Колективізація українського села

Причини колективізації

- завдяки колгоспам повністю підпорядкувати с/г державі;

- забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

- ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

Курс на колективізацію був проголошений XV з’їздом ВКП(б) у 1927 р. (рішення про кооперацію села). Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. В січні 1928 р. рішення Політбюро ЦК КПРС – Сталін та його оточення внесли в рішення з’їзду корективи, суть яких полягала в іще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації всіх форм с/г кооперації, а також «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репресували (М. Бухаріна, М. Рикова, О. Томського та ін.). З цих же причин сталася й розправа над видатними вченими-аграрниками О. Чаяновим, К. Кондратьєвим та ін. У 1928 р. – створення першої машинно-тракторної станції (МТС). Листопад 1929 р. на пленумі Політбюро ЦК КПРС – рішення про форсовану колективізацію села. Восени 1929-весною 1930 рр. – хвиля селянських повстань проти колективізації. У березні 1930 р. стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів» - проти надмірностей у колективізації, масовий вихід селян з колгоспів.

Постановою пленуму ЦК ВКП(б) від 5.01.1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 р. Україна повинна була в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. У жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика «ліквідації куркульства як класу», в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. 30.01.1930 р. Політбюро ЦК ВКП (б) прийняло постанову про поділ куркулів на 3 категорії:

1. Активні вороги радянської влади (10 років ув’язнення або розстріл);

2. Пасивні вороги (виселення до Сибіру);

3. Лояльні до більшовиків, але не бажають вступати до колгоспів (переселення за територію колгоспів).

Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, – як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації – 200 тис. Разом з усіма членами сімей «куркулів» це становило 1,2–1,4 млн осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.

Голодомор 1932-1933 рр.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. У 1932 р. план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним. Щоб забезпечити виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів - аж до сухарів, солінь і фруктової сушки; райони, де не виконувався план, переводилися на блокадне положення - підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим - одним із головних винуватців геноциду українського народу. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд. В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба.

7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»: розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за «пом’якшуючих обставин» - позбавленням волі на строк не менше 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. осіб, у тому числі до розстрілу - 2,1 тис. осіб. Серед засуджених було багато жінок і дітей, які отримали покарання за жменю , зібраних колосків.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн. осіб. Людські втрати голодомору 1932-1933 рр. перевершують усі відомі в новітній історії випадки геноциду.

Наслідки колективізації

- с/г стало колгоспним. На кінець 1932 р. було колективізовано 70% селянських господарств, на кінець 1937 р. - 96%;

- селі утверджено командну економіку з повним підпорядкуванням колгоспів державній владі. Колгоспи були поставлені в такі умови, які різко обмежували їх господарську самостійність і підприємництво, культивували зрівнялівку, безгосподарність, позбавляли економічних стимулів розвитку;

- ліквідовано так зване куркульство як клас економічно і фізично;

- голодомор 1932-1933 рр.;

- отримано засоби для задоволення потреб індустріалізації;

- наприкінці 30-х років с/г стало виходити на рівень продуктивності, що існував на початку суцільної колективізації;

- держава зробила чимало для зміцнення колгоспного ладу: зменшення податкового тиску на колгоспи, селянам залишалася вся продукція, вироблена понад план державних поставок, зміцнювалася матеріально-технічна база села. У середньому за рік в Україні ставало до ладу 73 машинно-тракторних станції (МТС). держава забезпечувала собі контроль над діяльністю колгоспів). З метою подолання безгосподарності, стимулювання праці селян у колгоспах створювалися постійні бригади і ланки, за якими закріплювалися засоби виробництва, худоба, земельні ділянки. Запроваджувалася прогресивно-відрядна оплата праці, преміювання натурою. Поліпшувалися побутові умови на селі.

- ефективність господарювання залишалася низькою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.