Техніка репертуарних решіток

Техніка репертуарних решіток (ТРР), чи репертуарні особистісні тести займають особливе місце серед методів психодіагностики особистості.

Техніка репертуарних решіток не замінює, а доповнює психодіагностику індивідуально орієнтованими методами, дає в руки психологам нові засоби. Застосування цих нових засобів поряд з іншими методиками, такими як особистісні опитувальники і проективні тести, дозволяють виявляти й описувати якісні особливості індивідуальної свідомості, реконструювати систему смислових параметрів, що лежать в основі сприйняття конкретною людиною себе й інших людей, об'єктів і відносин.

К.Клакхон і Г.Мюррей, визначаючи можливий спектр особистісних характеристик (і тим самим і можливий спектр психодіагно-стичних задач), писали, що людина в чомусь схожа на всіх людей, у чомусь схожа на окремих і в чомусь не схожа ні на кого іншого. Традиційна психометрика і психодіагностика охоплювали переважно перші два аспекти, ТРР охоплює і третій аспект - ідеографічний.

Важливість охоплення як стійких, так і мінливих характеристик можна проілюструвати на наступному прикладі. Традиційні тести-опитувальники дозволяють зробити задовільний прогноз у тих випадках, коли психологів цікавлять передбачення на тривалі проміжки часу життя людини (наприклад, при виборі професії), і виявляються погано пристосованими для передбачення поведінки конкретних людей у конкретних ситуаціях при варіюванні соціального контексту (пояснюють менш 10% дисперсії експериментальних даних). У цьому виявляється гнучкість і динамічність індивідуальної свідомості, тісна залежність суб'єктивної категоризації від контекстних факторів, від стану, від особливостей тієї самої унікальної цілісності особистості, що не охоплюється номотетичними методами.

Додатковість ТРР до традиційних методів за цим параметром можна пояснити, перефразувавши висловлення К.Клакхона і Г.Мюррея: людина в чомусь не міняється ніколи (чи міняється досить повільно), у чомусь міняється часто й у чомусь не буває постійною ніколи. ТРР дозволяє описувати і такі мінливі характеристики.

Отже, ТРР надає можливість не менш строго, ніж інші психометричні методи, «працювати» на рівні індивідуальної свідомості, тобто на тому рівні, на якому розгортаються основні події психічного життя людини. Репертуарні тести не вимагають звертання до групових норм і великих вибірок, дозволяють застосовувати весь арсенал багатомірних статистичних методів для аналізу індивідуальної свідомості, охоплюють не тільки статику, але й динаміку смислових утворень особистості.

Багато положень теорії Дж.Келлі, такі як принцип розвитку, цілісність і системність, принцип активності, уявлення про важливу роль прогнозування в розвитку смислової сфери близькі вітчизняній психологічній традиції. Однак, незважаючи на продуктивність ТРР, не слід перебільшувати їх самостійний статус і концепції, і методу. Було б доцільно, щоб свою психологічну визначеність вони одержали на базі більш загального підходу, який розробляється у вітчизняній психології і яким є експериментальна психосемантика (Петренко В.Ф., 1983; Шмельов А.Г., 1983).

Приннципи і методики технік репертуарних решіток

Існує велика кількість різноманітних методик: це можуть бути варіанти структуро-ваного інтерв'ю, методики типу «папір — олівець», стандартні комп'ютерні інтерактивні програми, методики сортування і ще багато інших.

Що ж об'єднує їх і відрізняє від інших технік суб'єктивного шкалування, стандартизованого самозвіту, інтерв'ю, таких як семантичний диференціал, проективних технік, контрольних списків чи різних варіантів клінічної бесіди? Основна відмінність від інших стандартизованих психометричних методик полягає в тому, що в ТРР використовуються не задані ззовні, а власні, які «викликаються» у самого обстежуваного, конструкти.

При складанні репертуарних решіток необхідно враховувати такі три принципи: принцип біполярності конструкта, принцип . індивідуальності, принцип діапазону застосування конструкта.

Принцип біполярності— один з найважливіших і фундаментальних для ТРР. Він вимагає обліку не тільки феноменів подібності, групування й узагальнення, але й феноменів протиставлення. Дійсно, оцінки людей і подій через систему опозицій максимально інформативні для цілей прогнозування, оскільки дозволяють бачити не тільки щось дане, але й протилежне першому. Це може бути альтернативний спосіб поведінки, якість, чи річ. Дж.Келлі не самотній у своїх уявленнях про біполярність. Дж.Діз вводить механізм протиставлення в якості одного з двох, що визначає асоціативне значення. Подібну позицію займає радянський психолінгвіст А.А.Бруд-ний (1971), визначаючи значення як систему опозицій. У його роботі є хороший приклад принципу біполярності. Дослівний переклад поняття «залізна дисципліна» з російської на осетинську мову має сенс, протилежний дійсному, оскільки в російській мові залізо (як більш тверде) неявно протиставляється дереву, а в осетинському (як більш м'яке) - сталі.

Звичайно, конструкт не зводиться до значення, але механізми утворення - подібні. Конструкт відрізняється від концепту тим, що задає не номінальну шкалу (клас), а, як мінімум, шкалу порядку. Конструкт— це «референтна вісь» типу «північ — південь», основний параметр оцінки, причому елементи, що в одному випадку можуть бути на одному полюсі, в іншому - можуть виявитися на протилежному. Іншими словами, якщо ми очікуємо в якому-небудь приміщенні побачити стілець, то для розуміння нашого очікування важливо знати те, чого ми не очікуємо побачити в цьому приміщенні.

Принцип індивідуальності- наслідок уявлень Келлі про людину, як про активного дослідника (персона), що не просто засвоює ззовні готові засоби оцінок й прогнозувань, але сама робить розрізнення й узагальнення, висуває гіпотези й перевіряє їх у реальній поведінці. Створювані нею конструкти, що дозволяють прогнозувати і розрізняти події, залишаються; ті ж, що виявляються невдалими, руйнуються. Отже, у людини можуть бути свої власні конструкти, унікальні, несхожі на «чужі» і групові, і нам необхідно уміти виявляти такі конструкти.

Принцип діапазону застосуванняпідкреслює, що кожен конструкт може бути застосований до обмеженого набору об'єктів (елементів). Отже, «керуючи» набором (репертуаром) елементів, можна викликати різні за рівнем спільності і діапазоном застосування конструкти. На цих принципах і побудовані процедури «виклику» власних індивідуальних конструктів людини. Технік виклику конструктів існує дуже багато. Ми розглянемо лише окремі з них, найбільш популярні.

Необхідно вибрати досліджувану область, визначити її межі і «викликати» набір об'єктів (надалі - репертуар елементів) таким чином, щоб: а) у ньому були представлені по можливості різні локуси обраної області і б)елементи відносилися до однієї якої-небудь категорії (вимога гомогенності). Остання вимога дуже важлива, оскільки, порушуючи гомогенність елементів, ми порушуємо принцип діапазону застосування конструктів, унаслідок чого процедура виклику буде невдалою. Ми одержимо частину конструктів, що можуть бути застосовані тільки до декількох елементів з нашого набору, а частина конструктів - з необмеженим діапазоном застосування (на кшталт осгудовських факторів, які являють собою смислові відображення узагальнених афективних реакцій), і дає мало інформації стосовно досліджуваної області.

Елементи можуть викликатися декількома способами:

1. Конкретним набором (наприклад, імена реальних людей, літературних героїв, назви фотографій чи предметів, малюнки тощо).

2. Рольовим списком, що заповнюється самим обстежуваним (наприклад, «чоловік, що оцінюється позитивно», «батько», «я через 10 років» і т.ін.).

3. Вибором у процесі бесіди, обговорення обраної області чи теми. Репертуар елементів може варіювати в широких межах. Однак занадто мало (менше 8) і занадто багато (більше 25) елементів брати небажано, тому що в першому випадку ми одержимо ненадійні оцінки зв'язків між конструктами, а в другому випадку процедура заповнення репертуарних решіток може бути стомлюючою для обстежуваного (і для психолога), а за своєю інформативністю не буде суттєво відрізнятися від решіток, що мають 15 чи 20 елементів.

Спосіб виклику конструктів методом тріад.Один з найпоширеніших методів запропонований Дж.Келлі з назвою «Метод мінімального контексту» (1955). З репертуару вибираються трійки елементів (тріади). Для кожної тріади обстежуваний повинен вибрати два елементи, найбільш подібні у чомусь між собою і такі, що відрізняються за цим же параметром від третього. Обов'язкова вимога полягає в тому, щоб обидва полюси конструкта були визначені (принцип біполярності). Якщо елементів не дуже багато, то можна брати всі можливі тріади з набору. Однак, як показують конкретні дослідження, після тридцяти тріад рідко з'являються абсолютно нові конструкти (Похилько В.І., Федотова Е.О., 1984). Тому на практиці, як правило, обмежуються невеликим набором тріад, наприклад, з таким розрахунком, щоб кожен елемент зустрівся з іншим хоча б один раз.

Метод самоперсоніфікації. Цей метод — варіант методу тріад. Відмінність полягає в тому, що в кожну тріаду в якості одного з елементів входить елемент «я сам». Цей метод дозволяє виявляти найбільш індивідуально-релевантні конструкти.

Метод повного контексту. Обстежуваний працює відразу з усім набором елементів (краще, якщо вони будуть виписані на картках) і класифікує їх різними способами. Таким методом можна «викликати» невербалізовані конструкти, наприклад, попросити обстежуваного розкласти картки на дві групи за подібністю між собою. Після того як переписані номери карток у кожній групі, обстежуваного просять розкласти їх за якою-небудь іншою ознакою. Якщо він не може точно визначити принципи для тієї чи іншої класифікації, можна попросити його визначити їх метафорично, образно. Цей спосіб дозволяє відразу ж у процесі «виклику» конструктів «заповнювати» репертуарну матрицю.

Т.Кін і Р.Белл запропонували оригінальний метод викликання одночасно конструктів і елементів (Keen T., Bell R., 1981). Цей метод може бути рекомендований при першому знайомстві з обстежуваним, коли психолог ще нічого не знає про нього і не може відразу визначити необхідний репертуар елементів. Обстежуваному пропонують перший елемент (в таких випадках часто використовують рольову інструкцію «я сам») і просять назвати когось (чи щось, якщо використовуються в якості елементів предмети), що відрізняється від першого елемента яким-небудь значимим образом. Після того як визначені обидва полюси конструкта, обстежуваному пропонується назвати третій елемент, що відноситься до даного конструкта. Цей третій елемент стає першим для наступного конструкта, і процедура повторюється далі, поки не будуть вичерпані всі чи не почнеться повторення конструктів і елементів.

Процедури «Сходи» і «Піраміда». Ці процедури дозволяють викликати суперординатні (більш базові, широкі) і субординатні (підлеглі) конструкти. Процедура може бути застосована самостійно чи до викликаного на попередньому етапі конструкта.

Психолог вибирає один із викликаних конструктів і пропонує обстежуваному розглянути його більш уважно. Наприклад, був викликаний конструкт «сором'язливий — товариський». Обстежуваному пропонується вибрати полюс, якому віддається перевага. Далі діалог може йти приблизно так:

«Сходи»

- Чому Ви надаєте перевагу товариським?

- Тому що товариські, як правило, процвітають, а сором'язливі -усі невдахи.

- Чому так важливо бути процвітаючим?

- Процвітаючих люди поважають, а невдах жаліють. «Піраміда»

- Що саме Ви маєте на увазі, коли говорите, що людина м'язлива?

- Починає хвилюватися, коли на неї звертають увагу.

- А несором'язлива людина в таких випадках?

- Радіє, навіть прагне до цього.

- А що значить «починає хвилюватися»? - Ну... червоніє, запинається.

- А що Ви маєте на увазі, коли говорите, що людина товариська?

- Має багато знайомих і друзів.

Процедура «Сходи» дозволяє підніматися з конструкта більш низького рівня до найбільш загальних для даної людини.

Процедура «Піраміда» дозволяє викликати конструкти більш низького рівня, більш детальні, субординатні. Обидві процедури можна поєднувати. Наприклад, починаючи з процедури «Сходи» (з конструкта, що здається досліднику важливим і значимим), переходити на «Піраміду» і навпаки.

Як бачимо з наведеного вище опису, багато процедур схожі на структуроване інтерв'ю, допомагають організувати бесіду, підтримати контакт із обстежуваним. При наявності певного досвіду дослідник може використовувати для викликання конструктів звичайну бесіду, уточнюючи обрані конструкти разом з обстежуваним у заключній частині зустрічі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.