Виникнення перших шкіл у Київській Русі. Зміст та організація навчання у Київській Русі

Серед перших шкіл за часів Київської Русі відзначають язичницькі школи та школи перших християнських. Значення перших полягає в тому, що вони створювали умови переходу до давньоруського книжного вчення.

Створенню основ грамотності дітей та молоді сприяли наступні чинники:

1. Становлення феодальної держави з новим способом виробництва.

2. Зростання міст як соціально-культурних центрів.

3. Потреба у грамотному державному апараті.

4. Потреба в єдиній правовій політиці.

5. Дипломатичні зв'язки з іншими країнами.

6. Кирило-Мефодіївська писемна традиція.

Подальшому розвиткові освітніх установ сприяло втручання та підтримка державної влади, у першу чергу освітні реформи князя Володимира Свято-славовича (1010-1015), що використовував усі можливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становище Київської Русі.

У Х-ХІ ст. на території Київської Русі існували школи, що за рівнем освіти поділялися на "школи грамоти" (елементарні) та "школи книжного вчення" (підвищеного типу). За місцем створення та функціональної належності виділяли: двірцеві, церковні, монастирські та парафіяльні, школи майстрів грамоти, ремісні училища. Спільною для всіх шкіл була релігійна основа освіти. Важливими джерелами, що свідчать про особливості виховання, навчання тієї історичної доби, є пам'ятки педагогічної думки.

Сутність поняття "книжне вчення" в тому, що це було не просто навчання грамоти, а власне школи, де викладались рідкісні науки. Викладалася діалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжного вчення вихованці готувалися до діяльності в різних сферах державного, церковного та культурного життя.

Пізніше поповнення освіченими людьми для розв'язання складних питань державного управління здійснювалося за допомогою шкіл грамоти, які перебували під патронажем світської влади. З кінця XI - початку XII століття з'явилось поняття "навчання грамоті", що означало навчання дітей письму, читанню, лічбі й хоровому співу і було рівнозначним елементарній початковій освіті.

Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання здійснювалося за кошти батьків, і таким чином було фактично недоступним для незаможного населення. Контингент школярів був невеликим, що пояснювалося застосуванням індивідуальних методів навчання. Шкільний курс починався з вивчення буквиці (азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) дерев'яна азбука - невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інший - вкритий воском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячих гребінців з написами частини алфавіту; г) "розрізна азбука" - глиняні черепки з окремими буквами.

З XII ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод. Навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання письму здійснювалось в два етапи: металевими або кістяними паличками (писалами) на навощених дощечках; вправи на бересті. Без знання азбуки учні не могли перейти до математики, бо нумерація здійснювалася за допомогою 27 букв грецького походження (слов'янські букви Б,Ж,Щ,Ш,Ь,Ь для позначення цифр не застосовувалися).

Арифметичні операції (нумерація, подвоєння, роздвоєння, додавання, віднімання, множення, ділення) здійснювалися учнями за допомогою пальців, суглобів, абаки (дошки, розділеної на смути, де пересувались камінчики, кості), гральних кубиків з нанесеними точками, паличок.

Значна увага приділялась засвоєнню дітьми народних прикмет про погоду. Пізнання природи поєднувалось з вихованням бережного ставлення до неї. Під впливом історичних легенд, переказів і билин формувалася патріотична свідомість підлітків та юнацтва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.