Норми оздоровчо-рекреаційної рухової активності для дітей і підлітків

Норма оздоровчо-рекреаційної рухової активності означає її оптимальний режим у різних параметрах і для різного вікового контингенту. Вчені застосовують також терміни "критичний оптимум обсягів рухової активності", "критичний мінімум", "гігієнічна норма", "реальний показник", "вища межа". Така норма визначається для певного проміжку часу (доба, тиждень, місяць). Актуальність нормування оздоровчо-рекреаційної рухової активності підвищується через сувору часову регламентацію, яка стає супутником життя вже в перші шкільні роки і висуває логічну потребу в раціональному використанні часу, що відводиться на фізичну культуру.

Оскільки нормальну рухову активність визначають як таку, що відрізняється від недостатньої чи надмірної, її показники знаходяться в певному діапазоні. Для їхньої характеристики найчастіше використовують поняття гігієнічної норми рухової активності. Гігієнічна норма рухової активності спирається на науково обґрунтовані кількісні її параметри, які відповідають біологічним потребам людського організму в русі; реалізація таких норм у повсякденному житті сприяє гармонічному фізичному розвитку, зміцненню та збереженню здоров'я. Гігієнічно оптимальні величини рухової активності дають змогу досягти гармонічної взаємодії в системі "організм - навколишнє середовище".

Біологічними критеріями гігієнічної норми рухової активності вважаються економічність і надійність функціонування всіх систем організму, його здатність адекватно реагувати на соціальні, біологічні, гігієнічні умови оточуючого середовища, що постійно змінюється. Крім того, поняття гігієнічної норми охоплює також ту міру рухової активності, яка максимально враховує індивідуальні особливості організму й за рахунок цього здійснює сприятливий вплив на нього на різних рівнях – клітин, тканин, органів і систем. Порушення гомеостатичної рівноваги організму, надмірне напруження механізмів саморегуляції його основних адаптивних систем, що виявляється в неадекватних пристосувальних реакціях, вказують на невідповідність рухової активності величинам її гігієнічної норми.

Отже, гігієнічна норма добової рухової активності за кожним показником являє собою певний діапазон (межу) – від мінімально необхідної величини (нижня межа) до максимально допустимої (верхня межа). За межами цього діапазону рухова активність оцінюється як недостатня або як надмірна.

За недостатньої рухової активності спостерігається її дефіцит, який має назву "гіпокінезія". Цим поняттям позначається також обмеження кількості та обсягу рухів, пов'язаних із переміщенням тіла (або його частин) у просторі, що обумовлене способом життя чи особливостями професійної діяльності. Гіпокінезія викликає різноманітні морфологічні та функціональні зміни в організмі, і комплекс таких змін нерідко належить до передпатологічних і патологічних станів. Основними ознаками гіпокінезії є порушення механізмів саморегуляції фізіологічних функцій, зниження функціональних можливостей організму, порушення діяльності опорно-рухового апарату, вегетативних функцій. У дітей і підлітків шкільного віку основними причинами гіпокінезії є обмеження рухової активності, пов'язані з навчальним режимом і перевантаженістю навчальних програм; відсутність систематичних і достатніх занять фізичними вправами; хронічні захворювання й дефекти розвитку, що істотно обмежують рухову активність.

Перевищення допустимої верхньої межі гігієнічної норми вказує на надмірну рухову активність, що позначається терміном "гіперкінезія". Для гіперкінезії характерний специфічний комплекс функціональних порушень і змін у стані здоров'я. Передусім це стосується центральної нервової системи та нейрорегуляторного апарату. При цьому відбувається виснаження симпатико-адреналової системи, зниження загального неспецифічного імунітету організму.

З гіперкінезією пов'язана рання спортивна спеціалізація дітей і підлітків. Дослідники стверджують, що внаслідок гіперкінезії виникає специфічний комплекс функціональних порушень і клінічних змін. Ці процеси супроводжуються небезпечними змінами в центральній нервовій системі та в нейрорегуляторному апараті дітей. Інші негативні наслідки: дефіцит білка, зниження загального імунітету організму тощо.

Вчені неодноразово намагалися встановити орієнтовні гігієнічні норми рухової активності для різних категорій населення. При встановленні таких норм для дітей і підлітків враховувалося, що в дітей добре розвинені регуляторні механізми, спрямовані на підтримку необхідної норми добової рухливості, але з приходом до школи рівень рухової активності починає все більше зумовлюватися не віковими потребами, а організацією фізичного виховання, залученням дітей до організованих і самостійних занять фізичною культурою. Отже, для школярів актуально встановлювати такі норми, які забезпечували би достатні фізіологічні навантаження за рахунок оптимального вибору видів вправ, величини навантажень на перервах, оптимальної моторної насиченості на уроках фізичної культури та додаткових заняттях у позаурочний час.

Оздоровчий ефект добової рухової активності дітей і підлітків залежить насамперед від її сумарної величини, на яку впливає організація фізичного виховання, а з ширшої точки зору – всього навчально-виховного процесу і зокрема організації вільного часу дошкільнят і школярів. При цьому враховується, що важливою умовою формування здоров'я дітей і підлітків є звична для них добова рухова активність, яка залежить від застосування різних форм, методів, засобів фізичного виховання у певних гігієнічно раціональних співвідношеннях. Звичною вважається така рухова активність, яка постійно і стійко виявляється у процесі життєдіяльності.

При визначенні гігієнічних норм рухової активності береться до уваги, що між реакціями організму та кількісними значеннями рухової активності існує залежність. Нею значною мірою визначається й оздоровчий ефект. Отже, проблема нормування рухової активності – це проблема досягнення оптимальних оздоровчих впливів. Основний критерій оптимальної гігієнічної норми рухової активності – це надійність функціонування всіх систем організму, здатність адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Про вихід за межі оптимальних гігієнічних норм свідчать порушення гомеостазу та неадекватність реакцій, і, як наслідок, погіршення загального стану здоров'я.

Гігієнічні нормативи рухової активності для дітей і підлітків розраховуються, як правило, відносно добового циклу життєдіяльності. Хоча іноді для гігієнічної характеристики фізичної активності можуть обиратися інші інтервали спостережень і вимірів (тиждень, місяць, річний квартал або учбова чверть тощо). Такими даними користуються для порівняльної оцінки різних варіантів рухової активності школярів.

У 1968 р., визначаючи щоденну бажану тривалість спеціально організованої рухової активності школярів, Міжнародна рада з фізичного виховання і спорту запропонувала відводити під фізичні вправи від 1/6 до 1/3 навчального часу. За такого підходу оптимальний обсяг рухової активності повинен становити 12-16 годин на тиждень за умови належних фізіологічних навантажень. Що стосується денної рухової активності, її критичний поріг, достатній для забезпечення оздоровчого ефекту, становить 3-4 ккал/кг/добу. Це відповідає руховій активності середнього чи високого рівня інтенсивності тривалістю 20-40 хв. Такий обсяг вважають мінімальним. Оптимальною нормою слід вважати як мінімум 1 годину на добу
(6-8 ккал/кг).

З урахуванням цього в 1997 р. узгоджувальна комісія у складі британських учених рекомендувала для всіх дітей і підлітків щоденні заняття руховою активністю не нижче середнього рівня протягом як мінімум 1 години на добу. При цьому серед видів рухової активності середнього рівня інтенсивності рекомендувалися в першу чергу швидка ходьба, їзда на велосипеді з постійною швидкістю, рухливі ігри на відкритому повітрі. Було також рекомендовано не менш ніж 2 рази на тиждень виконувати вправи, спрямовані на збільшення м'язової сили і гнучкості, зміцнення скелета. У рекомендаціях Узгоджувальної конференції з питань норм рухової активності для підлітків було відзначено, що всім підліткам слід займатися організованою руховою активністю щоденно в рамках ігрової діяльності, спортивно-оздоровчих занять, пересування, рекреації, інших занять фізичною культурою.

Радянські вчені пропонували таку середню тривалість рухової активності (в годинах на тиждень) для різних категорій дітей і молоді: для дошкільнят – 21-28 годин, для школярів – 14-21 година, для студентів – 10-14 годин, для дорослих – 6-10 годин. На думку російського лікаря і вченого М. Амосова, тижнева тривалість рухової активності дошкільнят повинна сягати 40 годин, школярів – 20 годин, студентів – 16-18 годин.

Для дитячого і підліткового віку важливі вікові норми рухової активності, що можуть кваліфікуватися як порівняльні (контрольні) для оцінки індивідуальної рухової активності. Існують різні підходи до визначення критеріїв вікових норм рухової активності, при цьому одним із найбільш прогресивних підходів є підхід російського вченого О. Сухарєва. Ним було виділено 6 статевікових груп: 1) хлопці та дівчата 5-6 років; 2) хлопці та дівчата 7-10 років; 3) хлопці 11-14 років; 4) дівчата 11-14 років;
5) юнаки 15-17 років; 6) дівчата 15-17 років. Для кожної з груп розраховано гігієнічні норми добової рухової активності – за найбільш розповсюдженими критеріями, які відповідають основним методам визначення рухової активності: 1) локомоції (тис. кроків); 2) часовий руховий компонент (тобто середньодобова тривалість рухової активності в годинах); 3) енерговитрати (ккал або МДж на добу).

Наприклад (для порівняння), для дітей 5-6 років гігієнічна норма тривалості рухового компонента складає 4,5-5,5 годин, кількості локомоцій – 11-15 тис. кроків, енерговитрат – 8,6-10,5 МДж. Про гіпокінезію свідчать енерговитрати на рівні менш ніж 7,5 МДж на добу, кількість локомоцій, менша від 9 тис. кроків, загальна тривалість рухової активності, що не сягає 4 годин. З іншого боку, на гіперкінезію вказують енерговитрати, більші за 13 МДж, кількість локомоцій, що перевищує 20 тис. кроків, тривалість рухової активності, більша за 6 годин. Іншим статевіковим групам відповідають інші норми. Так, гігієнічна норма для хлопців 11-14 років складає: за енерговитратами – 12,6-14,5 МДж, за локомоціями – 20-25 тис. кроків, за тривалістю рухового компонента – 3,5-4,5 годин. Про гіпокінезію у хлопців цього вікового діапазону свідчать такі показники рухової активності: енерговитрати – менш ніж
10 МДж, локомоції – менш ніж 15 тис. кроків, тривалість рухового компонента – менш ніж 3 години. Гіперкінезія визначається енерговитратами, що перевищують 17 МДж, локомоціями на рівні понад 30 тис. кроків, тривалістю рухового компонента на рівні понад 5 годин. Для дівчат 11-14 років гігієнічна норма складає: за енерговитратами – 12,6-13,5 МДж, за локомоціями – 17-23 тис. кроків; нормальна тривалість рухової активності для дівчат не відрізняється від норми для хлопців і становить 3,5-4,5 годин. Про гіпокінезію у дівчат 11-14 років свідчать такі показники рухової активності: енерговитрати – менш ніж 10 МДж, локомоції – менш ніж 12 тис. кроків, тривалість рухового компонента – менш ніж 3 години. Про гіперкінезію – відповідно: енерговитрати – понад 16 МДж, локомоції – понад 28 тис. кроків, тривалість рухового компонента – понад 5 годин.

В узагальненому та спрощеному вигляді концепція О. Сухарєва виглядає так. Добова норма локомоцій для дітей 6-10 років складає 15-20 тис. кроків, для підлітків 11-14 років (незалежно від статі) і для дівчат 15-17 років – 20-25 тис. кроків, для юнаків 15-17 років – 25-30 тис. кроків. Норма середньодобової тривалості рухової активності: для дітей 6-10 років – 4-5 годин, для підлітків 11-14 років – 3,4-4,5 годин, для юнаків 15-17 років – 3-4 години, для дівчат 15-17 років – 3-4,5 годин. Норма енерговитрат: для дітей 6-10 років – 2500-3000 ккал/добу, для підлітків 11-14 років – 3000-3500 ккал/добу, для юнаків 15-17 років – 3500-4300 ккал/добу, для дівчат 15-17 років – 3000-4000 ккал/добу. Отже, з віком часова тривалість рухової активності зменшується, а кількість локомоцій та енерговитрати – збільшуються.

Слід акцентувати увагу на тому, що в даній системі йдеться про максимально різноманітні види рухової активності, в тому числі й такі, які не пов'язані з переміщенням тіла у просторі. Адже робота, яка виконується в положенні сидячи чи стоячи, також супроводжується певними енерговитратами. Тривалість рухового компонента розраховується з урахуванням цього чинника.

Застосування цих та інших подібних гігієнічних нормативів рухової активності дітей і підлітків дозволяє вихователям і вчителям фізичної культури на науковій основі розробляти нові чи вдосконалювати традиційні форми організації фізичного виховання в навчальних закладах, оптимізувати рухову активність дітей і підлітків з метою досягнення максимального оздоровчого ефекту. Маючи у своєму розпорядженні кількісну характеристику добової рухової активності школяра, можна передбачити її можливий і найбільш імовірний вплив на організм.

Існують інші підходи, наприклад, встановлення норм рухової активності за витратами часу на здійснення рухів різної інтенсивності; при цьому види рухової діяльності класифікуються за відношенням обміну речовин до рівня основного обміну. Це відношення відображає показник кратності підвищення рівня обміну речовин. Виділяються 6 груп виконуваних рухів за критерієм інтенсивності:
1) відсутність рухів у лежачому положенні; 2) спокійна діяльність у положенні сидячи; 3) дуже легкі фізичні навантаження (повільна ходьба тощо); 4) легкі фізичні навантаження (рухливі ігри, танці тощо); 5) середні фізичні навантаження (інтенсивний біг тощо); 6) значні фізичні навантаження (біг із граничною швидкістю й т. п.). До прикладу, показник кратності підвищення рівня обміну речовин для першої групи дорівнює 0,8, а для шостої – 10 і більше.

Отримані різними дослідниками показники гігієнічних норм рухової активності використовуються як орієнтири для оцінки достатності чи недостатності рухової активності у певних вікових групах залежно від умов життя, навчання, фізкультурних та інших уподобань дітей і підлітків. Але їх не може бути використано для чіткого визначення конкретних індивідуальних норм, для яких єдиними критеріями фактично є фізкультурна доцільність і користь для здоров'я. Індивідуальні норми рухової активності дітей і підлітків повинні визначатися індивідуальними потребами в русі, які залежать від віку, статі, стану здоров'я, індивідуально-типологічних особливостей вищої нервової діяльності, місцевих кліматичних умов, організації навчально-виховного процесу, режиму дня та деяких інших чинників.

Отже, нормою рухової активності в дитячому віці слід вважати таку величину, яка би повністю забезпечувала біологічні потреби в русі, відповідала можливостям дитини і сприяла формуванню та зміцненню здоров'я. У більшості розвинених країн передбачено 3-4 години обов'язкової організованої рухової активності протягом тижня; це вправи, спрямовані на загальний розвиток, рухливі ігри, плавання, танцювальні вправи тощо. В Україні, однак, склалася ситуація, за якої загальноосвітні навчальні заклади не можуть реально забезпечити школярам необхідний обсяг рухової активності. У багатьох закладах спеціально організована рухова активність не перевищує 3-4 годин на тиждень, що дуже далеко до гігієнічної норми. Практично не реалізуються програми фізичного виховання у позакласній та позашкільній формах. У кращому положенні знаходяться діти, які відвідують дитячо-юнацькі спортивні школи, – вони зайняті тренуваннями в середньому від 8 до 24-28 годин на тиждень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.