Поняття та види міжнародної території загального користування.

Міжнародною територією загального користування є величезні простори, на які не поширюється суверенітет або юрисдикція якої-небудь держави. Це відкрите море й повітряний простір над ним, морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла

Протягом тривалого часу правовий статус подібних просторів і їхніх ресурсів визначався за допомогою понять, запозичених з римського права - terra nullius (нічийна земля) і res communis (річ, що перебуває в загальному користуванні). Використання римських цивільно-правових понять у міжнародному праві піддавалося в міжнародно-правовий науке обґрунтованій критиці, оскільки їхнє тлумачення й застосування до конкретних ситуацій викликало чимало протиріч

Нічийною землею (terra nullius) визнавалася сухопутна територія, що не належить жодному державі, заволодіти якою, однак, могла будь-яка держава з дотриманням спочатку правил фіктивної, а пізніше ефективної окупації. Правила фіктивної окупації нічийної землі зводилися до того, що її відкриття представниками якої-небудь держави й залишення на ній символічних знаків - королівських штандартів, хрестів з написами про приналежність відкритої землі відповідному монархові давали титул на цю землю. У зв'язку з більшими труднощами у визначенні пріоритету у відкритті тієї або іншої землі замість правил фіктивної окупації terra nulliusбули вироблені правила ефективної окупації. Суть їх полягає в наступному: 1) нічийна земля може ставати частиною якоїсь держави за допомогою окупації, якщо міжнародне право допускає це; 2) окупація повинна носити не фіктивний, а фактичний характер, тобто супроводжуватися заходами щодо встановлення контролю і юрисдикції на оккупируемой території з боку відповідної держави; 3) держава, що окупує, повинне нотифікувати всім зацікавленим правительствам про заволодіння нічийною землею за допомогою ефективної окупації. Незважаючи на те що концепція ефективної окупації terra nulliusне одержала загального визнання, починаючи з XVIII в. вона широко застосовувалася аж до теперішнього часу в доктрині й практиці міжнародного права, а також у судовому й арбітражному рішеннях

Res communis або territorium communis omnium - це простір, що перебуває в загальному користуванні всіх народів, на яке не може поширюватися суверенітет жодного держави, наприклад відкрите море. Правовий режим таких просторів визначається міжнародним порядком і багатосторонніми угодами. Головна відмінність території цього виду від нічийної землі в тім, що вона не може бути об'єктом оккупа ции й поширення державного суверенітету. Исто рии міжнародних відносин відомі випадки, коли території, визнані на основі міжнародного порядку або договірних норм як res communis, розглядалися деякими державами як terra nullius, що привело до непорозумінь і конфліктів. Так, Англія в XVII в. відстоювала концепцію mare clausum (закритого моря), відповідно до якої її домініоном повинні були визнаватися величезні простори Атлантичні океани аж до Америки й Гренландії на заході й Норвегії на сході, включаючи Англійський канал

У відношенні арктичного архіпелагу Свальбард (Шпицберген) до середини XIX в. зложився звичай загального користування й неприналежності його якій-небудь державі. В 1872 р. цей статус архіпелагу був підтверджений в Угоді про Шпицбергене між Швецією-Норвегією й Росією. Однак у міжнародних відносинах він помилково вважався нічийною землею (terra nullius). Це дало привід Німеччини в 1898 р. спробувати анексувати архіпелаг, але протидія Росії не дозволило здійснитися німецьким планам

У зв'язку із протиріччями в тлумаченні й застосуванні концепцій terra nullius і res communis у міжнародному праві, широке визнання в міжнародно-правовій науці одержала концепція міжнародної території загального користування (МТОП). Юридична природа МТОП полягає в нерозповсюдженні на неї суверенітету якої-небудь держави, у зв'язку із цим виникає необхідність її охорони й раціонального використання в інтересах усього людства

У рамках МТОП існують різні правові режими відносно певних територій, що визначають порядок діяльності суб'єктів міжнародного права з метою їхнього освоєння й використання. Ці правові режими встановлюються за допомогою міжнародного порядку або міжнародних договорів, наприклад Договором про Антарктику 1959 р.; Договором про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, 1967 р.; Женевськими конвенціями по морському праву 1958 р. і Конвенцією ООН по морському праву 1982 р. Важливим положенням міжнародно-правового режиму територій загального користування є те, що вони використовуються (Антарктика, небесні тіла) або резервуються для використання (Світовий океан) винятково в мирні метах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.