Психологічні особливості пам’яті людини. Процеси пам’яті.

Серед основних пізнавальних функцій, які покладено в основу розвитку та навчання особистості, важливе місце посідає пам'ять.

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам'ять – це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв'язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі [2, 56].

Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта із його теперішнім та майбутнім, забезпечує людині можливість пригадувати окремі переживання з минулого, усвідомлюючи не лише саме переживання але й миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі.

Характеризуючи пам'ять, А. Р. Лурія визначав, що: «кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли» [8, 42].

Факти запам´ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Пам´ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам´яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.

На думку С. Л. Рубінштейна: «без пам'яті ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Справжнє, у його перебігу, безповоротно зникало у минулому. Не було б заснованих на минулому ні знань, ні навичок. Не було б психічного життя» [29, 236].

І. М. Сєченов вважав пам'ять «основною умовою психічного життя», «наріжним каменем психічного розвитку». Пам'ять – це сила, яка лежить в основі всього психічного розвитку. Дійсно не будь цієї сили, кожне дійсне відчуття, не залишаючи по собі сліду, повинне було б відчуватися і в мільйонний раз свого повторення точно так, як і перший, – виявлення конкретних відчуттів з його наслідками і взагалі психічний розвиток був би неможливим. Без пам'яті, зазначав І. М. Сєченов, наші відчуття і сприйняття, «зникаючи безслідно в міру виникнення, залишали б людину в становищі новонародженого вічно» [30, 286].

О. М. Леонтьєв розглядає пам'ять як надзвичайно складний продукт тривалого процесу культурно-історичного розвитку. Це розвиток йде по лінії оволодіння актами своєї власної поведінки, яке з натуральної поведінки перетворюється в поведінку, що спирається на систему умовних стимулів -знаків. Перш ніж зробитися внутрішніми, ці стимули-знаки є у формі діючих ззовні подразників. Тільки в результаті своєрідного процесу вони перетворюються в знаки внутрішні, і таким чином з спочатку безпосереднього запам'ятовування виростає «логічна» пам'ять [1, 379].

Пам'ять містить такі процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

Початок експериментальних досліджень процесів пам'яті віднесений до кінця XIX століття. Один із перших психологів, хто звернувся до цієї проблеми, був німецький вчений Г. Еббінгауз. Дослідження процесів пам'яті він здійснював, орієнтуючись на запам'ятовування беззмістовних словосполучень [36, 285].

Проблеми пам'яті в сучасній психологічній науці досліджуються в системі різних теоретичних концепцій. Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або активність суб'єкта у формуванні продуктів пам'яті.

Попри велику кількість публікацій в науці й понині не існує єдиної й довершеної теорії пам'яті. Найпоширенішими є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, фізіологічна, фізична й біохімічна теорії.

Асоціативна теорія – виразник ідеї асоціативізму (напряму, який виник на філософському етапі історії психології). Її центральне поняття «асоціація» означає зв'язок, з'єднання і виступає в якості пояснювального принципу організації всіх психічних утворень. Якщо певні психічні утворення виникли одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними виникає асоціативний зв'язок.

Асоціації при запам’ятовуванні будь-якої інформації виникають спонтанно, самі собою, або людина свідомо придумує їх. З цього приводу О. М. Леонтьєв зазначав, що коли ми говоримо «це мені нагадує», ми неявно визнаємо, що в нашому розумі є якась асоціація, яка і починає розмотувати клубок наших думок. А якщо ми говоримо «я пригадую», то зусилля пам’яті пробуджують думку, яка спричиняє каскад асоціацій. У першому випадку наша думка слідує за мимовільною асоціацією, а в другому – ми думаємо і шукаємо асоціації свідомо [15, 186].

Виділяють три типи асоціацій, які визначаються зовнішніми умовами:

- за схожістю – матеріал запам'ятовується і відтворюється завдяки зв'язку із раніше засвоєною інформацією, що є подібною за змістом;

- за суміжністю – матеріал запам'ятовується і відтворюється шляхом поєднання з попереднім матеріалом;

- за контрастом – матеріалом пам'яті стає те, що відрізняється від

- матеріалу, який зберігається.

Гештальтпсихологічна теоріяприйшла на зміну асоціативній у другій половині XIX ст. Її основоположники вважали, що механізми пам'яті визначають закон формування гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам'ятовується. Гештальтисти зауважили, що погано структурований матеріал запам'ятовується важко, а добре структурований – легко. Однак насправді не лише організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Ця теорія ігнорувала активність суб'єкта, а тому теж виявилася однобокою [31, 308].

Представники біхевіористичної теоріїпам’ятірозвивали погляди асоціоністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду. Асоціації вони тлумачили як елементи досвіду, що ґрунтуються на функціональних зв'язках між вправами, від яких залежали результати научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень научіння, вікові та індивідуальності відмінності між людьми [31, 308].

Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації (П. Ліндсей, Д. Норман та ін.). Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнавання характерних рис інформації, інші – побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, третій – утримування інформації впродовж певного часу, четвертий – представляє її у певній формі. Адже, запам'ятовування вимагає цілеспрямованої організації [47, 309].

В основу фізіологічної теорії пам'яті покладено вчення І. П. Павлова про утворення умовних тимчасових зв'язків, на яких базується формування індивідуального досвіду людини. Умовний рефлекс, як акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим, тлумачиться як фізіологічна основа акту запам'ятовування. Велику роль при цьому відіграє підкріплення [7, 20].

Згідно з фізичною теорією пам´яті, проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що зумовлює механічні та електронні зміни у синапсах (місце сполучення нервових клітин). У разі зорового сприймання предмета його ніби обстежують оком за контуром, який супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об´єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей є базовим щодо процесів запам´ятовування, відтворення та збереження [31, 309].

Біохімічну теорію пам´яті виражено в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам´ятовування. Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої – це власне біохімічна реакція, пов´язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам´яті. Другу стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах, вважають механізмом довготривалої пам´яті. Прихильники хімічної теорії пам´яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень [31, 310].

Мнемічні процеси є компонентами пізнавальної активності людини і пов'язані із її інтелектуальною діяльністю і перцситивними процесами. Організація запам'ятовування впливає на збереження. Якість збереження визначає ефективність відтворення.

Запам'ятовування – процес пам'яті, за допомогою якого відбувається введення нової інформації (образів, сприймання, уявлень, думок, переживань) у пам'ять і закріплення у ній шляхом пов'язування нового з набутим раніше [34, 193].

Запам'ятовування визначає повноту й точність відтворення матеріалу, міцність і тривалість його збереження.

Задля запам'ятовування якоїсь інформації необхідна реалізація трьох процесів:

- кодування, в ході якого виділяється та інформація, яка зберігатиметься надалі;

- зберігання інформації і її узгодження з тією, яка вже є в пам'яті;

- відтворення інформації, що зберігається; без нього ми ніколи не могли б знати, що саме ми дійсно запам'ятали.

Процес кодування починається вже на стадії сенсорної пам'яті, коли розпізнаються фізичні характеристики стимулу. Далі він дещо поглиблюється під час передання інформації в короткочасну пам'ять, оскільки тут відбувається перше перегруповування різних елементів, що запам'ятовуються. Проте основний процес кодування відбувається на стадії довготривалої пам'яті, оскільки саме тут здійснюються аналіз і ідентифікація різних характеристик інформації.

Збереження – процес пам’яті, який забезпечує тривале утримання інформації в головному мозку людини [34, 195]. Збереження означає наявність інформації в довготривалій пам’яті. Рівень повноти і міцності збереження закріпленого матеріалу визначають за результатами його відтворення, впізнавання і повторного заучування.

Збереження тісно пов'язане із забуванням. По суті справи, це дві сторони єдиного процесу, адже про збереження матеріалу в пам'яті ми говоримо, коли відсутнє його забування, а забування – це погане збереження матеріалу в пам'яті. Тому збереження – це ніщо інше, як боротьба із забуванням.

Забування – полягає у поступовій втраті чіткості закріпленого матеріалу, зменшенні його обсягу, виникненні труднощів і помилок при відтворенні, неможливості відтворення та впізнавання за повторного пред'явлення [32, 130].

Забування, як і запам'ятовування, має вибірковий характер. Воно залежить від неусвідомлених настанов, що виражають специфічну спрямованість особистості. Забувається те, що перестає бути суттєвим, важливим, і те, що суперечить прагненням людини.

Цікавими щодо цього є думки З.Фрейда, який пов'язував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльності. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлюваний мотив – небажання пам'ятати. Негативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Людина нерідко схильна швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки у своєму житті, позбавитись від усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт [33, 102].

Відтворення– процес пам’яті, внаслідок якого актуалізується раніше закріплений зміст (образів, думок, уявлень) переведення його з довготривалої пам'яті в оперативну [34]. Воно є показником міцності запам'ятовування і разом з тим результатом процесів пам'яті.

Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – поява почуття знайомості при повторному сприйнятті [12, 90]. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюється час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується утрудненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором [12, 90].

Впізнавання, звісно, процес більш простий, ніж відтворення, адже впізнати легше, ніж відтворити. Саме не розумінням цього пояснюється досить часті випадки невдалої відповіді учня по матеріалу, який він, як йому здається, сумлінно вивчав. Справа в тому, що вирішуючи питання про засвоєння матеріалу, учень орієнтувався на впізнавання. Він читає матеріал в підручнику ще раз, і йому все знайоме. Знайоме – значить, засвоєне, вважає учень. Але ж вчитель вимагає від, учня не впізнавання, а відтворення. Саме тому під час заучування необхідно перевіряти себе на відтворення і вважати матеріал засвоєним тільки тоді, коли, закривши підручник, можна безпомилково розповісти матеріал відповідного розділу.

У тих випадках, коли учень не досить чітко засвоїв навчальний матеріал або тривалий час не повторював його, довільно відтворити його вже складно. В такому випадку вдаються до пригадування.

Пригадування— найбільш активне відтворення, пов'язане з напругою і вимагає певних вольових зусиль. Коли учень пригадує той чи інший забутий ним історичний факт, він легше відтворює його у зв'язку з іншими фактами і подіями. Успіх пригадування залежить, від розуміння того, в якому логічному зв'язку забутий матеріал знаходиться з матеріалом, що знаходиться в пам’яті.

Отже, пам'ять – форма психічного відображення дійсності, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відтворенні людиною свого досвіду. Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.