Симпатричне видоутворення

Інколи його називають квантовим або швидким. Воно спостерігається у тих випадках, коли новий вид виникає всередині ареалу вихідного виду. Здійснюється це трьома основними способами: – Швидкі, за одне – два покоління, зміни каріотипу, наприклад, за рахунок поліплоїдії. Репродуктивна ізоляція виникає одразу внаслідок незбалансованості генів і хромосом гібридних особин. Реалізуються два варіанти – автополіплоїдія (характерна для рослин, серед тварин відіграє меншу роль і зустрічається у видів, пов'язаних із партеногенетичним розмноженням: голкошкірі, членистоногі, деякі гризуни тощо) і алополіплоїдія (пов'язана з подвоєнням числа хромосом після гібридизації, наприклад, слива (2n = 48) виникла шляхом схрещування глоду (2n = 32) й аличі (2n = 15). Так утворилося багато покрито-насінних (47 %) і папоротей (95 %).

– Виникнення репродуктивної ізоляції внаслідок фрагментації хромосом або інших хромосомних перебудо– Виникнення нових форм унаслідок сезонної ізоляції. Так утворюються різні раси рослин, відокремлення яких у види є тільки питанням часу, бо вони вже репродуктивно ізольовані. Особливістю симпатричного видоутворення є те, що воно зумовлює формування видів завжди морфологічно близьких і починається на основі різних видів біологічної ізоляції (хронологічна, етологічна, еколо-гічна, генетична).

17.Алопатричне видоутворення Види виникають із географічних рас на периферії ареалу вихідного виду. Послідовність алопатричного видоутворення (АВ): один біологічний вид поділяється на дві і більше частин через ізоляцію популяцій географічною перешкодою; кожна популяція еволюціонує самостійно у своєму середовищі існування; об'єднання популяцій створює можливість для схрещування, але популяції не беруть участі в цьому процесі. АВ відбувається повільно і здійснюється на основі географічної ізоляції і завжди пов'язане з історією формування ареалу, котрий обмежений зоною смерті. Існують дві можливості розширення ареалу: 1)середовище змінюється таким чином, що вид виявляється здатним існувати і на новій території. 2)у межах вихідного виду виникає нова адаптація, котра дозволяє розширити ареал. Дивергенція на рівні рас, яка зумовлює АВ, відбувається за рахунок процесів: зростання диференціації генотипу; збільшення морфологічної, фізіологічної та поведінкової дифе-ренціації; посилення ізоляції. У різних груп організмів вони можуть відбуватися з різною швидкістю. Послідовність стадій видоутворення здатна змінюватися, а деякі з них – випадати. При АВ дія еволюційних факторів створює у популяціях певний фон мінливості. Природний добір і дрейф генів відбирають найбільш оптимальні варіанти пристосувальних ознак. Нові раси утворюються, коли у різних частинах ареалу еволюційні процеси йдуть у різних напрямках. Характерна риса подібних процесів - навіть різні види, що опиняються в однакових умовах, набувають схожих морфофізіологічних пристосувань. Це відображено у пра-вилах Бергмана й Аллена. Правило Бергмана: види теплокровних хребетних у більш холодному кліматі відзначаються крупнішими розмірами, ніж види, які населяють теплі краї. Подібні видові ознаки належать до пристосувальнихПравило Аллена: у різних рас холодостійких видів птахів і ссавців частини тіла, що виступають, виявляються меншими (це пов'язане з терморегуляцією, бо сприяє зменшенню розсіювання тепла). Особливість АВ: ареали споріднених форм тварин займають суміжні території, але істотно не перекриваються. Це сприяє утворенню видів, які можуть географічно заміщувати один одного (пра-вило Джордана). Між географічними расами одного виду нерідко існує часткова репродуктивна ізоляція. Такі раси мають різні терміни розмноження і специфічні екологічні потреби. Між ними можуть утворюватися генетичні бар'єри. Після того як географічна раса досягає певного ступеня індивідуалізації й припиняється її схрещування з особинами інших популяцій, вона досягає статусу виду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.