Стилістичні можливості дієслівних категорій (способу, часу, особи). Транспозиція категорій.

Категорія способу - частководієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу чи стану до дійсності з погляду мовця.В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб дієслова позначає реальну дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься в одному з трьох часових планів:

o теперішньому: Молода мати з маленьким дитям стоїть у зажурі над гранітною плитою (І. Цю па);

o минулому: Наливались, половіли жита (І. Цюпа);

o майбутньому: Він зрозуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози (М. Стельмах).

Дійсний спосіб виражається за допомоги форм особи і часу, для минулого часу - також і форм роду.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Соломія не відривала очей від берега (М. Коцюбинський).

Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Уже б співали треті півні, якби вони тут десь були (П. Дорошенко). Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині – роду. Частка би завжди пишеться окремо з дієсловами з якими утворює умовний спосіб. Вона може стояти після дієслова і перед ним, а також відокремлюватися іншими словами від дієслова: Я поїхав би, аби тільки допомогти(Петро Панч). Коли б мене забили, ти б став володарем моїх багатств (А. Шиян). Солов 'єм якби я став, то любов свою до тебе я б на весь світ проспівав (В. Сосюра).

Наказовий спосіб дієслова виражає наказ, прохання, пораду, заклик, застереження, тобто спонукання до дії:Ой, дівчино, відчини, Своє-моє серденько звесели (Укр. народна пісня). Заспіваймо пісню веселеньку

Про сусідку молоденьку, про сусідку заспіваймо, серце наше звеселяймо (Укр. народна пісня).

Дієслова наказового способу мають категорію виду, особи (2-ї однини, 1-ї і 2-ї множини, 3-ї однини і множини).

Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу за допомоги закінчень. Закінчення другої особи однини виражає закінчення -и (біж-и, вар-и, напиш-и, вибер-и), а також нульове закінчення (бігай-0, ляж-0, встань-0, дістань-0). Значення другої особи множини - закінчення -іть (-іте),-те (біж-іть, напиш-іть, читай-те, звеселяй-те, прочит ай-те, насип-те).

Форма першої особи множини утворюється за допомоги закінчень -имо (-ім), -мо: пиш-імо, вар-імо, читай-мо, стань-мо, приляж-мо. Третя особа множини і однини утворюється аналітично: поєднанням частки хай (нехай) із дієсловами третьої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу доконаного виду: хай (нехай) принесе, хай (нехай) заспіває, хай (нехай) принесуть, хай (нехай) заспівають.

Переважна більшість дієслів може виступати у формах наказового способу. Дієслова, що означають дії або стани неживих предметів, а також процеси, не утворюють форм наказового способу: важчати, сипатися, кущитися, гіркнути, киснути, вечоріти, кам 'яніти, твердіти, світати. Лише у поезії за умов персоніфікації від деяких із них творяться форми наказового способу: Зеленійся, рідне поле, Українська ниво! Підоймися, колосися, Достигай щасливо (І. Франко).

Категорія часу - власне дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу або стану до моменту мовлення.

Протиставлення дієслівних форм щодо моменту мовлення репрезентується у формах теперішнього, минулого та майбутнього часу.

Теперішній час позначає дію, що відбувається одночасно з моментом повідомлення про неї. Серце в тривозі: як при дорозі мальви високі цвітуть. Вітер - схиляє, люди-ламають, зливи із градом січуть (Г. Чубач).

Дієслова теперішнього часу змінюються за числами й особами. Форми теперішнього часу утворюються за допомоги особових закінчень, що приєднуються до основи теперішнього часу.

Дієслова за характером особових закінчень у теперішньому часі поділяються на дві дієвідміни - першу і другу.

До першої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосну фонему /е/: несуть, несемо, несеш, несете: знають, знаємо, знаєш, знаєте.

До другої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -ать (-ять), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосні /и/ чи /і/: кричать, кричимо, кричиш, кричите; стоять, стоїмо, стоїш, стоїте.

Дієслово бути утворює єдину для всіх осіб форму - є. У сучасній українській літературній мові поряд з формою є вживаються і давні форми: єси - друга особа однини, єсть - третя особа однини, суть -третя особа множини: Що ти за сила єси? - питали (П. Тичина).

Минулий час позначає дію, що відбувалася чи відбулася до моменту мовлення: Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко). Дві скелі створили печеру (О. Досвітній).

Дієслова минулого часу змінюються за числами і родами (в однині): здійснив - чол.р., здійснила - жін.р., здійснило - серед.р., здійснили -множина.

Минулий час виступає у формі недоконаного і доконаного виду: гартував (недоконаний вид), сховала(доконаний вид).

Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомоги суфіксів:

-в - для форм чоловічого роду від основ на голосну фонему: читати - читав, носи-ти - носив, білі-ти - білів; а від основ на приголосний - нульовий суфікс: біг-ти - біг-0, вез-ти - віз-0;

-л - для форм жіночого та середнього роду, а також форм множини: чита-л-а, чита-л-о, чита-л-и; біг-л-а, біг-л-о, біг-л-и.

Крім форми минулого часу, функціонує форма, яка вказує, що одна з двох минулих дій передує другій. Вона називається формою давноминулого часу. Ця часова форма утворюється поєднанням допоміжного дієсловабути у формі минулого часу і повнозначного дієслова у цій же формі: забув був, забула була, забуло було, забули були.

Давноминулий час вживається переважно в розмовному і художньому стилях.

Майбутній час позначає дію, що відбуватиметься після того, як про неї повідомлять: Прилетять журавлі із далеких країн, про весну в вишині закурличуть (В. Сосюра).

Майбутній час вживається у двох видових формах - доконаного й недоконаного виду.

Майбутній час доконаного виду це проста форма майбутнього часу, що має спільні засоби вираження з формами теперішнього часу: ті самі особові закінчення: біж-у - прибіж-у, біж-иш - прибіж-иш, біж-имо - прибіж-имо.

Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми -складну і складену.

Складна форма твориться додаванням до інфінітива дієслова й особових закінчень: -му, -меш,-ме,-мемо, -мете,-муть: писати-му, писати-меш, писати-ме, писати-мемо, писати-мете, писати-муть.

Складена форма утворюється поєднанням інфінітива особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми): буду писати, будеш писати, будемо писати, будете писати, будуть писати. Складена форма майбутнього часу - це аналітична форма, а проста і складна - це синтетична форма.

Аналітична і синтетична форми майбутнього часу недоконаного виду рівнозначні у вираженні часового значення.

Під час творення особових форм дієслів теперішнього і майбутнього простого часу доконаного виду в дієсловах першої дієвідміни перед усіма особовими закінченнями відбувається чергування приголосних: /г/, /з/ - /ж/: могти-можу, можете, зможу;

в 'язати - в яжу, в 'яже, зв 'яже; /х/, /с/ - /ш/: дихати - дишу, дише;

писати - пишу, пише, напише; /к/-/ч/: кликати - кличу, кличе, покличе.

У дієсловах другої дієвідміни чергування приголосних відбувається лише у першій особі однини:

/д/ - /дж/ - водити - воджу, ходити - ходжу, сидіти - сиджу; - ІчІ - світити - свічу;

/з/ - /ж/ -лазити - лажу, возити ~ вожу; /с/ - /ш/ - просити - прошу, косити - кошу; /ст/ - /шч/ - (орфографічно - щ) мастити - мащу; губні /б/, /п/, /м/, /в/, /ф/ - губний +/л ловити - ловлю, вабити -ваблю, купити - куплю.

Стилістичні ресурси і можливості синтаксису. Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжково - письмові та усно-розмовні. Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української літературної мови.

Лексика перебуває у безпосередньому зв’язку з предметно-понятійною сферою, в ній виділяються одиниці з постійними стилістичними ознаками, що суттєво впливають на створення
стилістичного фону офіційності, урочистості, інтимності, іронічності, фамільярності тощо. Граматичним одиницям (якщо їх відокремити від лексичної семантики) стилістичне значення як постійна і невід’ємна ознака не властиве. Синтаксис вивчає у різних аспектах синтаксичні одиниці, їх смисл, синтаксичну
семантику і формально-граматичну структуру. Стилістичні можливості синтаксичних структур виявляються у їх протиставленій за одним типом ознак. Так, при зіставленні односкладних речень з двоскладними, неповних із повними, простих зі складними виявляються їх стилістичні функції. Наприклад: …Свято Петра і Павла — ленива. А там і Маковія: святили квіти та мак. Мельна, мамине село. Хата дідова па горбі, білим піском висипані доріжки. Пахнуть печені паляниці. Катруся вносить велику чорну макітру. Ломить паляниці. У малій макітрі терти мак. Медом пахне. А ми випрошуємо кусочки ламанців. Катруся свариться: «Завтра Маковія. Потерпіть. Нині не молена їсти — на те лиш час завтра.»… Як перебути ту ніч? Красне свято Маковія, як Святий вечір! (Р. Кобальчинська).
Номінативні речення використовуються як зачини або кінцівки експресивних зв’язних текстів, що передають спогади, роздуми, схвильовану розповідь і подібне: На майдані пил спадає, замовкає річ. Вечір. Ніч (П. Тичина); Зима. На фронт …А на пероні люди (В. Сосюра). Інфінітивні речення використовуються здебільшого для вираження напруженої, емоціогенної ситуації, безособові — у пейзажних описах тощо.

Мовна система має здатність до передачі одного змісту співвідносними, але протиставними за певною ознакою (протилежними) синтаксичними структурами: Дощ. Дощ іде. Іде дощ. Задощило; Настав вечір. На землю тихо спустився вечір.
Повечоріло. Вечір. М. Рильський у поезії так художньо зобразив вечір цілим реченням: У яблуневому саду зоря вечірня грала, мережку яснозолоту на землю закидала, лягали смуги голубі на пагорби рожеві, у тихій радості-журбі вклонявся вечір дневі.

Наявність різних синтаксичних структур з різною синтаксичною семантикою для передачі однієї логеми (судження, пропозиції) створює передумови для вибору потрібних одиниць і подальшої їх стилістичної спеціалізації, тобто закріплення за певним типом мовлення, з певним стилістичним значенням.
У синтаксичному матеріалі стилістика живиться двома основними джерелами: синтаксичною синонімією, наявністю співвідносних варіативних рядів та лексичним наповненням синтаксичних компонентів (способи вираження членів речення).
Синтаксис через свій конструктивний характер (здатність до побудови нових структур з нового матеріалу) повинен би мати більші, ніж лексикологія, стилістичні потужності, бо включає в себе і стилістичні можливості лексики та морфології. О. Потебня зазначав:«… елементарна поетичність мови, тобто
образність окремих слів і постійних сполучень, хоч би яка була вона помітна, незначна порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучення слів…»1. Номінація і метафоризація, інтелектуально- та емоційно-експресивне, офіційно-ділове і інтимно-ліричне забарвлення слів, закріплені в суспільній
мовній практиці, специфічні фігури вислову, мовно-образна символіка, різноманітні лексико-фразеологічні новотвори, нарешті, індивідуальна мовотворчість мовців — все це проходить через
горнило синтаксису, переплавляється в комунікативну одиницю і лише тут завершує своє суспільно-лінгвістичне призначення.

Отже, стилістичні засоби національної мови формуються на її фонетичному, лексико-граматичному матеріалі, стилістична система спирається на лексико-граматичну. Цей чинник зумовлює тісний зв’язок стилістики з усіма лінгвістичними дисциплінами, які вивчають структуру і систему мови. Щоб оволодіти стилістикою української літературної мови, відчувати її у всіх підсистемах, треба ґрунтовно опанувати звуковим ладом, збагатитись словниковим і фразеологічним матеріалом, знати граматичну будову цієї мови.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.