Суб’єкти формування та реалізації кримінально-виконавчої політики

Суб’єктів та інших учасників кримінально-виконавчої політики, умовно можна розподілити на дві групи: тих, які формують кримінально-виконавчу політику, та тих що її реалізовують. До першої групи слід віднести систему суб’єктів вищої державної влади, які за своєю компетенцією і функціональним призначенням формують кримінально-виконавчу політику, такими є:

Верховна Рада України. Приймаючи кримінально-виконавче законодавство, інші закони, що стосуються питань виконання покарань, акти амністії, розглядаючи питання боротьби із злочинністю, Верховна Рада України офіційно формує кримінально-виконавчу політику.

Президент України. Згідно з Розділом 5 Конституції України має право законодавчої ініціативи, підписання законів, у тому числі щодо законопроектів та законів кримінально-виконавчого характеру, а також право вето щодо цих законопроектів; присвоює спеціальні звання, чини, ранги представникам кримінально-виконавчої системи України; здійснює помилування засуджених; видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на території України, затверджує концепції та стратегії щодо реформування кримінально-виконавчого законодавства та діяльності системи виконання покарань, що відповідає його статусу суб’єкта як формування так і реалізації кримінально-виконавчої політики держави;

Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої влади згідно з Конституцією України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики України, у тому числі кримінально-виконавчої; розробляє проекти законів, що регулюють кримінально-виконавчу діяльність, її бюджетні, матеріально-технічні засади, програми боротьби зі злочинністю, концепції реформування кримінально-виконавчої системи, координує роботу міністкрств та відомств, у тому числі у сфері виконання покарань.

До другої групи суб’єктів кримінально-виконавчої політики належать спеціальні суб’єкти, які безпосередньо її реалізують у відповідності до свого функціонального призначення, компетенції та суворого дотримання принципів і вимог, визначених суб’єктами першої групи.

Основним суб’єктом реалізації єдиної політики у сфері виконання кримінальних покарань є:

Державна кримінально-виконавча служба України, яка відповідно до Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. №2713-ІУ здійснює єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань, відповідно до якого ДПтСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції України.

Територіальні органи управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань - виконують завдання та вимоги центрального органу виконавчої влади та основоположні засади кримінально-виконавчої політики, що формуються суб’єктами вищих органів законодавчої та виконавчої влади.

Підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, установи виконання покарань, слідчі ізолятори - основні і найчисельніші суб’єкти реалізації кримінально-виконавчої політики, які у відповідності до законодавства та визначеної компетенції забезпечують виконання судових рішень та поставлених завдань.

До структури ДКВС відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» відносяться також воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань ДКВС України.

Органи державної виконавчої служби Міністерства юстиції виконують покарання у виді конфіскації майна, згідно з ст. 12 КВК України та Законів України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. і «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, арешт військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.

До учасників, які в межах своєї компетенції мають причетність до реалізації кримінально-виконавчої політики не в повному обсязі, а частково, в межах своїх повноважень можна віднести:

органи внутрішніх справ України (здійснюють індивідуально-профілактичну роботу за місцем проживання засудених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, деякі інші функції, пов'язані з виконанням покарань);

органи місцевого самоврядування, керівники підприємств та організацій на яких працюють засуджені(в межах своїх повноважень реалізують певні елементи кримінально-виконавчої політики щодо засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та випрвних робіт);

спостережні комісії (приймають участь в діяльності органів і установ виконання покарань та процесі виправлення та ресоціалізації засуджених);

Органи правосуддя. Поряд із рішеннями вищих органів законодавчої та виконавчої влади судові рішення є одним із невід’ємних джерел формування та реалізації кримінально-виконавчої політики, є обов’язковими до виконання на всій території України. Суди мають право контролю за виконанням судових рішень і реального впливу на їх виконавців у разі порушення правових норм та відновлення справедливості в конкретних випадках правозастосовної, правоохоронної чи іншої діяльності суб’єктів, які безпосередньо реалізують кримінально-виконавчу політику.

Органи прокуратури - специфічна група суб’єктів (учасників) реалізації кримінально-виконавчої політики, на яку відповідно до Конституції України покладаються функції здійснення нагляду за додержанням законів при застосування судових рішень, інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (у тому числі кримінально-виконавчої системи під час фактичної реалізації кримінально-виконавчої політики).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.