Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 9. Психологія навчання.

План:

I. Традиційне та проблемне навчання

II. Програмоване навчання

III. Комп’ютерне та алгоритмізоване навчання

IV. Розвиваюче навчання

V. Теорія поетапного формування розумових дій

Основні поняття теми:

1) традиційне навчання; 2) проблемне навчання; 3) проблемна ситуація; 4) програмоване навчання; 5) лінійне програмування; 6) розгалужене програмування; 7) комп’ютерне навчання; 8) алгоритмізоване навчання; 9) алгоритм; 10) розвиваюче навчання; 11) індуктивне мислення; 12) дедуктивне мислення; 13) теорія поетапного формування розумових дій; 14) інтеріоризація; 15) орієнтуюча основа дії (ООД).

Психологія навчання – галузь педагогічної психології, яка вивчає психологічні проблеми організації навчальної діяльності. Характер організації навчальної діяльності залежить від положень певної теорії навчання. Існує декілька психологічних теорій навчання.

I. Традиційне та проблемне навчання

Традиційне навчання (пояснювально-ілюстративне) - напрямок навчання, побудований на повідомленні навчальної інформації вчителем учню в процесі безпосереднього спілкування.

Характеристики традиційного навчання:

– нестача практичних занять (інформаційно-повідомляючий характер);

– неприпустимість будь-яких сумнівів у змісті навчального матеріалу (догматичний характер);

– пасивна позиція учня (суб’єкт-об’єктний характер).

Разом з тим, традиційне навчання не можна вважати однозначно “поганим”. Дана форма навчання може бути досить ефективною в роботі з людьми, що мають аналітичний склад розуму, або в ситуації нестачі часу.

Проблемне навчання (А.М. Матюшкін, Л.В. Занков) - напрямок навчання, побудований на вирішенні учнями теоретичних і практичних завдань у спеціально створених проблемних ситуаціях.

Центральним поняттям даного напряму є проблемна ситуація, тобто таке навчальне завдання, вирішення якого є в силу конкретних причин утрудненим. Характеристики проблемного навчання:

1) наявність протиріччя між відомим і невідомим, наявними уміннями і тими, що вимагаються для вирішення завдання;

2) евристичний характер, який передбачає самостійну дослідницьку діяльність учнів;

3) складність (за Л.В. Занковим, – лише принцип “високого рівня трудності” стимулює розумовий розвиток дітей; надто легкі завдання його гальмують). Разом з тим, складне завдання, яке не містить протиріччя і може бути виконаним за допомогою раніше повідомлених вчителем, а не здобутих самостійно, знань, не є проблемним.

Етапи проблемного навчання:

1) усвідомлення проблемної ситуації;

2) формулювання проблеми на основі аналізу навчального завдання (конкретизація завдання, складання алгоритму, його вирішення);

3) вирішення проблеми, яке передбачає висування, перевірку та зміну гіпотез щодо вибору способів вирішення;

4) остаточна перевірка правильності вирішення проблеми.

У залежності від того, які етапи самостійно проходить учень в процесі вирішення завдання, В.А. Крутецький виділяє наступні ступені проблемності навчання:

– нульова (традиційне навчання): вчитель сам визначає проблему, формулює її і вирішує;

– перша: вчитель визначає і формулює проблему, але вирішує її учень;

– друга: вчитель визначає проблему, а учень формулює її та вирішує;

– третя: вчитель здійснює керівництво та контроль, а учень сам визначає сутність проблеми, формулює її та вирішує.

II. Програмоване навчання

Даний напрямок навчання, розроблений Б. Скіннером, побудований на використанні учнем спеціального програмованого підручника або дидактичної комп’ютерної програми, створеної з урахуванням принципів програмованого навчання.

Основні положення даного напряму було розроблено в 1954 р. біхевіористом
Б. Скіннером з метою раціоналізації управління навчальним процесом. Вони передбачають пошук учнем потрібної реакції (правильної відповіді) на систему спеціально підібраних стимулів (завдань дидактичної програми).

Характеристики програмованого навчання:

4) розподіл навчального матеріалу на окремі невеликі частини (кроки, або порції);

5) надання порцій матеріалу кожному учневі індивідуально за допомогою комп’ютера чи підручника;

6) здійснення покрокового контролю засвоєння учнем кожної порції навчального матеріалу; контроль проводиться за допомогою комп’ютерної програми і обов’язково коментується вчителем:

– у разі правильної відповіді дається нова порція матеріалу;

– у разі помилки учню надаються пояснення і нові вправи на засвоєння цієї ж теми.

Форми програмування:

1) лінійне (Б. Скіннер): учні заповнюють своїми відповідями спеціально відведені для цього прогалини; учнів одразу інформують, чи були їх відповіді правильними, чи ні;

2) розгалужене (Н. Кроудер): завдання мають форму питаннь з безліччю варіантів відповідей на них; учні обирають потрібний варіант та аргументують свій вибір; у разі припущення помилок вчитель вказує на них, після чого учень виконує завдання знову. Дана форма програмування дозволяє виявити причини помилок учнів і забезпечує розуміння, а не механічне запам’ятовування матеріалу;

3) змішане: передбачає поєднання як лінійного, так і розгалуженого програмування.

“+” Переваги програмованого навчання:

– індивідуальний темп роботи кожного учня;

– мінімізація нерозуміння матеріалу, що був пройдений.

“–“ Недоліки програмованого навчання:

– орієнтування учня на вибір одного із запрограмованих варіантів відповіді без необхідності самостійно формулювати свою думку, мислити за рамками програми;

– нетворчий характер.

Програмоване навчання є ефективним у поєднанні з іншими видами навчання.

III. Комп’ютерне та алгоритмізоване навчання

Варіантом програмованого навчання є комп’ютерне навчання. Воно побудовано на використанні дидактичних комп’ютерних програм, які розроблені для повідомлення учням навчальної інформації, демонстрації схем, таблиць, моделювання процесів чи явищ, що вивчаються.

На відміну від програмованого, комп’ютерне навчання не передбачає вивчення навчальних предметів за спеціальними програмами з покроковою подачею і перевіркою матеріалу.

“+” Переваги комп’ютерного навчання:

– підвищення мотивації учіння;

– розширення можливостей подавання інформації за рахунок трьохвимірної графіки, звуку;

– вивільнення від механічної роботи (розрахунків, виправлень);

– легкий доступ до нової інформації (Інтернет).

“–“ Недоліки комп’ютерного навчання:

– нестача спілкування та досвіду публічного викладення власної думки (усних відповідей);

– стереотипізація мислення;

– гальмування навичок лічби, ручного письма.

Алгоритмізоване навчання (Б. Скіннер) – це напрямок, побудований на використанні спеціальних навчальних алгоритмів, що описують порядок виконання певного виду завдань.

Алгоритм – це послідовність елементарних дій для досягнення заданої мети.

Характеристики алгоритмізованого навчання:

1) надання учням детальних алгоритмів виконання кожного виду навчальних завдань у вигляді ланцюжка необхідних операцій;

2) простота і максимальна однозначність кожної окремої операції;

3) незмінний порядок виконання операцій (однієї за одною).

IV. Розвиваюче навчання

Розвиваюче навчання (Л.В. Занков, В.В. Давидов) побудоване на вченні Л.С. Виготського про “зону найближчого розвитку” і визначальну роль навчання, яке “випереджує” наявний рівень розвитку, веде його за собою.

Має два найбільш розповсюджені варіанти.

А. Розвиваюче навчання за системою Л.В. Занкова (за ознакою наявності проблемних ситуацій є пов’язаним із проблемним навчанням). Характеристики:

– високий рівень трудності навчальних завдань;

– швидкий темп проходження матеріалу;

– великий обсяг теоретичних завдань;

– стимулювання усвідомлення учнями процесу і результатів власного учіння.

Б. Розвиваюче навчання за системою В.В. Давидова (спрямоване на забезпечення засвоєння молодшими школярами наукових понять). Концепція В.В. Давидова була розроблена їм на противагу традиційній системі навчання, яка базується на однобічному стимулюванні індуктивного мислення школярів (індукція – рух думки від часткового до загального). Школярі вчаться аналізувати окремі приклади та факти, вони засвоюють дрібні одиниці інформації, але не вміють визначати їх глибинний внутрішній зв’язок. Процес навчання зупиняється на формулюванні правила, впевнитись в справедливості якого учні не мають можливості, так як не бачать загальних закономірностей за конкретними прикладами.

Повноцінним теоретичним мисленням за В.В. Давидовим є індуктивно-дедуктивне з перевагою дедуктивного (дедукція – рух думки від загального до часткового). Дедукція дозволяє прогнозувати подальший розвиток будь-якого процесу виходячи із його закономірностей, виводити наслідки з наявних передумов. Індуктивно-дедуктивне мислення дозволяє як аналізувати факти чи прояви певних явищ, так і узагальнювати, робити висновки, які можна буде знову застосовувати для аналізу наступних фактів та прикладів і т.д. Саме навчання такому мисленню В.В. Давидов називає розвиваючим.

Особливості індуктивно-дедуктивного мислення:

– розкриття закономірностей процесів, а не лише їх зовнішніх проявів;

– аналіз не відокремлених одне від одного явищ, їх цілісної системи;

– розкриття характеру взаємозв’язку об’єктів;

– пояснення окремих явищ загальною закономірністю, а не навпаки, та ін.

Принципи (характеристики) розвиваючого навчання за В.В. Давидовим:

1) першочергове ознайомлення учнів з загальними положеннями теорій, правилами, ідеями, які потім підкреслюються конкретними прикладами та фактами;

2) засвоєння учнями знань разом з історією їх здобуття та можливостями використання в житті;

3) стимулювання навичок учнів перш за все знаходити в навчальному матеріалі його суттєві, ключові моменти;

4) відображення таких суттєвих ознак в схемах, моделях, графіках;

5) навчання учнів як аналізу, так і узагальненню, як виведенню загальних положень, так і їх конкретизації;

6) тренування учнів користуватися теоретичним матеріалом на практиці та робити теоретичні абстрактні висновки із практичних занять.

V. Теорія поетапного формування розумових дій

Теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін) побудована на положенні про формування внутрішніх (розумових) дій в процесі інтеріоризації зовнішніх (практичних) навчальних операцій.

Інтеріоризація – перетворення зовнішніх дій, пов’язаних з оперуванням матеріальними предметами, у внутрішні, розумові, пов’язані з оперуванням поняттями.

Зовнішні розумові дії – це письмо, робота з комп’ютером, креслення, голосне читання та ін.

Внутрішні розумові дії – аналіз, систематизація, читання “про себе” та ін.

Приклад інтеріоризації – спочатку учень читає голосно (зовнішня дія), потім “про себе” (внутрішня дія).

Компоненти навчальної дії:

1) внутрішній компонент – орієнтуюча основа дії (ООД) – це розуміння мети навчальної дії, складання її плану, прогнозування очікуваних результатів та ін.;

2) зовнішній компонент – практичні дії з книгою, зошитом, комп’ютером.

Етапи формування розумових дій за П.Я. Гальпериним:

1) мотивація, виникнення зацікавленості в учня;

2) визначення ООД (розуміння учнем сутності даної дії);

3) виконання дії в руховій, практичній формі (з використанням матеріальних об’єктів);

4) виконання дії в плані голосного мовлення (проговарювання кожної операції);

5) виконання дії на рівні внутрішнього мовлення (проговарювання кожної операції “про себе”);

6) виконання дії автоматично.

Приклад: етапи формування навичок рахування:

1) бажання навчитися рахувати;

2) розуміння учнем сутності простіших арифметичних операцій на прикладі конкретних предметів – паличок;

3) рахування в процесі голосного проговарювання своїх арифметичних дій;

4) швидке рахування в умі.

Величезне значення для якості розумової дії, що формується, має визначення орієнтуючої основи дії (ООД), бо без розуміння мети та логіки дії вона не зможе бути ефективно засвоєна учнем.

В залежності від ступеню сформованості ООД Гальперин визначає такі типи навчання:

1) ООД не сформована: учень не розуміє навчальної мети, вчиться шляхом “спроб та помилок”;

2) ООД задає учню учитель, окремо є очікуваний результат та шляхи його досягнення; сам учень не розуміє навчальної мети, але орієнтується в матеріалі;

3) ООД складається самим учнем; школяр сам прояснює для себе сутність завдання, складає план його вирішення, контролює його та ін.

Перелічені напрями навчання доповнюють один одного і найчастіше використовуються у комплексі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.