• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Менеджер та його обов'язки

Таблиця 1.1 – Визначення понять видів розподілу праці

Рисунок 1.4 – Рівні керівників у системі управління

Менеджер – це керівник чи керуючий, що займає постійну посаду і наділений повноваженнями у прийнятті рішень за конкретними видами діяльності фірми, що функціонує в ринкових умовах.

Коли говорять про підприємця, мають на увазі людину, яка бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства чи з розробкою нових ідей, продукції, видів послуг, пропонованих суспільству. За В. Далем, «починати» означає затівати, наважуватися виконати будь-яку нову справу, починати удосконалення чого-небудь значного; «заповзятлива людина», «підприємець» – той, хто здатний «до підприємництва», до великих оборотів, хто сміливий, рішучий, відважний у діях такого роду.

Менеджер – це найманий робітник, який володіє спеціальною професійною підготовкою у галузі менеджменту (теорії і практики керування). Його доходи залежать від якості його праці.

З цих вихідних позицій випливають характерні риси підприємця і менеджера.

1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання плану й досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в його розпорядженні, а підприємець – на пошук нових можливостей.

2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення й будь-що прагне його виконати, а підприємець – ризикує й може змінювати ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення, а підприємець – для досягнення поставленої мети.

Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підприємець виявляє гнучкість, ризик і використовує оренду, кредит тощо.

4. Організаційна структура. Менеджер застосовує ту організаційну структуру управління, яка склалася і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, що спираються на неформальні зв'язки.

У теорії управління й на практиці керівників (менеджерів, керуючих) поділяють на лінійних і функціональних. До лінійних менеджерів належать особи, що діють на основі єдиноначальництва, відповідальні за стан і розвиток організації (підприємства) чи її підрозділів (цехів, дільниць, бригад): це директори, начальники цехів, майстри, бригадири. До функціональних менеджерів зараховують працівників, що відповідають за певну сферу в системі керування і очолюють функціональні підрозділи. Тобто, керуючий маркетингом, головний економіст, начальник відділу праці і заробітної плати (рис. 1.5).

Рисунок 1.5 – Управлінські працівники за їх функціональною роллю

в процесі управління

Американський економіст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей (видів діяльності) менеджерів, які він поділив на три групи.

Міжособисті ролі:

– головний керівник;

– лідер;

– ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

Інформаційні ролі:

– отримувач інформації (внутрішньої і зовнішньої);

– розповсюджувач інформації;

– представник (при зовнішніх контактах організації).

Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

– підприємець, який веде пошук можливостей удосконаленняорганізації;

– ліквідатор порушень у діяльності організації;

– розподілювач ресурсів;

– відповідальний за переговори, які веде організація.

Специфіка управлінської праці, складність і різноманіття управлінських функцій обумовлюють особливі вимоги, що пред'являють до менеджерів (рис. 1.6).

Рисунок 1.6 – Специфіка діяльності менеджера

Ця проблема, завжди була в центрі уваги практиків і теоретиків керування. Цікава еволюція її з початку XX ст. і до цього часу. В період становлення системи управління підприємством (організацією) і далі протягом тривалого часу (приблизно до 70-х років) якості, якими повинні володіти менеджери, пов'язувалися з характером і змістом діяльності самої організації. Причому перелік цих якостей з часом постійно розширювався.

Так, на думку класика наукового менеджменту Ф.У.Тейлора, майстер зобов'язаний мати такі якості, як «розум, освіту, спеціальні чи технічні пізнання, фізичну силу чи спритність, такт, енергію, рішучість, чесність, розважливість і здоровий глузд, міцне здоров'я».

У керівників великих підприємств повинно бути, відповідно до твердження іншого фахівця в галузі управління А. Файоля:

1. Здоров'я і фізична витримка.

2. Розум і розумова працездатність.

3. Моральні якості: свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія і (у відомих випадках) відвага; мужність відповідальності; почуття обов`язку, турбота про загальний інтерес.

4. Значне коло загального пізнання.

5. Адміністративні здібності; дар передбачення й уміння розробляти програми дій; організаторські якості, особливо вміння будувати соціальний організм; розпорядливість, мистецтво керувати людьми, координувати і контролювати їхні дії.

6. Загальне знайомство з усім, що має відношення до істотних функцій.

7. Можлива більш глибока компетентність у характерній для даного підприємства професії.

У 70-ті роки XX ст. наголошувалося на тому, що організація є відкритою системою, активно взаємодіючою з навколишнім середовищем, що її функціонування залежить не тільки від внутрішніх обставин, а й від зовнішніх. Різноманітність, складність і динамізм внутрішнього і зовнішнього середовища заперечують можливість перебування універсального способу управління організацією; оптимальним стає той спосіб, що найбільше відповідає сформованим умовам, ситуації (ситуаційний підхід). Відбуваються, відповідно, зміни в поглядах на діяльність керівника в організації, у критеріях його оцінки; головним визнається уміння адаптуватися до динаміки умов внутрішнього і зовнішнього середовища.

З урахуванням усього вищезазначеного сьогодні до найважливіших вимог до менеджерів будь-якого рівня належать: професійна компетентність, наявність загальної підготовки в галузі менеджменту; знання техніки і технології виробництва в галузі, до якої належить організація за видом і характером своєї діяльності (особливо для менеджерів низової і середньої ланок); проінформованість у теорії економіки і права, психології і педагогіки; володіння навичками адміністрування, уміння самостійно і вчасно приймати обґрунтовані рішення і наполегливо домагатися їх виконання шляхом впливу на підлеглих; почуття нового, здатність передбачати тенденції розвитку фірми. Винятково важливі, звичайно, організаторські якості: цілеспрямованість, вміння підбирати й ефективно використовувати працівників, визначати їх задачі і функції, делегувати їм обов'язки; особиста організованість, без якої важко, зокрема, правильно розподіляти час на рішення поточних і перспективних завдань. Стосовно вміння керувати людьми, то тут потрібно знання здібностей і можливостей підлеглих, захист їх інтересів і турбота про умови їх праці і побуту, здатність налагодити добрі взаємовідносини в колективі, засновані на взаємній повазі й довірі, створити, інакше кажучи, сприятливий соціально-психологічний клімат.

Серед особистих якостей, що високо цінувалися і цінуються сьогодні, виділяють розум, енергійність, завзятість у досягненні мети, принциповість і рішучість, чесність, почуття обов`язку і відповідальності.

В умовах становлення ринкової економіки і загальної економічної дестабілізації діяльність керівників значно ускладнюється, оскільки вони змушені часом контролювати безпрецедентні для західної практики, некеровані з її позицій ситуації. Менеджери повинні вміти приймати рішення в умовах найвищого ризику і невизначеності. Тут потрібні особлива оперативність, самостійність і відповідальність. За таких обставин менеджери зобов'язані володіти і навичками власне підприємницькими, зокрема здібностями швидко орієнтуватися в мінливій ринковій ситуації, перерозподіляти ресурси в найбільш вигідні сфери застосування. Менеджери змушені через це інтенсивно опановувати знання в галузі маркетингу і теорії фінансів, займатися «орієнтацією персоналу на клієнта», що, на думку ряду вітчизняних фахівців, є однією з «формул успіху» організації.

Спеціально слід зупинитися на такій вищезазначеній якості менеджера, як уміння працювати з людьми. Це, насамперед, їхні безпосередні підлеглі. «У боса є своя робота, і він робить її руками підлеглих», – пише Дон Фуллер.

Чому необхідна саме робота в команді? Одна з головних причин полягає в тому, що всі підрозділи сучасної організації настільки тісно взаємозалежні, що різнорідні менеджерські стилі просто неефективні. Інша, не менш важлива причина – багатогранність і складність розв'язуваних проблем, їхній комплексний характер. Поєднання в одній особі технічної компетентності, володіння економічними, правовими й управлінськими знаннями при їх нинішньому обсязі – явище неймовірне. Тому менеджер зобов'язаний спиратися на досвід і інтелект колег, що відповідають за різні напрямки діяльності в організації, а це нелегко з таких причин.

По-перше, кожен керівник є офіційним лідером, звик додержуватися принципу єдиноначальності, і перебороти цей традиційний підхід не так просто. По-друге, кожен член потенційної команди звичайно прагне до лідерства. По-третє, у зв'язку з необхідністю приймати швидкі конкретні рішення не завжди є час для колективного обговорення проблем. По-четверте, практично в усіх організаціях діє система винагороди за особисті, а не групові результати діяльності. По-п'яте, на сучасних українських фірмах «найбільшу проблему для управлінської команди представляють професіонали. Невідповідність між їх високим творчим потенціалом і необхідністю виконувати рутинну роботу для заробляння грошей нерідко створює підвищену напруженість, з якою не завжди вдається справлятися лідеру і команді». По-шосте, керування вимагає загальної і професійної культури, яка у більшості випадків відсутня.

Сьогодні формується, нарешті, новий підхід до рядових працівників організації. Необхідно усвідомлення того факту, що вони є партнерами, кожний з яких робить свій внесок у її розвиток. Для цього в організації необхідно створити такі умови, щоб кожен, знаючи мету організації, міг знайти з ними свої особисті установки, взяти участь вирішенні виникаючих проблем. І це стає одним з найважливіших завдань діяльності сучасного менеджера, для реалізації якого він повинен мати можливість постійно інформувати про стан справ в організації.

Дана концепція одержала назву теорії «партисипативного керування» і широко застосовується у країнах розвитку ринкової економіки.

Переглядів: 3839