Тема 12. Склад і складоподіл

Кожна людина, скандуючи слова, інтуїтивно поділяє їх на склади, встановлює кількість складів, проте сама природа складу в українській мові (як і в багатьох інших мовах) до цього часу лишається невивченою, і тому задовільного і загальноприйнятого визначення складу, яке б відповідало всім науковим вимогам, немає.

Найбільшого поширення набула й стала традиційною теорія повітряних поштовхів (або експіраторна теорія), за якою склад визначається як один звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря.

Академік Л. В. Щерба висунув теорію м'язового напруження, за якою склад — це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м'язовим напруженням при їх артикуляції. Отже, найбільше напруження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й. Єсперсен, Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздев, склад — це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки — нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності.

Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної, їх об'єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегментно-просодичну одиницю. Склад — це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах.

Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках.

Зміни м'язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М. Ф. Наконечний і В. В. Лобода .

М. А. Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов'язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків).

Останнім часом з'явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В. М. Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання.

Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка.

Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-ка) і багатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний).

Розрізняють склади відкриті йзакриті, крім того, виділяються прикриті інеприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим — склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим — склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).

Складоподіл

Для української мови, як і для інших слов'янських мов, характерне загальне тяжіння до відкритих складів. Це виявляється в тому, що межа між окремими складами проходить найчастіше після голосного звука перед приголосним, наприклад: се-стра, мі-ста, за-здрий. Проте при збігові кількох приголосних складова межа часто проходить всередині цієї групи, наприклад: книж-ка, гол-ка, дзвін-кий.

Коли голосний поєднується з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. При збігові кількох приголосних встановлювати складову межу буває важко. Існують такі основні правила складоподілу:

1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.

2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.

3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.

4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.

5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.

6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.

7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.

8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються , оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

Принципи таких правил складоподілу стають зрозумілими на основі теорії сонорності. За сонорністю, тобто гучністю, звуки поділяються на такі групи: голосні (найгучніші), далі — в порядку зменшення гучності — сонорні приголосні, дзвінкі й глухі. Голосні, як найгучніші, утворюють вершину складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу поступово спадала, а наступного — зростала. Крім того, слід враховувати тенденцію слів до відкритих складів. Так, наприклад, у слові каз-ка за законом відкритого складу складова межа мала б пройти перед [з]. Але в цьому випадку другий склад починався б дзвінким [з], після якого йде глухий [к], а ще далі — голосний [а], тобто сонорність була б вища на початку складу, далі спадала б і потім знову наростала б. Це суперечить природі складу. Тому складова межа, всупереч тенденції до відкритого складу, проходить після [з].

У слові ж гострий, наприклад, складова межа проходить після [о] згідно із законом відкритого складу. У другому складі сонорність, як і слід, наростає.

Ці правила поки що є орієнтовними. В українському складоподілі спостерігається неусталеність, і він ще остаточно не досліджений.

Склад— це чисто вимовна одиниця, не зв'язана зі значенням. Тому поділ па склади не збігається із членуванням слова на найменші смислові одиниці — морфеми (корінь, префікс, суфікс, закінчення). Разом з тим в усній мові вплив морфологічної будовb слів на складоподілі іноді позначається. Так, наприклад, у слові підживити можливі два поділи слів на склади: пі-джи-ви-ти і під-жи-ви-ти; у слові розбивати — ро-зби-ва-ти і роз-би-ва-ти й под.

Важливо також мати на увазі, що між фонетичним і орфографічним складоподілом також немає повного збігу. Хоча в основу правил переносу частин слів покладено складовий принцип, тобто слова переносяться по складах, проте великою мірою враховується й морфологічна будова слова — принцип збереження єдності морфеми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.