Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Організаційні форми страхування кредитів

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості.

1) страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

1. Страхування товарних кредитівє операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80 % світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класичними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте розвиток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина — масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різними чинниками: невигідною кон’юнктурною ситуацією як в окремих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об’єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо — продавцем покупцеві, а й посередньо — на умовах факторингу, тобто з участю посередника — фактора чи факторного банку.

Договір факторингу – це відступлення права грошової вимоги, де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

2. Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер використання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільового використання).

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою переданням виробникам і власникам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів.

Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату, з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.

Оперативний лізинг - договір лізингу, за яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору О.л. він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на свої замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший 60 відсотків строку його корисної служби або право власності за яким переходить до лізингоотримувача.

3. Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика.

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові заклади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов’язань — застави.

4. Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі порушення заставодавцем обов’язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування.

5. Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

1) уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

2) запобігати прямим збиткам і втратам;

3) уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йомузавдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених на них обов’язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міграційного буму. Працедавці змушені були користуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри («Fidelity-Insurance») в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персональні відносини.

останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп’ютерних зловживань. Воно захищає власників комп’ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником.

3. Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків

Розвиток економіки неможливо уявити без кредитування та інвестицій. Досить часто підприємству не вистачає власних активів для гарантування виконання договору. Можливим вирішенням такої проблеми може бути укладення контракту на умовах розстроченого (відстроченого платежу), або іншого механізму , що передбачає виникнення, протягом виконання договору, заборгованості однієї сторони перед іншою.

Але при такій формі співпраці часто піднімається питання довіри сторін одна одній. В такому випадку окрім вигідних, з точки зору бізнесу, проектів правова база та механізм гарантування є основними. Механізмом може бути страхування фінансового ризику виконання зобов'язань по контракту , що забезпечує захист від недостовірного або неплатоспроможного партнера, банкрутства боржника, його банку і т.д.

Одним з методів гарантування може бути страхування комерційної діяльності. Такий вид страхування дозволяє збільшити потенціал підприємства і захистити його від випадків несплати за поставлений по контракту товар та від штрафних санкцій від контролюючих органів. Система страхування включає страхування на повну суму заборгованості на строк дії договору. Страхування повинно включати як страхування фінансового ризику так і майна. Враховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання прибутку, особливо велике значення набуває страхування від можливої його втрати або неодержання передбачуваних доходів.

Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання) прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні порушення нормального виробничого процесу внаслідок стихійних чинників, аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну ринкової кон'юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої продукції (послуг).

В умовах становлення ринкової економіки саме страхування все більше стає об'єктом комерційної діяльності. Страховик, беручи на себе відповідальність за певні матеріальні активи чи господарські операції, тим самим ризикує сам. Тому він не може братися за деякі види страхування, яким властива підвищена небезпека, пов'язана з крупними ризиками. Однак, багато з них можуть стати об'єктами взаємного страхування (не на комерційних засадах).

З розширенням ринкових форм господарювання буде посилюватись потреба страхового захисту підприємницьких структур, які до того ж значно зростуть кількісно. Разом з тим можливості їх страхування будуть також розвиватись, що зумовлено зміцненням фінансового становища страховиків.

Умови страхування фінансових ризиків для Комерційних договорів:

1) порушення контрагентом термінів постачання, непоставки або недопоставки продукції (товарів), порушення термінів виконання робіт (надання послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазнаних Страхувальником збитків стало неможливим;

2) поставка контрагентом продукції (товарів) неналежної якості або неналежна якість виконання робіт (послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазнаних Страхувальником збитків стало неможливим.;

3) відмова від оплати (прострочення оплати) замовлених та отриманих від Страхувальника контрагентом продукції (товарів, робіт, послуг) внаслідок пожежі, стихійних лих (смерч, ураган, буря, шторм, тайфун, повінь, паводок, злива, град, землетрус, просадка ґрунту, затоплення ґрунтовими водами, схід снігових лавин, обвали, селі), пошкодження водою з водопровідних, каналізаційних та систем пожежегасіння, протиправних дій третіх осіб (хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій), а також банкрутства контрагента Страхувальника, визнане в установленому чинним законодавством України порядку.

Страхування фінансового ризику, невиконання зобов'язань проводиться при наступній умові - страхування на загальну суму заборгованості, строком дії договору.

Для отримання полісу необхідно надати:

1. копію контракту по якому буде проводитись виконання зобов'язань;

2. виписку по рахунку;

3. баланс підприємства;

4. довідку про реєстрацію в ДПІ.

Титульне страхування (страхування фінансових ризиків при втраті майнових прав). Предметом страхування є майнові права на нерухоме майно, земельні ділянки, рухоме майно. Страхується майновий інтерес Страхувальника, пов’язаний з фінансовими збитками, в результаті позбавлення права власності Страхувальника на предмет страхування (майно, земельну ділянку).

4. Страхування депозитів

Для успішної кредитної діяльності комерційним банкам потрібні значні кредитні ресурси. З метою їх поповнення банки широко залучають кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроблених ними вкладів. Кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору, називаються депозитами. Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовують у своїй кредитній діяльності. Ця діяльність, як відомо, пов’язана з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик передається клієнтам банку — власникам депозитів. Перед ними постає загроза втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплатоспроможність.

Депонування грошових коштів у комерційних банках часто розглядається їх вкладниками (депонентами) як форма прибуткової інвестиційної діяльності. Тоді співучасть депонентів у ризику неплатоспроможності банків, яка настала внаслідок неповернення йому кредитів, певною мірою може вважатися доречною. Проте найбільш масова категорія депонентів, передусім фізичні особи, роблять вклади лише з огляду на потребу заощадження та надійного зберігання власних коштів. Крім того, і багато юридичних осіб іноді змушені зберігати власні кошти на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами чинного законодавства. Отже, у цих випадках немає підстав для непогодженого перекладення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів. Масове неповернення банкам депонованих коштів підносить звичайну негативну фінансово-банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть політичної проблеми. Саме тому постає гостра потреба створити на страховій основі ефективну систему захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.

Система страхового захисту депозитів, уперше застосована банками США, була заснована згідно з вимогами Банківського закону від 1933 року, який зобов’язав створити державну організацію — Федеральну корпорацію страхування депозитів. Протягом багатьох десятиліть ця корпорація страхує всі види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду страхування депозитів, створеного щорічними внесками комерційних банків. Страховий захист поширюється лише на 100 тис. доларів суми депозиту вкладника. У разі банкрутства банку Федеральна корпорація покриває його зобов’язання перед вкладниками у визначеній квоті. Попри цілий ряд недоліків цієї системи, які виявилися протягом часу її функціонування, вона стала моделлю, яку наслідують у багатьох країнах світу.

Необхідність широко впроваджувати систему страхування банківських депозитів зумовлюється ось чим:

1) загальним спадом довіри до банків;

2) потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

3) потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

4) обов’язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.

Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 року Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами — членами Європейського Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до Європейського Союзу. Ця Директива побудована на включеному до Маастріхтського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального характеру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. А директивою встановлено такі вимоги до членів Союзу:

1) система депозитного страхування повинна мати національний характер, тобто гарантувати безпеку депозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо там діють філії вітчизняних банків;

2) обов’язкова участь банків у системах страхування депозитів;

3) мінімальна квота повної страхової відповідальності має становити 20 тис. євро (для Іспанії та Португалії — 15 тисяч євро). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить різновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку.

Фонд гарантува́ння вкла́дів фізи́чних осі́б (ФГВФО) створено за Указом Президента України № 996/98 від 10 вересня 1998 року. При цьому, початковий розмір відшкодувань становив 500 грн. (див. нижче динаміку зміни розміру відшкодування). Функціонування цієї інституції врегульовано Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб". У статті 3 вказано: Фонд гарантує кожному вкладнику банка - учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 150.000 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду та інших факторів.

Відшкодуванню вкладів до зазначеної суми підлягають всі вклади, розміщені одним вкладником на кількох рахунках в одному банку чи в різних банках, а також в різних валютах (за курсом НБУ на день настання недоступності вкладів). Проте Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними; працівниками незалежних аудиторських фірм, які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років; акціонерами з істотною участю у банку, вклади в якому є недоступними; вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку; а також вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією. Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом 3-6 місяців з дня настання недоступності вкладів, а строк позовної давності по зверненнях вкладників становить 3 роки. Важливо також зазначити, що Фонд набуває право кредитора щодо банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів

Учасниками Фонду є всі банки-юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Банки Фонду поділяються на дві категорії: учасників та тимчасових учасників. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені НБУ економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та в стані виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Банки, які не виконують економічних нормативів та / або дія їх ліцензії зупинена, переводяться до категорії тимчасових учасників Фонду. У разі відкликання банківської ліцензії НБУ Фонд виключає банк із числа учасників (тимчасових учасників) Фонду. Залучені банком вклади до дня його виключення з числа учасників або переведення до категорії тимчасових учасників Фонду, відшкодовуються у разі настання їх недоступності. За даними сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб www.fg.org.ua станом на лютий 2009 року у Фонді знаходиться 183 банки-учасників та 0 банки тимчасові-учасники, а вклади 4 банків відшкодовуються. Деякі автори вважають за неправильне те, що Ощадбанк не є учасником Фонду. Це, по-перше, надає йому конкурентної переваги. По-друге, у разі банкрутства Ощадбанку збитки відшкодовуватимуться за рахунок Державного бюджету, тобто усіх громадян, а не інших банків.

Фінансування Фонду Як вже зазначалося, банки- (тимчасові) учасники зобов’язані сплачувати збори до Фонду (див. табл. нижче). Початкові збори сплачуються новоствореними банками після отримання ліцензії в розмірі 1 % зареєстрованого статутного капіталу. Банки з поновленою ліцензією звільняються від таких зборів. Регулярні збори нараховуються двічі на рік в розмірі 0,25 % загальної суми вкладів, включаючи нараховані відсотки та сплачуються рівними частками щоквартально. А спеціальні збори встановлюються, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань. Вони не повинні перевищувати на рік розмір регулярного збору. Якщо банки не сплачують своєчасно або в повному обсязі збори, вони зобов’язані сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру не перерахованої суми за кожний день прострочення.

Подальшими джерелами фінансування Фонду є початковий внесок НБУ у розмірі 20 млн. грн. НБУ може також надавати Фондові кредити під заставу ЦП за ціною не нижче середньострокового (5 років) індексу інфляції. Кабінет Міністрів України також уповноважений надавати кредити у грошовій формі або у вигляді державних ЦП, але тільки, якщо інші форми фінансування вичерпані. Ліміт кредитування на наступний рік визначається щорічно в десятикратному розмірі надходжень від банків – учасників Фонду за 1 півріччя поточного року. Отримані ЦП Фонд має право реалізувати на відкритому ринку, використовувати в якості застави при отриманні кредитів у банків, іноземних кредиторів, НБУ, або тримати їх до погашення. Фонд може також перераховувати свої кошти на депозитні рахунки в НБУ, за яким отримуватиме доходи. Взагалі, Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.

ТЕСТ 12. Страхування
кредитних та фінансових ризиків

1. Які з перелічених далі форм забезпечення кредиту мають правовий, а які — матеріальний характер?

а) Порука третьої особи;

б) гарантія;

в) цесія кредиторської заборгованості позичальника;

г) застава нерухомого майна;

д) застава валютних засобів;

є) блокада коштів на рахунках;

з) страхування.

2. Хто в умовах делькредерної форми страхування кредитів відіграє роль страхувальника?

а) Позичальник;

б) банк;

в) гарант позичальника.

3. Які з названих форм страхування кредитів належать до делькредерного типу?

а) Страхування банківських кредитів;

б) страхування товарних кредитів;

в) страхування експортних кредитів;

г) страхування споживчих кредитів;

д) страхування кредитів, виданих під заставу.

4. Які з названих видів страхування найбільше подібні між собою?

а) Продаж за «факторингом» — продаж «у розстрочку»;

б) продаж за «факторингом» — лізинг;

в) продаж «у розстрочку» — лізинг.

5. Які з названих характеристик мають становити основу системи депозитного страхування (СДС)?

а) Однаковість страхових внесків усіх банків — учасників СДС до фонду страхування;

б) необмеженість страхової відповідальності за депозитами;

в) диференціація страхових тарифів (внесків);

г) власна участь застрахованих у покритті ризиків;

д) добровільність участі банків у СДС.

6. Які втрати враховуються при страхуванні прибутку?

а) Прибуток, не отриманий страхувальником;

б) прибуток, не отриманий контрагентами страхувальника;

в) витрати, які мають постійний характер;

г) витрати, які мають змінний характер.

7. Термін відшкодування — це термін, протягом якого:

а) страховик має право розраховуватися із клієнтом;

б) визначаються збитки, яких

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.