Тема 16. Орфографія

Орфографія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа та інших небуквених графічних знаків; графічні скорочення слів.

Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи — передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо.

Так, відповідно до варіантної вимови можливе помилкове написання сзамість з у префіксі дієслова розпитати. Орфографічні помилки допускаються також внаслідок сплутування фонемного складу:

а) абсолютно тотожних з функціонального і значеннєвого погляду морфем, варіанти яких зумовлюються певною позицією, наприклад: істор-ичн-ий — титан-ічн-ий, клас-ичн-ий — академ-ічн-ий;

б) диференційованих з функціонального і значеннєвого погляду морфем: нездол-анн-ий—неподол-ан-ий; незліч-енн-ий, незліч-ен-ий, неоцін-енн-ий — неоцін-ен-ий. У наведених прикладах орфограмами виступають з у префіксі, и —і, н — нн у суфіксах.

Наведені орфограми належать до так званих практичних (реальних), тому що у зв'язку з ними часто трапляються порушення правописних норм української мови.

Основу української орфографії складають два головні принципи — фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи.

Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. У зв'язку з цією визначальною умовою встановлюється максимально повна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту. До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми:

1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий — шести, чотири — четвертий, жонатий — женитися;

2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий;

3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий;

4) о, а в дієсловах, гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, скочити — скакати, схопити — хапати, поклонитися — кланятися, перемогти — перемагати:

5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о;

6) сполуки-нк-/-ньк- (материнка яблуньки),-лк-/-льк- (гілка — тополька),-ск-/-ськ-(ряска, моська),-зк-/-зьк- (казка — кузька), -лк-/-льк- (русалка крапелька,-дк-/-дьк- (загадка — покидька),-тк-/-тьк- (квітки — обротька).

Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать порізному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові/с'/за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем.

За морфологічним принципом пишуться:

1) ета и на позначення ненаголошених /е/ та/и/, а в позиції перед постійно наголошеним/у/ також і о: весна, степи, живемо. голубка, тому;

2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий/г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю;

3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити;

4) префіксироз-, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний;

5) дієслівні форми на –шся, -ться : намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються.

У зв'язку з морфологічним принципом правопису важливе значення має принцип ідентифікації сумнівних орфограм за сильною позицією тих фонем, які вони репрезентують на письмі. Для літер на позначення голосних такою сильною є наголошена позиція, наприклад: весна — весни, степи — степ, голубки — голуб, тому —той. Сумнівні орфограми, що передаються літерами на позначення приголосних, визначаються позицією відповідних фонем як перед голосними (/проз'/ба — про/с/ити, моло/д'/ба — моло/т/ити), так і перед приголосними, які не викликають асимілятивних змін, наприклад: ро/ж/ширити — ро/з/бита, пора/з'/-ці — пора/з/ка, ря/с' /ці — ря/с/ка тощо.

Завдяки морфологічному принципові закріплюються графічні образи слів і морфем, вони легко сприймаються при читанні й тісно співвідносяться з певними поняттями без посередництва вимови. Отже, формується самостійне так зване графічне мовлення, без якого сприймання слів у багатьох випадках було б утруднене.

Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні уніфікацією фонемного складу морфем незалежно від можливих позиційних видозмін. За історичною традицією пишуться:

1) літерия, ю, є, ї , що позначають по дві фонеми;

2) дж, дз на позначення однієї фонеми;

3) ряд слів з ненаголошеними голосними[е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: леміш, левада, кишеня, лиман, комин, келих, лопух.

Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань:

1) власних і загальних назв (велика—мала літера): високе приміщення — село Високе,

2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій та часток не,ні з самостійними словами (разом — окремо): убік — у бік, вгору — в гору, посередині — по середині; недруг — не друг, невисокий — не високий, він ніде ніколи про це не говорив — я не знаю, ні де він був, ні коли говорив про це;

3) складних слів і словосполучень (разом — окремо: відвідати палату легко-поранених — у палаті було кілька легко поранених осколками). У випадках розмежування слів і словосполучень діє лексико-синтаксичний принцип — варіант смислового.

Написання за смисловим принципом виявляють виразні ознаки синкретизму, взаємодії з іншими орфографічними мотивами. Так, правопис слів разом або окремо зумовлений дією морфологічного принципу, а правопис слів з великої й малої літери — дією традиційного принципу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.