Похідні способи набуття права власності

Похідні способи набуття права власності пов'язані з переходом права власності, як правило, з актом розпорядження майном, яке має місце з боку попереднього власника.. Припинення права власності у відчужувача і виникнення цього права у набувача відбуваються, як правило, водночас на основі того самого юридичного факту, зокрема договору купівлі-продажу, передачі речі за договором позики тощо.

Похідними способами набуття права власності визнаються договори купівлі-продажу, поставки, дарування, міни, позики. Внаслідок укладення відповідного договору набувач речі стає її власником. Крім договорів, похідним визнається і такий спосіб набуття права власності, як спадкування, незалежно від того, чи є підставою спадкування заповіт або закон.

Похідні підстави набуття права власності - це такі, за яких право власності певної особи грунтується на праві попереднього власника. Як правило, похідними способами набувається власність у ході обігу, а у процесі виробництва право власності виникає первісним способом.

При переході права власності має місце правонаступництво, бо права на придбану похідним способом річ по суті такі, якими вони були у попереднього власника, та ніяк не більше того.

Похідним чином набувається право власності на підставі: а) договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо); б) односторонніх правочинів (заповіт); в) закону; г) актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування (передача державних підприємств із державної до комунальної власності) тощо.

Правонаступництво при цьому обумовлюється положеннями, що випливають з: а) правочинів, у т. ч. договорів; б) злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення юридичних осіб, процедури яких мають окремі особливості порівняно із загальним розумінням правочинів; в) спадкоємства.

Як правило, перехід права власності похідними способами здійснюється за волею власника, але існують винятки: припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника (ч. 1 ст. 348 ЦК). У цих випадках власник примусово позбавляється своїх прав. [2]

За загальним правилом, набуття права власності похідним способом можливе при його переході від одного власника до іншого. Втім законодавством передбачаються випадки, коли можна набути право власності й від особи, яка не є власником. Це: набуття права власності добросовісним набувачем; набуття права власності на майно, відчужене юридичною особою, яка не є власником, -державним (казенним) або комунальним підприємством.

Особи, які не є власниками, у деяких випадках, мають право відчужувати чужі речі. Це, наприклад, продаж заставлених речей; не витребуваних залізничних вантажів; продаж органом міліції транспортного засобу через шість місяців після його знайдення (ст. 338 ЦК); продаж речі, що швидко псується, або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, особою, яка її знайшла (ч. З ст. 337 ЦК), та деякі інші. У цих випадках право власності у набувача виникає первісним способом. [2]

За похідних способів придбання права власності право набувача грунтується на праві відчужувача. Такими способами є придбання майна за договором і в порядку спадкування.

Договір як узгоджене волевиявлення двох осіб є підставою виникнення права власності в тих випадках, коли в ньому є намір передачі такого права від відчужувача до набувача. Це може бути купівля-продаж, дарування, міна тощо. Якщо такого наміру у сторін немає, і йдеться про передачу майна у тимчасове користування, на зберігання тощо, право власності до іншої особи не переходить.

Деяким європейським системам приватного права відомі так звані "речові договори", суть яких полягає саме у передачі права власності від власника до інших осіб. Такі договори характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права власності на річ, тобто є за своїм характером абстрактними угодами. Проте українському цивільному праву такі договори практично невідомі (виняток становить видача векселя). Тому в договорі має бути зафіксоване не тільки бажання передати право власності на річ іншій особі, але й підстава виникнення зобов'язань (наприклад, купівля-продаж, міна).[13]

Оскільки передача права власності в Україні опосередковується звичайними зобов'язальними договорами, виникає проблема встановлення співвідношення моменту переходу права власності і моменту виникнення зобов'язань. Правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності має важливе значення, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або псування майна.

Цьому питанню у ЦК присвячена спеціальна норма. Стаття 334 ЦК визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, момент виникнення права власності у набувача визначений у ЦК диспозитивно. Договором сторін може бути встановлено, що право власності переходить до набувача до або після передання речі (наприклад, момент оформлення правочину тощо). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 209 ЦК), виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ст. 182 ЦК).

Спадкуванням, вважається перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)(ст. 1216 ЦК).[2]

Перехід права власності в порядку спадкування можливий за заповітом або в силу прямої вказівки закону. У цих випадках підставою виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність: смерть спадкодавця, заповіт, прийняття спадщини спадкоємцем, або смерть спадкодавця, прийняття спадщини спадкоємцями за законом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.