Правове регулювання і правовий вплив.

Тема 19. Механізм правового регулювання.

1. Поняття та ознаки механізму правового регулювання.

2. Стадії механізму правового регулювання.

3. Ефективність механізму правового регулювання.

Правове регулювання і правовий вплив.

Проблема правового регулювання, впливу права на суспільні відносини набула актуальності у вітчизняній науці у 60-х роках ХХ століття.

Вперше механізм впливу права на суспільні відносини дослідив М.Г. Александров у праці „Право і законність в період розгорнутого будівництва комунізму” (1961) [63], визначивши взаємозв’язок права і суспільних відносин, специфічні форми та нормативний характер впливу права на суспільні відносини.

Наступним етапом дослідження механізму правового регулювання стала праця С.С. Алексєєва „Механізм правового регулювання в соціалістичній державі” (1966) [64].

В.М. Горшенєв у монографії „Способи та організаційні форми правового регулювання в соціалістичному суспільстві” (1972) визначив природу та розкрив зміст правового регулювання, а також його організаційних форм [65].

У праці „Право та особистість” (1978) М.П. Орзіх звернувся до проблеми механізму правового впливу на особистість, змісту такого механізму, форм та методів правового впливу на особистість [62].

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тими самими взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести:

- рівень економічного розвитку суспільства;

- його соціальну структуру;

- рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

- рівень правової культури громадян і посадових осіб;

- рівень визначеності предмета, способів І типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини дію не лише суто юридичного характеру, а й загальносоціального плану - виховного, інформаційного та іншого. У зв'язку з цим розрізняють два види дії права на суспільні відносини: правовий вплив і правове регулювання.

Правовий вплив ~ це дія права на суспільні відносини, свідомість і поведінку людей з допомогою неправових (психологічних, ідеологічних та інших) засобів. Інакше кажучи, при правовому впливі відповідність поведінки суб'єктів приписам правових норм досягається без використання спеціальних правових засобів, наприклад процедури застосування норм права, тієї чи іншої форми втручання державних органів тощо. Засобом, що забезпечує належну правомірну поведінку суб'єкта, тут виступають якісь інші фактори.

Прикладом правового впливу може слугувати ситуація, за якої суб'єкт хоче вкрасти чиюсь річ, але не робить цього зі страху перед можливим покаранням. У цьому разі його втримали від вчинення злочину, а тим самим і забезпечили реалізацію відповідних правових заборон, що містяться у Кримінальному кодексі, не спеціальні юридичні механізми й засоби, а певні психологічні фактори.

Правове регулювання - це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин.

Правовий вплив і правове регулювання різняться, по-перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Це, зокрема, є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає. По-друге, вони відрізняються своїм механізмом дії. Якщо правове регулювання здійснюється з допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив - за допомогою і неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних та інших) механізмів.

Предмет правового регулювання складають не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні ознаки. Це відносини:

1)що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища - землетруси, повені тощо. Проте деякі з цих явищ і процесів або їх результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);

2)суб'єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно хворих людей або тих, що перебувають під гіпнозом;

3)які з точки зору держави мають принципове значення для неї, об'єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не усталене. Воно змінюється залежно від конкретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства;

4)4) що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть піддягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.

Отже, предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т. ін.).

Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється з допомогою таких способів:

1) дозвіл - надання суб'єктові права на здійснення певних діянь. Прикладом здійснення правового регулювання з допомогою дозволу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єктові права на одержання тих або інших благ, наприклад права на отримання пенсії;

2) зобов'язування - юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань тощо;

3) заборона - юридична необхідність утримуватися від певної поведінки. Прикладом заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу України також фактично є заборонами, оскільки, встановлюючи відповідальність за певні дії, вони тим самим їх забороняють;

4) заохочування - встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних або корисних для держави й суспільства діянь. Так, заохочуванням є, наприклад, встановлення скороченого робочого дня для працівників шкідливих для здоров'я підприємств.

Перераховані способи правового регулювання з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єктові певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

Крім способів правового регулювання, розрізняють ще його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

1) загальний дозвіл - це тип правового регулювання, що базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом;

2) загальна заборона (у спеціальній літературі цей тип правового регулювання ще називають звільненням від заборони) – тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

У демократичній державі застосування першого типу правового регулювання (загального дозволу) характерне для врегулювання, насамперед, поведінки людей, а другого (загальної заборони) - для врегулювання діяльності держави, її органів та їх посадових осіб.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.