Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Конструктивна географія

Питанням конструктивної географії в останні часи приділяють велику увагу. Це важливі сучасні дослідження, що охоплюють низку традиційних та новітніх методів і підходів до означення сучасних особливостей географічної спільноти та думки.

Конструктивна географія виникла на стику традиційних фундаментальних складових географічної науки: природничої, соціальної, економічної, ландшафтознавства, раціонального природокористування та охорони природи. Всі вони взаємопов’язані в силу прояву сучасних складних процесів техногенізації та антропогенізації навколишнього середовища. Розглянемо на прикладі деякі аспекти конструктивного аналізу з позиції висвітлення одного питання, наприклад, розвиток та поширення в Українських Карпатах несприятливих процесів. Це питання складається із двох основних і вельми важливих складових: насамперед виявлення природничих чинників формування та поширення несприятливих процесів та явищ; та наступне, та ж сама сутність але при поширенні та розвитку господарських процесів як таких, що сприяють розвитку даного процесу та явища.

Виходячи з позицій конструктивізму складемо загальну схему вивчення даного питання. Насамперед буде доцільним вивчити ретроспективний аналіз фізико-географічних процесів та явищ на даній території, а саме складну геологічну будову та механічний і хімічний характер поширення гірських порід, геоморфологію території на рівні визначення кутів нахилу та експозиції схилів, багаторічний хід водності гірських річок, опади і динаміку їх поширення, чітко окреслити ступінь залісненості території та склад порід, бонітет. Опрацювавши такого роду велику на даний час інформації по складній у географічному відношенні території слід окреслити низку важливих висновків, які стануть основою у подальшому дослідженні. У географії певний час використовувалося поняття географічної експертизи. Все вище окреслене і є географічною експертизою даного конкретного питання.

Наступним етапом буде виявлення характеру сучасного господарського використання даної території. На цьому рівні можливе виявлення та аналіз різних видів природокористування та, використавши певні математичні прийоми, провести розрахунки антропогенної зміни, чи ступеню впливу людини на навколишнє середовище. Використання математичного апарату в географії в останні часи стало традиційним, а окрім цього певні питання неможливо вирішувати без використання споріднених наук та дисциплін.

Наступний етап конструктивного аналізу укладається у поєднанні отриманих за двома положеннями результатів та виявлення певних своїх підходів чи то у вигляді меліоративно-природоохоронних заходів та рекомендацій, чи складання географічного прогнозу чи моделі подальшого розвитку даного географічного явища.

Методи аналізу емпіричних даних наукових досліджень. У соціально-географічних дослідженнях застосовується така система методів: статистичні, математичні, моделювання, системний аналіз, наукової систематизації, районування, парадигми, картографічний, регіональний і локальний аналіз, історичний порівняльний. Кожен із них являє собою систему засобів та прийомів, які окремо або у поєднанні один з одним дають змогу вирішувати різноманітні наукові та практичні завдання, що ставляться життям перед сучасною наукою.

Статистичний метод. Об’єкти та предмети соціально-географічних досліджень відрізняються масовістю, що обумовлює велике значення для них статистичних методів. Особливість цих методів якраз і полягає в тому, що їх застосовують для узагальнення та аналізу масових подій, в яких необхідно подолати множину випадковостей.

Застосування статистичного методу означає збір та отримання первинних статистичних матеріалів, використання статистичних довідників, обробку та аналіз цих матеріалів відповідно до мети дослідження. Обробку статистичних даних здійснюють за допомогою таких статистичних методів, як статистичні групування, баланси тощо. При вивченні факторних та результативних ознак застосовують різні методи аналізу: дисперсний, регресійний, кореляційний, коваріаційний тощо.

Статистичний метод, який базується на аналізі соціологічних даних, прив’язаних до певних територій і форм життєдіяльності населення, дає змогу показати просторові взаємодії різних соціально-просторових систем. Статистика, покладена на карту, є дійовим інструментом досліджень, аналізу конкретної соціогеографічної ситуації.

Математичний метод. Сфера можливого застосування математичного методу в соціально-географічних дослідженнях дуже широка. Однак через відсутність формалізації, тобто кількісної оцінки більшості категорій і понять, його можна застосовувати не до усіх явищ та процесів. У міру подальшого поглиблення та розвитку математичної думки в економічній та соціальній географії сфера застосування математичного апарату до вивчення різних її явищ та закономірностей розширюватиметься, а самі математичні способи й прийоми вдосконалюватимуться і кількісно зростатимуть. Уже зараз є багато способів та прийомів математичного методу, за допомогою яких можуть розв’язуватися завдання соціально-географічного характеру. Можна виділити три рівні застосування математичних методів до дослідницьких завдань соціально-економічної географії.

Перший рівень пов'язаний із введенням до економічної та соціальної географії кількісних мір та показників. Кількісні показники, що відповідають на запитання “скільки?” здавна широко використовуються в географії (динаміка, чисельність та густота населення, площі території тощо). Проте з розвитком науки ставляться все нові й нові вимоги до кількісних змін, і ті показники, які звичайно застосовуються, вже не відповідають зрослим вимогам з боку науки та практики. Тому потрібно запроваджувати нові. Прикладом таких показників можуть бути кількісні характеристики конфігурації території (країн, районів, міст тощо), індекс неподібності, кількісна оцінка економіко-географічного положення та ін.

Другий рівень математизації соціально-економічної географії передбачає впровадження в економіко-географічні дослідження певних математичних операцій, за допомогою яких виводяться емпіричні формули та рівняння, що розкривають сутність взаємозв’язків та залежностей географічних явищ.

Третій рівень – дедуктивна (у думці) побудова моделей, що розкривають причинні зв’язки. У цьому разі чисто логічними міркуваннями виводяться рівняння, які пояснюють причинні залежності.

Усі три рівні математизації географії тісно пов’язані між собою, і в практиці економіко-географічних досліджень їх майже неможливо виділити у “чистому вигляді”. Математичний метод разом з інформатикою та комп’ютеризацією відкриває перед економічною і соціальною географією широкий простір для розкриття внутрішніх можливостей і використання наукового потенціалу для вирішення численних завдань.

Метод моделювання – це дослідження об’єктів пізнання на моделях або побудова і вивчення моделей існуючих предметів та явищ, а також передбачуваних (конструктивних) об’єктів. Воно є могутнім засобом наукового пізнання та вирішення практичних завдань і широко використовується як у науці, так і в багатьох галузях виробничої діяльності людини.

Моделювання базується на принципі аналогії і дає змогу (при певних умовах та з урахуванням неминучості відносності аналогії) вивчати важкодоступний для вивчення об’єкт не безпосередньо, а через розгляд іншого, подібного до нього і більш доступного – моделі. Модель це спрощене відтворення реальності, яке відбиває в узагальненій формі її істотні властивості. Вона являє собою логічний або математичний опис компонентів та функцій модельованого об’єкта або процесу.

У просторово-часових дослідженнях моделювання застосовують переважно у тих випадках, коли дослідження має на меті з’ясування просторових закономірностей або докладне вивчення конкретного явища чи процесу, який відбувається в системі з певними просторовими та часовими властивостями при заданих режимних умовах. Моделювання використовують також для конструювання тих чи інших територіальних соціально-економічних систем, аналізу їх функціонування та управління.

Моделі можуть бути фізичними, аналоговими та математичними. Фізична модель являє те, що досліджується за допомогою або зменшення опису об’єкта чи системи. Відмінною рисою фізичної моделі є те, що в деякому розумінні вона має вигляд модельованої цілісності. Приклад фізичної моделі – синька карти міста, його зменшена фактична модель, зменшена у певному масштабі карта міста. Така фізична модель спрощує візуальне сприйняття і допомагає встановити, чи можна розмістити той чи інший об’єкт у межах існуючої міської забудови, а також вирішити взаємопов’язані проблеми, наприклад, розвиток міської інфраструктури. Як точна копія, модель має поводити себе аналогічно реальному об’єкту. Так будівельні компанії завжди будують мініатюрну модель, перш ніж почати будівництво виробничого або адміністративного корпусу.

Аналогова модель подає досліджуваний об’єкт аналогом, який поводить себе як реальний об’єкт, проте не виглядає як такий. Наприклад, Стюарт для імітації взаємодії населених пунктів запозичив модель тяжіння Ньютона

L_tj = P_t · P_j

d^b_tj

де P_t, P_j – людність населених пунктів, d – відстань між пунктами; b – показник ступеня, змінюється від 0,5 до 3,5.

Запозичення Стюартом моделі із закону тяжіння покладало початок широкому застосуванню моделей у пошуках просторових закономірностей функціональних систем соціально-економічної природи.

Математичне моделювання являє собою побудову математичних співвідношень, що описують у певній послідовності властивості або характеристики досліджуваних систем, явищ і процесів, які в них протікають. При математичному моделюванні фізична, економічна, соціальна сутність досліджуваного явища у системі та її моделі може бути різною. Головне, щоб збереглися ідентичними математичні залежності. Математичне моделювання порівняно з фізичним має ряд переваг. Перехід від завдання до завдання не потребує побудови нової моделі. Зміни параметрів модельованої системи не викликають трудомістких переробок моделі. Вони значно простіші й дешеві. Разом з тим математичне моделювання дає змогу відтворювати тільки обмежену кількість процесів, що вміщується в рамках ідеалізації, прийняту при математичному описі.

Серед різних видів математичного моделювання для економічної та соціальної географії першочергове значення має економіко-математичне моделювання, яке являє собою математичний опис економічного процесу або об’єкта, зроблений з метою їх дослідження та управління.

Практичними завданнями моделювання є, по-перше, аналіз соціальних об’єктів, по-друге, соціальне прогнозування, передбачення розвитку соціальних процесів, по-третє, вироблення управлінських рішень на всіх рівнях суспільної ієрархії.

Метод систематичного аналізу широко застосовуються в соціально-географічних дослідженнях. Системний аналіз – це метод підготовки й обґрунтування рішень, спрямованих на розв’язання складних комплексних проблемних. Методологія системного аналізу ґрунтується на системному підході до вивчення явищ. Його суть полягає в тому, що всі об’єкти матеріального світу і соціально-економічні утворення розглядаються у вигляді систем.

Кожна системі, як відомо, функціонує у певному середовищі, яке діє на внутрішній стан за допомогою факторів (“вхід системи”). Зворотній вплив системи на довкілля характеризується значенням вихідних параметрів (“вихід системи”). “Вхід” та “вихід” системи відбивають ті зв’язки, що можуть бути жорсткими (у механіці) та гнучкими у соціально-економічному житті, а також прямими і зворотними. Світлофор на перехресті, що переключається автоматично, не дає зворотного зв’язку з автомобілями, працює без їх впливу. Проте той самий світлофор, що переключається регулювальником залежно від потоку машин, зазнає зворотного зв’язку і перебудовує свою роботу залежно від ситуації, що складається на перехресті. Аналогічно попит на продукцію змушує виробника змінювати обсяг випуску.

Усяку систему декомпозицією можна поділити на підсистеми, встановити їх ієрархію та структуру, а також виділити складові елементи. Територіальні соціально-економічні системи належать до складних, яким притаманні такі характеристики, як цілісність та емерджентність.

Функцію соціально-географічних систем найповніше розкривають її окремі структури: функціонально-компонентна, функціонально-територіальна, функціонально-управлінська тощо. Системний аналіз успішно застосовують у програмуванні й територіальному плануванні, проектуванні та реконструкції міст, окремих регіонів.

Наукова систематизація має велике значення як у теорії, так і в практиці соціально-географічних досліджень. Вона дає змогу простежити у досліджуваних явищах певний порядок, підсумувати знання про їх подібність та відмінності й разом з тим полегшити процес вивчення складних геосистем, швидше виявити їх внутрішні закономірності. Основними видами систематизації є класифікація, типологія, групування.

Класифікація– це розподіл сукупності явищ або предметів певної належності на класи (групи) згідно з більшістю істотних прикмет. Кожна група може, у свою чергу, бути поділена аналогічно на підгрупи.

Класифікація може бути істотною і штучною. При здійсненні істотної класифікації за основу (як категорій) приймають будь-яку істотну прикмету (густота населення, ВВП тощо). Таку класифікацію іноді називають типологією.

Штучна класифікація використовується, як правило, для зручності організації процесу, що досліджується, наприклад, розподілу країн або міст за алфавітним порядком при складанні різних словників, каталогів та іншої довідкової літератури.

Існують певні правила здійснення класифікації. В основу їх покладено такі положення:

1. В одній і тій самій класифікації використовується лише одна основа, тобто поділ множин на групи має здійснюватися за однією ознакою.

2. Число членів класифікаційного ряду має відповідати вимогам:

К = Р₁С₁+ Р₂С₂ + Р₃С₃ + … + Р_пС_п,

де К – число членів класифікації;

Р_і – прикмета, що береться за основу;

С_1…п – сукупність, що класифікується.

Такий підхід виключає можливість пропуску якої-небудь ознаки, а також явища, або предмета, що утворюють сукупність. У сумі підмножини мають дати вихідну множину класифікаційних елементів.

3. Члени класифікації повинні взаємно виключати один одного в системі, яка класифікується, тобто об’єкти або явища, що вивчаються, не можуть одночасно входити до кількох класів. Кожний елемент має входити до одного класу.

4. Слід дотримуватися певної ієрархії (класи, підкласи та ін.). Не можна “перескакувати” через один клас у другий (наприклад, з класу 1-порядку у клас 3-го порядку тощо).

5. Підмножини, на які розподілено множину, не повинні перетинатися (містити спільні елементи).

Вибір класифікації – справа практики. В науці відбір систем класифікації диктується змістовними міркуваннями і не може зводитися до простої угоди з міркувань зручності. Оскільки класифікація є необхідною стороною кожного пізнавального акту, у практиці розвитку науки відбираються такі системи класифікації, які відображають глибинні закономірності руху та розвитку об’єктивної дійсності.

Типологія – засіб наукової класифікації об’єктів за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості об’єктів, що досліджуються. Найважливішою особливістю є те, що вона дає змогу охопити класифікацією не лише пізнані об’єкти, а й вказати на можливість існування невідомих ще науці об’єктів. Типології використовуються у багатьох науках, проте найважливішу роль вони відіграють у географії, де дослідник має справу з великою кількістю елементів.

Класифікація і типологія переслідують одну мету – упорядкування об’єктів, які вивчаються з тією відмінністю, що в першому випадку сукупність об’єктів розподіляється на групи (класи), а в другому – з розрізнених об’єктів (явищ) складаються групи (типи).

Розрізняють два основних типи систематизації. Дедуктивна (теоретична, логічна) систематизація, яка проводиться ніби “зверху” – на основі ідеальної теоретичної моделі, яка виявляється за допомогою логічного аналізу. Індуктивна (емпірична) систематизація, яка проводиться ніби “знизу” – через поступовий пошук стійких властивостей об’єктів, що розглядаються у кількох вимірах одночасно.

На практиці дослідник може зіткнутися з таким явищем, коли той чи інший об’єкт характеризує велика кількість показників. Тому потрібно насамперед визначити подібність та взаємозв’язки об’єктів, що систематизуються. На практиці для цього використовують коефіцієнти подібності, коефіцієнти зв’язку (кореляції) і показники віддалі у метричному просторі (віддаль Махаланобіса та ін.).

Основними методами кількісної систематизації є методи головних компонентів та факторний аналіз. Застосовують також різні методи розпізнавання образів (кластерний аналіз, числової таксономії, лінкідж-аналіз, профіль-аналіз та ін.) для поділу сукупності та для групування об’єктів.

Групування – один із основних методів обробки й аналізу статистичних даних, за яким сукупність явищ, що досліджуються, поділяють за найістотнішими ознаками на якісно типові групи та підгрупи. Він дає змогу виявити характерні властивості певних явищ та закономірності процесів, що досліджуються. За його допомогою можна характеризувати типи соціально-економічних явищ (типологічні групування), наприклад, групування класового складу населення, проаналізувати структуру й структурні зрушення сукупності (структурні групування), наприклад групування населення за віком, вивчити взаємозв’язки між різними ознаками або факторами (аналітичні групування), наприклад залежність ефективності виробництва від людності міст.

Метод районування – це територіальна систематизація, яка являє собою процес розчленування території на відносно цілісні частини. Проте кожний район відрізняється від класів, таксонів і типів насамперед унікальністю свого місцеположення.

Районування і вчення про райони, або районологія, є основним ядром будь-якого географічного дослідження. Районування має найбільше практичне значення для територіального планування та прогнозування, районного планування, пізнання та вивчення регіональних систем тощо.

На основі загальних принципів та методів типології можуть бути виділені типи районів. Типологія районів є одним із основних завершальних етапів кожного географічного дослідження. Серед методів районування виділяють дві великі групи – дедуктивні та індуктивні. Застосовують також точні кількісні методи районування, до яких слід віднести такі методи, як метод “зважених балів”, дистанційного коефіцієнта, мінімізації віддалі та ін.

Метод парадигми. У наукових дослідженнях з економічної і соціальної географії застосовують також метод дослідницької програми або парадигми. Поняття “парадигма” було введено в дослідницький обіг американським філософом та істориком науки Г. Куном у 1964 р. Парадигма (від гр. paradeigma – приклад, зразок) – модель постановки проблем, прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, панівний спосіб наукового мислення, виражений у деякій закінченості та відносній узгодженості поглядів на навколишні явища та речі, які належать до компетенції будь-якого підрозділу науки. Вона характеризує історично певний стан наукової думки і означає стійку схему наукової діяльності, теоретико-методологічну модель тієї чи іншої проблеми.

Парадигма виражає певну сукупність фундаментальних основ наукового знання і є вихідною концептуальною схемою, свого роду моделлю постановки проблем та їх вирішення. Інколи під парадигмою розуміють великі теорії або групи теорій, а також усіма визнані досягнення у певній галузі науки.

Картографічний метод – один із найважливіших в арсеналі дослідницького апарату соціально0економічної географії. Основний інструмент картографічного методу – карта. Соціально-економічні карти підрозділяють на:

1) карти, які забезпечують точну локалізацію соціально-економічних об’єктів та явищ і передають їх геометричні властивості;

2) відбивають окремі ознаки і властивості соціально-економічних систем та їх елементів;

3) передають просторові й часові процеси в соціально-економічних системах та взаємодію їх елементів;

4) синтетичні, на яких відбивають соціально-економічні системи як цілісні утворення.

Характерною рисою сучасного розвитку картографічних методів є впровадження ЕОМ та засобів автоматизації на усіх стадіях створення і використання карт. Застосування математичних методів, розробка комп’ютерних карт дають змогу підвищити точність та об’єктивність досліджень і відкривають шлях до використання комп’ютерно-інформаційних технологій.

Математико-картографічне моделювання передбачає тісну співпрацю географів, картографів, математиків і кібернетиків. Змістовна суть карти така, що за її допомогою виконуються інформаційна, пізнавальна, пояснююча функції. Однак сам по собі картографічний метод, крім фіксації (фотографування) обстановки, мало що міг би дати. Тому, як правило, він працює у поєднанні з іншими методами. Із застосуванням різних математичних прийомів карту можна використати як вихідних матеріал для наступних дослідницьких операцій, за допомогою яких можна здійснити просторовий аналіз соціально-економічних явищ та процесів, провести їх територіальну диференціацію та виконати відповідне районування.

Існує безліч картографічних способів та прийомів, які розширюють можливості використання картографічного методу. Із картографічним методом найтісніше пов'язаний просторовий аналіз, що вивчає усю сукупність факторів регіонального розвитку для пізнання загальних закономірностей розміщення продуктивних сил з метою підготовки проекту територіального планування розвитку господарства. Він включає регіональний та локальний аналіз.

Регіональний аналіз – економіко-географічний аналіз факторів регіонального розвитку для пізнання закономірностей та особливостей формування конкретних районів з метою визначення раціональних шляхів соціально-економічного становлення. Проблема настільки важлива й актуальна, що на базі такого аналізу склався науковий напрям, що відокремлюється від економічної географії як самостійне наукове відгалуження.

Локаційний аналіз – економіко-географічний аналіз факторів локалізації виробництва для пізнання закономірностей просторової організації конкретних виробництв з метою визначення спеціалізації й оптимальних розмірів розвитку конкретних об’єктів розміщення.

Можливості картографічного методу значно розширюються із застосуванням аерокосмічних зйомок. Останні дають змогу складати динамічні карти, що показують зміни просторових співвідношень у розподілі природних та антропогенних утворень, рух с/г робіт тощо.

Історичний метод. Сучасний соціально-політичний устрій світу (як і будь-якої окремо взятої країни) у всій його різноманітності з економіко-географічними та соціальними відмінностями – результат історичного розвитку людського суспільства. Без аналізу історичного минулого важко, іноді просто неможливо, пояснити сучасний стан, зробити економіко-географічний та соціальний прогноз на майбутнє. Як, приклад, не знаючи історії народів Балканського півострова, пояснити формування їх державності та сучасну політичну карту регіону, адміністративно-територіальний устрій колишньої Югославії та різні рівні соціально-економічного розвитку республік, що її утворювали? Уже самі просторові відношення між будь-якими довільно взятими територіальними соціально-економічними системами – продукт історичного процесу.

Сутність застосування історичного методу в економічній і соціальній географії полягає у вивченні усіх змін соціально-географічних об’єктів та факторів, які стосуються різних історичних періодів та впливають на сучасний стан цих об’єктів у соціальному, економічному та географічному відношеннях. Завданням методу є визначення причин і факторів, що зумовили виникнення того чи іншого об’єкта економіко-географічного характеру, вивчення стадій його розвитку аж до сучасного стану

Через екстраполяцію процесу розвитку того чи іншого явища (об’єкта) на перспективу за допомогою математичного моделювання чи іншого прийому з’являється можливість за наявними тенденціями у минулому зробити економіко-географічний прогноз цих явищ і процесів на майбутнє.

Порівняльний метод не зводиться до зіставлення тих чи інших однорідних географічних реалій. Він покликаний виявити найістотніші риси подібності та відмінності територій у розселенні. В одному американському навчальному посібнику сказано: “Хто знає лише Англію, той не знає і Англії!”.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.