Теоретичне обґрунтування правової природи території (об'єктна теорія, теорія компетенції, просторова теорія).

У міжнародному праві існує декілька теорій, що пояснюють правову природу території. Найбільшого поширення у різний час набували такі з них:

1) об’єктна теорія, яка ґрунтується на визнанні земельної ділянки об’єктом права власності. Згідно з цією теорією кожна конкретна земельна ділянка виступає одночасно об’єктом права приватної власності, що належить певній юридичній чи фізичній особі, і об’єктом публічно-речового права власності, що належить державі. Уся сукупність земель, які належать державі, і складає її територію, якою держава може розпоряджатися подібно до приватного власника. При цьому публічно-речове право держави на земельну ділянку має пріоритет перед правом приватної власності, зокрема, перехід права приватної власності на неї від однієї особи до іншої, не змінює публічно-правового зв’язку цієї земельної ділянки з державою. Нині ця теорія практично віджила своє, оскільки до складу території, крім земельних ділянок, у наш час включаються також водні простори, надра, а також повітряні та космічні простори, які в силу своїх фізичних властивостей взагалі не можуть бути об’єктом права власності;

2) теорія міжнародної власності, що ґрунтується на уявленнях про територію держави як про об’єкт не внутрішньодержавної, а міжнародно-правової власності держави. При цьому у внутрішніх відносинах держава виступає як носій територіального верховенства щодо усіх осіб, які перебувають на її території, а у міжнародних відносинах – як рівноправний власник своєї території. Фактично ця теорія є модернізацією об’єктної теорії, спрямованою на розмежування публічної власності держави на її територію та власності приватних власників на конкретні земельні ділянки. Певною мірою ця теорія була популярна після Другої світової війни, але згодом втратила більшість своїх прихильників;

3) теорія компетенції, згідно з якою територією вважається сфера юридичної дієвості (валідатарності) певної правової системи, як національної, так і міжнародної. Ця сфера розглядається як абстрактний простір, в межах якого компетентні органи держави або міжнародні органи вправі здійснювати належні їм повноваження. На практиці реалізація цієї території призводить до змішування понять “територія” та “юрисдикція держави”. Так, наприклад, на судно, що знаходиться в плаванні у відкритому морі, знаходиться під юрисдикцією, в т.ч. адміністративною та кримінально-правовою, держави, під прапором якої воно плаває, проте наявність такого судна у відкритому морі не змінює правового режиму відповідної території відкритого моря як міжнародної території, тобто в цьому випадку судно не є частиною території “держави прапора”;

4) просторова теорія, в основі якої лежить теза про те, що територія держави – це сукупність земельних, водних та повітряних ділянок, у межах якої здійснюється владарювання, територіальне верховенство та суверенітет тієї чи іншої держави. Перевагою цієї теорії є те, що вона розглядає територію одночасно і як сферу дії публічної влади певної держави (територія держави) чи міжнародного правопорядку (міжнародна територія), і як явище матеріального світу, тому саме ця теорія користується найбільшим визнанням.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.