Бойові події 1650-1653 рр.

1651, червень — битва під Берестечком (Волинь) — у вирішальний момент татарські загони залишили поле бою, чим зрадили козаків. Після поразки під Берестечком молдовський володар В. Лупул також зрадив Б. Хмельницького і перейшов на бік Польщі. Поразка під Берестечком звела нанівець автономію козацької держави;

— 1651, вересень — підписання Білоцерківського мирного договору: зменшення реєстру з 40 тис. (за Зборівським договором) до 20 тис. козаків, під контролем гетьмана залишається тільки Київщина, а до Польщі повертаються Поділля, Волинь, Чернігівщина. Гетьману заборонялась зовнішньополітична діяльність;

— 1652, травень — розгром військом Б.Хмельницького польсько-шляхетської армії під Батогом. Ця перемога звільнила Україну від виконання умов Білоцерківської угоди;

— 1653, травень — Земський собор у Москві прийняв рішення взяти військо запорозьке під свою опіку, в Україну приїздять російські посланці.

Взагалі після 1650 р. повсякденним явищем в гетьманаті стали внутрішня боротьба та опозиційність, бунти й зрадництво, наростала атмосфера безладдя. До того ж Україну знесилювали епідемії, голод. Українці цілими селами втікали під владу московського царя;

- червень1652 – змова проти Б. Хмельницького, її організаторів страчено. Людські втрати в чотирьох воєводствах України становили 40-50% населення. Кількість волинян, порівняно з 1648 р. скоротилася на 90%. В Україні лютували чума та холера, зростала міграція на Слобожанщину з Правобережжя;

— січень — березень 1654 — переговори між російським посольством та козацькою старшиною. Досягнуто угоди про те, що Військо Запорозьке має присягнути на вірність російському цареві; схвалення цього рішення Переяславською радою (6-7 січня). Основні положення Переяславського договору:

— створення антипольського військового союзу України та Росії;

— встановлення протекторату московського царя над Україною;

— збереження основних прав Війська Запорозького;

— 1654, березень — після переговорів про статус України у складі Російської держави, підписання угоди “Березневі статті” (підтверджено права та привілеї Війська Запорозького на маєтності та землі; встановлення 60—тисячного козацького реєстру; збереження гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками; недоторканість повноваження українських місцевих органів влади, козацтва, Київської метрополії; зобов’язання Росії боронити Україну від Польщі; обмеження права гетьмана на відносини з іноземними державами, зокрема з Кримом та Туреччиною).

Згідно з “Березневими статтями” Україна зберегла республіканську форму правління, територіально—адміністративний поділ і незалежність у внутрішній політиці. З точки зору формального права, Гетьманщина зберігла широку автономію в управлінні, системі економічних відносин, судочинстві, стягуванні податків і мита, забезпеченні прав усіх верств населення, мала 60-тисячний реєстр. У свою чергу, цар дістав право тримати в Києві 15-тисячний гарнізон на чолі з воєводою, контролювати зв’язки гетьмана з Польщею та Туреччино, не сплачувати грошей козацькому війску;

— 1655 — діяльність російсько—українських військ в Україні. Майже повне знищення польської армії, вступ Швеції у війну проти Польщі з метою приєднання частини польських земель.

— 1656 — угода Москви (не хотіла посилення Швеції) із Польщею у Вільні. Українських делегатів на переговори не допустили. Гетьман розриває російсько—українську військову угоду і починає створювати антипольську коаліцію у складі Швеції, Бранденбурга, України, Молдови, Литви;

— 1657, січень — договір Б.Хмельницького зі шведським королем Карлом про спільні бойові дії проти Польщі. До Швеції мала відійти Велика Польща, Лівонія, Гданськ; до України — всі українські землі, які входили до складу Речі Посполитої;

— 1657, березень — спільний шведсько—український похід на Польщу. Закінчився невдало через непорозуміння союзників, а також надання допомоги Польщі з боку Австрії та Данії;

— 1657, серпень — смерть Б.Хмельницького, кінець Національно-визвольної війни українського народу. Перед смертю гетьман офіційно сповістив представників російського царя про скасування Переяславської угоди, мотивуючи це рішення тим, що Росія не дотримувалась своїх попередніх зобов’язань перед Україною.

Головний підсумок 1648 – 1657 рр. – створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами, населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом про капіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України – Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством. Істотною перешкодою став і глибокий розкол всередині українського суспільства.

У процесі національно-визвольної боротьби українського народу (1648 — 1557 рр.) створена перша Українська гетьманська держава. Було запроваджено власний територіальний поділ, засновані органи влади, введена податкова система. Система влади фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. За часи війни територія Української держави охопила Лівобережжя, частину Правобережжя та Сходу. На цих землях мешкало понад 3 млн. осіб.

Основними причинами поразки національної революції можна вважати:

- відсутність загально визначеної суспільством національно-державної ідеї, переважання регіонально-кланових інтересів верхівки;

- перманентну політичну боротьбу між старшинськими угрупованнями, під час якої через особисті чи групові амбіції вони блокувалися з іноземними державами, часто нехтуючи інтересами власного народу;

- неприйнятність для більшості представників еліти ідеї спадкоємного гетьманства; обстоювання ними республікансько-олігархічної форми правління, що спричинила суперництво претендентів на гетьманську булаву та численні зловживання старшини на місцях;

- принципові помилки вождів, допущені при проведенні соціально-економічних перетворень, що призвело до розколу українського суспільства на окремі ворогуючі соціуми.

Наслідки воєнних дій були катастрофічними: від епідемій, голоду, міграцій загинуло близько 2,6 – 3, 1 млн осіб (із приблизно 5 млн етнічних українців Речі Посполитої). Але у цей же час зародилась ідея українського державотворення. Народні маси набули досвіду боротьби проти національно-релігійного гноблення, соціальної нерівності. Понад сто років існувала автономія Лівобережної України, де почалося формування нової національної інтелігенції, становлення національної самосвідомості, утвердження національно-державницької ідеї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.