Здійснення і захист цивільних прав

За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав — це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.

Способи здійснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.

Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Принципи здійснення — це закріплені в нормах цивільного права загальні положення, які встановлюють суб'єктивних цивільних прав основні вимоги до поведінки суб'єкта при здійсненні ним свого суб'єктивного права.

Принципами здійснення цивільних прав є:

• принцип автономії волі;

• принцип законності;

• принцип розумності та добросовісності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України особа має здійснювати свої цивільні права в певних межах, які встановлюються договором або цивільним законодавством.

Межі здійснення суб'єктивних прав — законодавчо дозволені конкретні способи поведінки, якими особа в змозі набути для себе ті можливості, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права.

Загальними межами здійснення суб'єктивних цивільних прав є:

1) утримання від дій, які могли б порушити права інших осіб;

2) утримання від дій, які могли б заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині;

3) заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

4) дотримання моральних засад суспільства;

5) заборона використання цивільних прав із метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Зловживання правом — це здійснення суб'єктивних цивільних прав, що вчиняється з порушенням їх меж та заподіянням шкоди іншим особам.

Виділяють дві основних форми зловживання правом:

• зловживання правом, що вчиняється винятково з наміром заподіяти шкоду іншій особі (шикана);

• зловживання правом, що вчиняється без наміру заподіяти шкоду іншій особі, проте об'єктивно заподіює цю шкоду.

Виконання цивільних обов'язків — це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноваженої особи.

Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній та активній формі, зміст яких було розкрито у пит. 2 лекції.

Способи виконання цивільних обов'язків поділяють на добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, якщо особа виконує покладене на неї зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце, коли виконання зобов'язання чи утримання особи від його виконання здійснюється на підставі актів правоохоронних органів незалежно від волі зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі.

Суб'єктивні цивільні права та обов'язки можуть здійснюватися та виконуватися як безпосередньо особою, так і її представником.

Представництво — правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє (ст. 237 ЦК). Представництво можливо за юридичних (неповна дієздатність, обмежена дієздатність, недієздатність) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотність, небажання особисто здійснювати право чи виконувати обов'язок).

Підстави виникнення представництва:

1) адміністративний акт (наприклад, наказ про призначення особи на певну посаду, внаслідок чого вона зобов'язана виконувати певні представницькі функції);

2) закон (батьки зобов'язані в силу закону бути представниками малолітніх);

3) договір (доручення чи агентування).

Види представництва:

• законне — виникає на підставі закону чи адміністративного акту, незалежно від волі особи, яку представляють, чітко визначає особу представника та коло його компетенції;

• добровільне — на підставі договору, з урахуванням волі особи, яку представляють, визначається не тільки особа представника, а й коло його компетенції;

• комерційне — постійне та самостійне представництво від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Представництво однієї особи іншою потребує документального підтвердження. Зрозуміло, що якщо у представництві на підставі акта — це буде сам адміністративний акт, у разі законного представництва — відповідні документи (свідоцтво про народження, відповідно до якого батьки є представниками дитини), то договірне представництво оформляється довіреністю або в інших формах, передбаченим законодавством.

Довіреність — письмовий документ, що його видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами.

Залежно від змісту та обсягу прав виділяють такі види довіреностей:

• генеральні (загальні) — видаються представникові для вчинення різноманітних правочинів;

• спеціальні — видаються для вчинення низки однорідних правочинів;

• разові — видаються для вчинення конкретного правочину.

Форма довіреності має відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Довіреність від імені юридичної особи видає її орган або інша особа, уповноважена на це її установчими документами, з відбитком печатки цієї юридичної особи.

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, окрім довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо); її може бути посвідчено посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.