Класифікація виробничих шкідливостей. Система заходів з профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму.

М7

Залежно від характеру походження виробничі шкідливості поділяються на три групи:

шкідливості, пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною організацією праці (надмірним напруженням нервової системи, напругою органів зору, слуху, великою інтенсивністю праці тощо);

шкідливості, пов’язані з виробничим процесом. Вони створюються за рахунок технічних недоліків виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;

шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загальносанітарних умов на робочому місці (нераціональним опаленням виробничих приміщень та ін.).

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі шкідливості несприятливо впливають на працівників, знижують їх дієздатність та погіршують стан здоров’я.

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:

професійні захворювання;

посилення захворювання, яке вже має працівник та зниження опірності його організму відносно зовнішніх чинників, що зумовлюють підвищення загальної захворюваності;

зниження працездатності та продуктивності праці.

Одним з найефективніших методів профілактики є проведення планових перевірок підприємств страховими експертами з охорони праці.

Метою перевірок є вивчення стану умов і безпеки праці для подальшого надання в межах компетенції допомоги у вдосконаленні системи управління охороною праці, а також для того, щоб нагадати керівникам про їх відповідальність за життя і здоров'я працюючих, спонукати їх до реальних дій в напрямі усунення причин, які можуть призвести до травматизму та загибелі людей.

Медико-санітарне обслуговування працівників. Гігієнічні основи профілактики та реабілітації професійно зумовленої патології. Роль лікаря- психолога в охороні праці трудящих та профілактиці захворювань.

Медико-санітарне обслуговування працівників на промислових підприємствах забезпечує адміністрація підприємства і заклади Міністерства охорони здоров'я України, а саме: лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути (університети), на території обслуговування яких знаходяться підприємства. Вони повинні надана їй медичну допомогу працюючим у разі їх загального чи професійного захворювання, отруєння, при травмах та інших порушеннях здоров'я, а також організовувати і проводити профілактичну роботу на підприємстві.

На великих підприємствах організуються медично-санітарні частини, які об'єднують у собі всі існуючі на даному підприємстві заклади по медично-санітарному обслуговуванню працюючих.

Оздоровчі пункти можуть бути загальнозаводські і цехові (у великих цехах). Якщо на підприємстві є кілька оздоровчих пунктів, один з них виконує функції центрального.

Медично-санітарна частина, міська чи районна поліклініка, які організують оздоровчі пункти на підприємствах, забезпечують їх медичним обладнанням, інструментами, медикаментами. Приміщення для оздоровчих пунктів, а також господарський інвентар, меблі, транспорт, зв'язок та комунальні послуги надають підприємства.

Робота оздоровчих пунктів проводиться у двох напрямках: лікувальному та санітарно-профілактичному.

Лікувальна робота полягає у наданні кваліфікованої і швидкої першої долікарняної допомоги при нещасних випадок, професійних отруєннях і раптових захворюваннях. На оздоровчих пунктах виконується первинна діагностика захворювання чи травми. Лікар оздоровчого пункту може видати листок непрацездатності строком до трьох днів, направити у разі необхідності хворого в поліклініку чи стаціонар на лікування.

Стаціонарне медичне обслуговування працівників підприємства проводиться у відповідних відділеннях і кабінетах медично-санітарної частини підприємства чи найближчого лікувально-поліклінічного закладу, до якого адміністративно закріплений заводський (чи цеховий) оздоровчий пункт.

Санітарно-профілактичну роботу оздоровчі пункти проводять за єдиними комплексними планами разом з адміністрацію, службами охорони праці підприємств. До комплексних планів включають всі необхідні заходи до запобігання травматизму і захворюванням серед працюючих.

Основні функції оздоровчих пунктів в проведенні санітарно-профілактичної роботи такі: систематично спостерігати за здоров'ям працюючих на підприємстві шляхом досконалого вивчення і аналізу захворювань та травматизму працюючих у колективі в цілому і в окремих його групах; брати участь в організації і проведенні профілактичних медичних обстежень осіб, працюючих у харчових цехах і на ділянках зі шкідливими виробничими факторами; систематично спостерігати за санітарним становищем підприємства, розробляти і контролювати заходи до оздоровлення і покращення умов праці працюючих; участь в проведенні профілактичних прищеплень для запобігання інфекційним захворюванням; виявлення і ліквідація бактеріо- і глистоносіїв у працюючих в виробничих цехах; залучення активу робочих до здійснення на виробництві санітарно-оздоровчих заходів, організація санітарних постів в цехах, навчання робочих заходам першої допомоги при травмах, отруєннях, раптових захворюваннях; проведення санітарно-просвітньої роботи серед членів колективу.

Класифікація основних видів і форм трудової діяльності. Гігієнічна оцінка ступеня важкості та напруженості праці та методи їх дослідження. Наукова організація праці, як основа боротьби зі втомою та профілактики перевтоми. Роль лікаря – психолога.

Розрізняють працю фізичну, коли переважає робота м'язової системи, та розумову, коли основне навантаження падає на ЦНС, її вищі відділи.

Поділ праці на фізичну та розумову є умовним, оскільки будь-яка діяльність людини не може здійснюватись без участі вищих відділів ЦНС, так само як будь-яка розумова діяльність не може відбуватися без участі м'язової системи.

У трудовій діяльності людини на сучасному виробництві переважають функції управління, контролю, спостереження, що пред'являє вимоги до розумової діяльності (сприйняття та переробка інформації, вирішення логічних задач тощо). Фізичне зусилля, як правило, зводиться до рухів, пов'язаних з управлінням пультами машин, механізмів, переміщенням тіла у просторі та підтриманням певної робочої пози.

М'язова діяльність, у свою чергу, може бути пов'язана з роботою м'язів, що супроводжується зміною довжини м'язових волокон та переміщенням тіла або його частин, а разом з ними знарядь та предметів праці. Така м'язова діяльність одержала назву динамічної роботи. Розрізняють позитивну динамічну роботу, коли рух здійснюється в напрямі, протилежному дії сили тяжіння (підняття вантажу), та негативну, коли рух здійснюється в напрямі дії сили тяжіння (опускання вантажу).

М'язова робота, коли напруження м'язів підтримується без зміни довжини м'язових волокон, називається статичною. При цьому не відбувається переміщення тіла та його частин у просторі. Завдяки статичній роботі м'язів здійснюється підтримання вантажу в певному положенні, тиск на важелі управління, збереження певного положення тіла тощо.

Динамічна робота — це складний цикл рухових актів, які є основою трудової діяльності. Фізіологічна вартість виконуваної роботи визначається її інтенсивністю і тривалістю. Вона ставить вимоги не тільки до м'язової системи, а й до організму в цілому — ЦНС, серцево-судинної, дихальної, видільної систем тощо.

Негативна динамічна робота за інших умов ставить менше вимог до організму, ніж позитивна. Робота при опусканні вантажу становить приблизно 50 % роботи під час його підняття.

Статична м'язова робота полягає в довільному і тривалому скороченні м'язів. При цьому в руховий центр, що регулює діяльність відповідних груп м'язів, безперервно надходить потік імпульсів, що досить швидко викликає виснаження його функціонального потенціалу і розвинення втоми. Статичне напруження м'язів викликає також механічне стиснення кровоносних судин, що перешкоджає кровообігові та знижує функціональні можливості відповідних груп м'язів.

Форми праці, які потребують значної м'язової активності, (землекопа, коваля, лісоруба, косаря, вантажника) займають на сьогодні мізерно малу частку і належать до відмираючих. Ці роботи характеризуються високою енерговитратою (понад 21 кДж/хв). У роботі бере участь більшість скелетних м'язів тулуба та кінцівок, що сприяє розвитку та високому ступеню тренованості ССС, ДС, м'язової системи. Однак варто відзначити низьку продуктивність цих форм праці. Так, при роботах із затратою енергії понад 25 кДж/хв відпочинок при оптимальному режимі має становити близько 50 % загального робочого часу. Крім того, односторонній розвиток м'язової системи, поряд з високими фізичними навантаженнями, створює несприятливі умови для гармонійного розвитку особистості. Отже, важка м'язова праця не має бути поширеною на сучасному виробництві і може бути допустимою лише в окремих короткочасних ситуаціях.

Механізована праця є найбільш розповсюдженою формою трудової діяльності, до якої належать професії, пов'язані з роботою, що виконується за допомогою машин, верстатів та іншого обладнання (токар, слюсар, шліфувальник, фрезерувальник та ін.). Енерговитрати робітників цих професій становлять 10,5—21 кДж/хв. Робота характеризується зниженням м'язових зусиль та підвищенням вимогливості до точності та швидкості рухів. Програма дій за такої форми праці значно ускладнюється. Основне навантаження припадає на дрібні групи м'язів. Робота супроводжується вимушеною робочою позою. Підвищується компонент розумової діяльності, пов'язаний з необхідністю обслуговування складної конструкції обладнання, що використовується, а також вмінням читати креслення і користуватися технічною документацією. Основними несприятливими факторами цього виду трудової діяльності є монотонність в роботі, навантаження на дрібні групи м'язів, вимушена робоча поза.

Форми праці, пов'язаної з напівавтоматичною роботою на виробництві, характеризуються повним виключенням людини з процесу обробки предметів праці, що виконується механізмами. Завдання робітника полягає у виконанні простих операцій з обслуговування машин та агрегатів, подачі вихідного матеріалу тощо, наприклад праця, пов'язана із штампуванням деталей або виробів на напівавтоматах. Енерговитрати при виконанні такого роду робіт коливаються в межах 8—13 кДж/хв. Робота полягає у швидких і точних рухах і характеризується монотонністю, вимушеною робочою позою, не потребує високої кваліфікації. Людина за такої форми праці стає немовби придатком обладнання. З фізіологічного погляду така робота заслуговує негативної оцінки.

Основною професією, пов'язаною з автоматизованою працею, є професія наладчика, який виконує роботу з налагодження, ремонту та нагляду за роботою автоматичних ліній. Робота потребує високої кваліфікації, оскільки потрібно детально знати обслуговувані агрегати, вирішувати складні завдання при налагодженні та експлуатації їх, швидко реагувати і виконувати робочі рухи. При цьому досить велику частку в робочому часі може становити час оперативного спокою.

Групова праця характеризується подрібненням виробничого процесу на дрібні операції, які виконуються групою робітників. Характерною особливістю групової форми праці є синхронізація окремих ділянок. Групова праця при нераціональній організації може характеризуватись монотонністю, гіподинамією, вимушеною позою, спрощенням та беззмістовністю.

Праця з дистанційним керуванням виникла в процесі автоматизації виробництва. За цієї форми трудової діяльності усі процеси, які відбуваються за технологічним процесом, реєструються електронними приладами, кодуються й у вигляді сигналів подаються на пульти управління. Там їх сприймає, аналізує, розробляє рішення та надсилає відповідні команди через органи управління (важелі, кнопки, тумблери тощо) оператор. З фізіологічного погляду робота операторів характеризується монотонністю, нервово-емоційним напруженням, гіподинамією, напруженням аналізаторів, підвищеною вимогливістю до таких функцій, як увага, пам'ять, швидкість сприймання та переробки інформації тощо. Ступінь виявлення цих несприятливих характеристик залежить від форми організації дистанційного управління, системи сигналізації та управління, параметрів електронного обладнання, що використовується.

Удосконалення форм дистанційного управління має бути направлене на звільнення людини від ролі оперативної ланки шляхом використання системи саморегуляції та створення роботів. Підключення оператора до автоматичного обладнання проходить тільки в екстрених випадках, які потребують усунення недоліків або внесення змін у роботу окремих технологічних етапів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.