Фонетична та фонематична транскрипція. Основні діакритичні знаки

Коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транслітерацію.

Транскрипція — спеціальна система письма, яку використовують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два основні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фонетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи "їхніх відтінків, шо не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грамтики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її

фактичного звучання, позначається тим самим знаком. . Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: [учац':а], у фонематичній — /вча-тс'а/. Проте в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від мети транскрибування слів.

Діакрити́чний знак, діакритики (від грец. διακριτικος — розрізняльний) — надрядковий або підрядковий знак при букві, що вказує на вимову, яка відрізняється від вимови звука, позначеного цією ж буквою без знака.

В українській мові діакритичними знаками відрізняються літери «і» та «ї», «и» та «й».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.