Мал.4.2 – Критерії соціальної стратифікації

Прибуток, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її реальне становище і роль в суспільстві. Кожна привілейована страта об`єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у побудові стратифікаційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є рабовласницьке, феодальне, кастове. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство є високо динамічним, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по «соціальній драбині». Це сучасні індустріальні та постіндустріальні демократичні суспільства. В деяких країнах зберігається стратифікація змішаного типу, в якій залишки закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства.

Так чи інакше, кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Людина переходить із однієї в іншу вікову групу, отримує освіту, змінює професію, займає ту чи іншу соціальну позицію. Всі ці процеси в соціології називають соціальною мобільністю.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П.Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках групи, що утворюється на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар`єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки.

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за виконану працю, допускає до прийняття владних та управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

Наслідки соціальної мобільності ( позитивні чи негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування вверх тісно пов`язане з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.