Індустріалізація України

У грудні 1925 р. XIV з’їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що «ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть». Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п’ятирічками). Обирається курс на «прискорене соціалістичне будівництво», і саме політика «соціалістичної індустріалізації» мала принести успіх сталінському курсу «великого перелому». Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий розвиток галузей Групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом. У грудні 1927 р. XV з’їзд РКП(б) підтримав прискорення темпів промислового розвитку. 1929 рік було оголошено роком «Великого перелому».

Причини індустріалізації:

Курс на індустріалізацію був об’єктивно необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.

Труднощі індустріалізації:

- Радянський Союз міг розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації;

- не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інженерів;

- низький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації.

Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. - форсованими, надшвидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%. Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн. тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн.), а план виплавки чавуну в Україні – з 2400 до 6600 тис. тонн (фактично – 4330 тис.). Ці плани були явно нереальними і економічно необґрунтованими. Вони стали наслідком волюнтаризму, політичного свавілля, нерозуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Заплановані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в середньому складав 15,7%, а в 1933 р. скоротився до 5%.

І п’ятирічка (1928-1932). Були збудовані Харківський тракторний завод, Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», реконструйовані металургійні заводи у Дніпродзержинську, Краматорську, Макіївці, Комунарську. Наприкінці першої п’ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського – 20,3%, місцевого – 9,9%. Запроваджена карткова система.

ІІ п’ятирічка (1933-1937). Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, Азотний завод у Горлівці. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Розпочався швидкий розвиток легкої та харчової промисловості, при збереженні приорітету ПГА.

ІІІ п’ятирічка (1938-1942). Введено в дію 600 підприємств. Розвиток ПГА.

В цілому, змінилося співвідношення між промисловістю та с/г у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система керівництва економікою. Грудень 1938 р. – Постанова про трудову дисципліну, червень 1940 р. – указ про 8-годинний робочий день, 7-денний робочий тиждень і заборону самовільно залишати робоче місце. У 1935 р. скасована карткова система.

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовувались різні методи, серед яких - організація з 1929 р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих. В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, імена яких для історії так і залишилися невідомими, видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника. Держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35 – 45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих «ворогів народу».

Наслідки індустріалізації:

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

- Здійснення індустріалізації за рахунок с/г посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

- Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості – дешевою сировиною.

- Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення диспропорцій між промисловістю і с/г, між важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтованою на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промисловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

- Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п’ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

- З індустріалізацією пов’язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати «ворогів народу», «шкідників», з вини яких нібито і траплялися «зриви» і «провали». Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928 р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну;

- Життєвий рівень населення залишався вкрай низьким.

Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

- Залучення в економіку України 20% загальносоюзних коштів, виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія тощо);

- Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;

- у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у 7 разів;

- за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

- за три довоєнні п’ятирічки в Україні з’явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них - сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріжжя) алюмінієвий заводи, «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Звичайно, ці результати мали історичне значення. Але українському народу довелося заплатити за них надто високу ціну. Подібну ціну за створення сучасної економіки ніхто в світі не платив. До того ж, промисловість України зберігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну обробку, що прив’язувало Україну до індустріального комплексу СРСР.

Переглядів: 1355

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.