Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності

Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання.

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.

Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.

Велике значення для вчених, особливо для теоретиків, має філософське осмислення сформованих пізнавальних традицій, розгляд досліджуваної реальності в контексті картини світу.

Звертання до філософії особливо актуально в переломні етапи розвитку науки. Великі наукові досягнення завжди були зв'язані з висуванням філософських узагальнень. Філософія сприяє ефективному опису, поясненню, а також розумінню реальності досліджуваною наукою.

Говорячи про засоби наукового пізнання, необхідно відзначити, що найважливішим з них є мова науки.

Хід наукового пізнання істотно залежить від розвитку використовуваних наукою засобів. Використання підзорної труби Галилеем, а потім - створення телескопів, радіотелескопів багато в чому визначило розвиток астрономії. Застосування мікроскопів, особливо електронних, зіграло величезну роль у розвитку біології. Без таких засобів пізнання, як синхрофазотрони, неможливий розвиток сучасної фізики елементарних часток. Застосування комп'ютера революціонізує розвиток науки.

Методи і засоби, використовувані в різних науках, не однакові.

В історії науки спостерігається тенденція звести все природничонаукове знання до єдиної теорії, редукувати до невеликого числа вихідних фундаментальних принципів. У сучасній методології науки усвідомлена принципова нереалізовуваність такого зведення. Вона зв'язана з тим, що будь-яка наукова теорія принципово обмежена у своєму інтенсивному й екстенсивному розвитку. Наукова теорія - це система визначених абстракцій, за допомогою яких розкривається субординація істотних і несуттєвих у визначеному відношенні властивостей дійсності. У науці обов'язково повинні міститися різні системи абстракцій, що не тільки нередуційовані одні до других, але розсікають дійсність у різних площинах. Це відноситься і до всього природознавства, і до окремих наук - фізиці, хімії, біології і т.д. - які нередуційовані до однієї теорії. Одна теорія не може охопити все різноманіття способів пізнання, стилів мислення, що існують у сучасній науці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.