Судові рішення як допоміжні джерела для визначення змісту міжнародно-правових норм.

Питання про судові рішення як джерело міжнародного права викликає немало суперечок як в теорії, так і на практиці. Різниця в підходах пояснюється передусім належністю до тих чи інших правових систем. За загальним правилом із позиції міжнародного права судове рішення повинно мати силу тільки у тій справі, у якій воно було прийняте. Суди застосовують право, а не творять його. Саме таке положення містять ст. 59 Статуту Міжнародного Суду, ст. 84 Конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень від 5 (18) жовтня 1907 р. Окрім того, рішення судів якщо й можуть бути використані як посилання на джерела, то лише в якості допоміжних. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду передбачає, що суд застосовує судові рішення як допоміжний засіб "для визначення правових норм".Зі сказаного випливає, що практика міжнародних судових органів справляє певний вплив на розвиток міжнародного права. Так, консультативна постанова Міжнародного Суду про відшкодування збитків, понесених на службі ООН, дала зрозуміти, що міжнародна організація може бути суб'єктом майнових претензій. Рішення судів можуть бути також етапами міжнародного нормоутворення, відображаючи тенденції в розвитку міжнародного права. Але траплялося, що судові рішення йшли всупереч подальшому розвитку міжнародного права.Не перебільшуючи і не применшуючи значення рішень міжнародних судових органів, слід зазначити, що підготовка таких рішень зазвичай пов'язана з іменами найавторитетніших фахівців у галузі міжнародного права. Вже один цей факт робить будь-які з цих рішень помітною подією в міжнародно-правовому житті. Тому міжнародну судову практику не залишають поза увагою ані держави, ані юристи, ані самі міжнародні судові органи.У п. I ст. 38 Статуту зазначається, що Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує "застереженням, зазначеної в ст. 59, судові рішення в якості допоміжного засобу для визначення правових норм ". З тексту цього підпункту випливає, що, по-перше, мова йде про судові рішення самого Міжнародного суду ООН, оскільки відповідно до ст. 59 Статуту рішення Суду обов'язкові лише для сторін у справі сторін, по-друге, рішення Суду не повинно змінювати або доповнювати чинне міжнародне право, воно є лише як допоміжний засіб для визначення правових норм. Слід зазначити, що джерелом міжнародного права є не тільки рішення Міжнародного суду ООН, але і рішення інших міжнародних і регіональних судів (наприклад, Міжнародного кримінального суду ООН, Європейського суду з прав людини), а також у відомому сенсі рішення і національних судів. Наприклад,, Європейський суд з прав людини в червні 2003 р. зобов'язав Уряд РФ виплатити Тамарі Ракевіч 3 тис. євро як компенсацію моральної шкоди, так як по відношенню до неї були порушені положення ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. Її примусово доставили в психіатричну лікарню і почали лікувати.Ця стаття Конвенції встановлює, що для обмеження свободи особи необхідні передбачені законом або Конвенцією підстави і що питання про позбавлення або обмеження волі особи повинен негайно вирішуватися судом. Оскільки Російська Федерація є учасницею Конвенції 1950 р., то виконання винесеного рішення в Страсбурзі спричинило за собою внесення змін до Закону "Про психіатричну допомогу та гарантії прав громадян при її наданні" 1992 р. Він повинен бути приведений у відповідність з вимогою Конвенції 1950 Поправка до Закону 1992 повинна забезпечити громадянам право на самостійне оскарження незаконність госпіталізації. Наведемо ще один приклад.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.