаїв поселенців з їх морально-релігійними настановами, і навіть з біблійними текстами. Судові прецеденти Англії, незважаючи на своє середньовічне походження, архаїчність форми і казуїстичність змісту, проявили достатньо високий ступінь гнучкості і пристосовності до умов формування нового суспільства.

Ситуації, що складалися в колоніях, істотно відрізнялися від метрополії, зокрема колонії були вільні від феодальних нашарувань, була відсутня централізована судова влада. Усе це сприяло поширенню ідеї про необхідність створення власної правової системи, зокрема створення писаного кодифікованого права. Англійське право застосовувалося з обмовкою «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колонії», згідно з так званим принципом «справи Кальвіна», яка розглядалася в Лондоні в 1608 р. Та все ж, незважаючи на різноманітність соціального і політич-ного устрою, усі 13 англійських колоній мали загальні правові коріння, що йдуть в історію Англії.

У деяких колоніях, заснованих не англійцями, а голландцями, наприклад у Нью-Йорку, у певний період діяло голландське право. Згодом воно було витіснене англійським загальним правом.

У колоніях почала функціонувати система судів і засідателів присяжних по типу англійських, яка діяла до XVIII ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. великим авторитетом при розгляді справ у колоніях, а потім у штатах, користувалися трактати англійського юриста У. Блекстона «Коментарі до законів Англії».

У процесі становлення американської державності англійське загальне право отримало офіційне визнання в кожному зі штатів. У більшості колоній ще в XVII ст. було видано збірники законодавчих актів, що діяли в кожній з них. Так у 1648 р. було складено законодавчий збірник «Права і свободи Массачусетсу», що вплинув на кодифікації, проведені в інших колоніях. Даний збірник відобразив загальну для колоній тенденцію до спрощення англійського загального права з тим, щоб воно було зрозуміліше поселенцям. Правові інститути були розташовані в ньому в алфавітному порядку, що послужило зразком для багатьох подальших публікацій американського законодавства1. До збірників, виданих пізніше в інших колоніях, було включено не тільки правові розпорядження, але й пуританські звичаї і морально-релігійні принципи, що отримали визнання в колоніальних судах.

Найважливішу роль у становленні американської державності і формуванні правової системи відіграли Континентальні конгреси.

Перший Континентальний конгрес, що відбувся в 1774 p., зібрав 56 представників від 12 колоній (окрім Джорджії). В ухваленні рішень із різних питань кожен штат мав по одному голосу. Незважаючи на те, що конгрес засудив англійську політику, ідея про власну державність була тільки висунута.

Другий Континентальний конгрес, що відбувся в 1776 p., зібрав уже представників від усіх 13 штатів, на якому було ухвалено історичне рішення про організацію збройних сил і про призначення генерала Д. Вашингтона головнокомандуючим американською армією. Також колоніям було запропоновано організувати самостійні органи влади, зокрема власні уряди.

Процес ухвалення штатами конституцій почався в 1776 p., коли штат НьюТемпшир прийняв першу конституцію. Усі конституції починалися з декларації прав або з білля про права, в яких перераховувалися традиційні для англійських підданих права і свободи. Деякі конституції закріплювали права, якими не володіли англійці, зокрема свобода друку і виборів. Усі конституції проголошували принцип розділення влади.

У 1776 р. Конгрес прийняв найважливіший історичний документ — Декларацію незалежності, що проголосила розрив із метрополією та заклала фундамент американської державності.

Після проголошення незалежності США в 1776 p., незва-жаючи на сильні антианглійські настрої, англійське загальне право зберегло свою чинність уже в правових системах штатів. Багато положень англійського загального права було рецепійовано за допомогою відповідних положень конституцій штатів або інших законодавчих актів, причому сприйняті були тільки ті його норми, які не суперечили чинному праву штатів.

Найважливішим кроком на шляху формування самостійної правової системи США було ухвалення писаної федеральної Конституції, що юридично оформила перемогу колишніх колоній над британською короною і утворення нової суверенної держави — Сполучених Штатів Америки.

Конституція США, прийнята 17 вересня 1787 p., хоча і несе на собі відбиток тієї історичної епохи, в якій розроблялася, є чинною. За більш ніж двохсотрічну історію існування до Конституції США було внесено лише 27 поправок. Конституція заклала принципи нового державного утворення північноамериканських штатів і надалі американської державності аж до теперішнього часу.

Конституція США закріпила республікансько-президентську форму правління, засновану на принципі розділення влад, а також федеральну форму державно-територіального устрою, визначивши при цьому нові відносини між федеральним центром і штатами з одного боку та між штатами — з іншого. Верховний суд набув функцію конституційного нагляду, що дозволяє йому визнавати окремі акти президента і Конгресу неконституційними. Судовий прецедент як джерело конституційного права доповнює зміст Конституції. Конституція має безумовний пріоритет над законами штатів щодо того, що входить до сфери її регулювання.

Отже, Конституція США є видатним політико-правовим актом, що значно вплинув на конституційний розвиток багатьох держав світу.

У ході ратифікації штатами Конституції було порушено пи-тання про необхідність доповнення прийнятого тексту положеннями про громадянські права, оскільки вона містила лише загальні положення про гарантії статусу прав громадянина, через що деякі штати відмовлялися її ратифікувати. У 1789 р. перший Конгрес федерації прийняв проект загальнодержавного Білля про права, що містин громадянські права і свободи, який було схвалено is тому ж році. У Біллі про права було закріплено основні демократичні права і свободи політичного характеру: свобода віросповідання, слова, друку, зборів і петицій, а також гарантії громадянської і особистої недоторканності житла, паперів і майна. У 1791 р. він був ратифікований штатами.

У першій половині XIX ст. посилився вплив передового і привабливого для свого часу французького законодавства, особливо в колишній французькій колонії — Луїзіані. Зв'язок права США з англійським загальним правом на якийсь час почав слабшати. У Луїзіані зберігся вплив законодавчих норм, створених на французький зразок, зокрема Цивільного кодексу, складеного в 1825 р. за моделлю Кодексу Наполеона. Проте в цілому зміни, що вносилися до законодавчих актів Луїзіани, особливо у сфері торгового права і цивільного процесу, йшли у напрямі їх американізації.

У другій половині XIX ст. авторитет загального права в США знов виріс і залишався на високому рівні аж до громадянської війни. Цей період в історії прецедентного права американські юристи називають «золотим століттям». Рецепція загального права в XIX ст. мала місце навіть в тих штатах, де раніше через історичні обставини в тій чи іншій мірі застосовувалося іспанське (Флорида) або мексиканське (Техас) законодавство. З 1820 р. не без впливу англійської практики в США почали публікувати рішення американських судів.

Упродовж усього XIX ст. у багатьох штатах робилися спроби підготувати кодекси законів по окремих галузях права, унаслідок чого в США, на відміну від Англії, законодавство набуло в значно більшій мірі кодифікований, а не просто консолідований характер.

У XX ст. законодавство істотним чином потіснило позиції загального права. Це викликано причинами, пов'язаними з потребами розвитку американської економіки, що вимагала одноманітного регулювання даної сфери. Тому в США вже наприкінці XIX ст. починається рух за уніфікацію права в штатах. Цьому сприяло створення в 1892 р. Національної конференції уповноважених з уніфікації права штатів, яка рекомендувала штатам схвалити більше 200 проектів законів, переважно з торгового права. Постійну роботу з підготовки проектів уніфікованих актів веде комісія фахівців університету Чикаго з відповідної галузі права. Уповноважені, що призначаються губернаторами штатів, збираються на конференцію, як правило, раз на рік. До числа цих актів у 1952 р. до ухвалення штатами було рекомендовано Одноманітний торговий кодекс (ОТК) і приблизний КК 1962 р.

Швидке зростання у XX ст. кількості федеральних законів і актів делегованого законодавства зробило необхідними проведення великомасштабних робіт із систематизації і ревізії федерального законодавства. У 1926 р. було складено періодично оновлюваний і один раз в шість років перевидаваний федеральний Звід законів. Він включає 50 розділів. Кожен розділ пов'язано з певною сферою правового регулювання. Деякі розділи є чинним законодавством, інші складені як кодифіковані розділи, в яких здійснено перегляд і впорядкування окремих галузей законодавства.

У багатотомному виданні «Оновлене викладення права», яке підготовлене Інститутом американського права, а формою нагадує статті законів, відтворюються норми американського загального права по різних його галузях. Перш за все, вони стосуються питань, які майже не регулюються законодавством, — договірне право, представництво, колізія законів, цивільно-правові делікти, власність, страхування, квазідоговори, довірча власність. Кожному із цих питань присвячено від одного до чотирьох томів в першому виданні з 19 книг, що вийшло в 1932—1957 pp.

З 1952 р. Інститут американського права почав видання «Другого оновленого викладення права». Як і в першому виданні, до нього включаються ті норми загального права, які, на думку укладачів відповідного розділу, виражають пануючу точку зору американських суддів або є оптимальними. Ці видання не мають формальної юридичної сили закону, проте їхній авторитет такий

високий, що посилання на них незмінно містяться не тільки у виступах сторін у суді, але й у судових рішеннях1.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.