Відношення «Я» - «Інший», «своє-чуже» в координатах просвітницького світогляду.

Я - інший- співвідношення загальнокультурних універсалій, у цих поняттях кристалізується культурно -історичний досвід людського буття у світі , тому визначення смислової структури співвідношення « Я - Інший » має фундаментальне значення для розкриття специфіки різних типів культури .

В античності це співвідношення виражається в опозиції « елліни - варвари» , де грецька культура протиставляється « некультурному » світу. У Середні століття співвідношення « Я - Інший » виражене в опозиції « язичництво - християнство » , вкоріненої в релігійному досвіді .

Епоха Відродження дає нове сприйняття «Іншого »: як частина єдиного та потенційно нескінченного світу ; виявляється нове розуміння проблеми «Іншого » як проблеми іншої тілесності , в чому передбачило сучасну антропологію. В епоху Просвітництва « Інший » розглядається в перспективі розвитку і руху до вищих щаблях пізнавальної діяльності . Філософи епохи Просвітництва (Декарт , Локк , Лейбніц) вважали , що Іншого можна зробити Своїм , навчивши його .

У ХVIII столітті формується особлива концепція «людини розуму», який позиціонує сам себе як «норму». Всі інші, хто не вписується в рамки раціональної «нормальності» і проявляє відхилення від норми, ризикують легко опинитися серед ізгоїв суспільства, витіснених на периферію життя неосвіченими маргіналами. Але вже тут проявився один з показових парадоксів Просвітництва: «людина розуму» - це той, хто може легко «позначити», «номінувати» «іншого», наприклад, божевільного, але аж ніяк його не пізнати їм.

Межі власної ідентичності виявляються досить умовними і «розмитими», тому що «чужий» - це часто «прихований лик нашої власної ідентичності»,

Відношення «Я» - «Інший», «своє-чуже» в координатах просвітницького світогляду.
Людина Просвітництва думає не тільки про себе, а й про своє місце в суспільстві. Звідси ставлення до себе, як висвітлення власної людської природи, прямо відображається у ставленні суспільства до особистості.Таким чином, будучи впорядкованим всередині, будучи узгодженим з самим собою, можна самовизначитись в суспільстві, війти в нього та бути прийнятим.

Образ чужинця існує для того, щоб показати погляд з середини, зі сторони, так можна максимально об’єктивно подивитись на себе, наблизитися до самопізнання. Зустрітися з іншим – це зробити себе зрозумілим іншому, а це означає зробити зрозумілим собі.

Герой-просвітник є носієм досвіду, з якого вийшов, тобто в нього дім завжди «за плечима», куди б він не поїхав. Подорожуючи «чужиною» є обов’язковим елементом, що наближає просвітника до самопізнання, але просвітлення наступає тільки «вдома». Так, наприклад, Кандід здійснив велику зовнішню подорож, побував в Ельдорадо, що виступає абсолютним антонімом до Європи, але зрозумів істину «праця = щастя» тільки коли повернувся додому. Він виконує подорож-повернення, метою якої є віднаходження себе, адже повернення – маршрут пізнання.

Якщо ці моменти набувають контрастності, з боку «чужого» буде подавлятись ця невпорядкованість та неузгодженість власного внутрішнього світу. Йдеться мова про подвійність людської особистості, яка виступає як варвар і дикун. Дикун відмовляється від встановлених рамок та правил; повернення до початків розвитку суспільства; нижчий рівень розвитку та мислення; нівелювання наукою та мистецтвом;необмежена влада над собою. У варвара внутрішні установи руйнують почуття людини зсередини, вона позбавлена свободи, людина у стані сну, не шанує природу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.