Приклади діяльності соціальних служб

Можна навести кілька цікавих взірців роботи Українських соціальних служб з дітьми-сиротами та дітьми, які опинилася перед загрозою передачі до інтернатного закладу.

Прикладом індивідуальної роботи з вихованцями дитячих будинків, базованої на урахуванні потреб кожної дитини, може бути програма «Підтримка дітей, які виховуються в інтернатних закладах» благодійної організації «Соціальна служба "Віфанія"», створеної в 1998 р. Програма передбачає надання фінансової, матеріальної, психологічної та соціальної допомоги дітям визначених дитячих будинків у Вінниці та Вінницькій області і здійснюється за такими етапами:

1) комплексне оцінювання потреб дитини, яке здійснюється командою, що складається з представників дитячого будинку (директор, вихователь групи, психолог, лікар) та благодійної організації (соціальний працівник, лікар). При оцінюванні враховуються потреби в одязі; додатковому харчуванні; медичній допомозі (лікування специфічної хвороби, операція); навчанні та розвитку конкретних здібностей; соціальному та юридичному супроводі (значна кількість дітей не мають статусу сироти, хоча є такими, що позбавляє їх можливості виховання в родині усиновителів, а також права користуватися відповідною допомогою та пільгами);

2) пошук спонсора, який здійснюється працівниками благодійної організації. Потенційними спонсорами можуть бути як громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні, так і представники інших країн;

3) надання підтримки та відстеження змін (якщо спонсора знайдено, з ним укладають письмову чи усну угоду про термін та умови надання допомоги. Бюджет для кожної дитини складається щомісяця чи щодвамісяці, порядок використання коштів визначається та контролюється командою професіоналів. Соціальний та юридичний супровід здійснюється працівниками благодійної організації. Члени команди спільно відстежують зміни, які відбуваються з дитиною внаслідок комплексної допомоги).

Варто зазначити, що підтримка в межах інституції надається тим дітям, шанси повернення яких до біологічних родин чи виховання в родинах усиновителів є невеликими. Такі діти визначаються спільно директором і вихователем закладу та соціальним працівником благодійної організації. Діти ж, які мають потенційну можливість повернутися до біологічної родини, беруть участь у програмі реінтеграції дитини в біологічну родину чи родину найближчих родичів.

Ще одна програма, що реалізується в цій службі, має назву «Реінтеграція дітей, позбавлених батьківського піклування, та їхніх родин». її було розпочато у 2001 р. з метою повернення дітей з двох будинків Вінниці та Вінницької області до їх біологічних родин, якщо це не суперечить правам та інтересам дітей. Ця програма складається з низки етапів:

1) підготовка персоналу закладу до роботи з сім'ями дітей (робота з працівниками дитячих будинків здійснювалась у вигляді індивідуальних консультацій та групових зустрічей. Під час останніх проводилися тренінги на теми дитячої прив'язаності та наслідків материнської депривації у ранньому віці, психологічного розвитку дитини тощо; а також обговорення ситуацій, що склалися у дітей. Варто згадати про типове негативне ставлення працівників дитячих будинків до матерів, які передають дітей на виховання до подібних закладів. Стереотипи, наявні у суспільстві і в середовищі будинку зокрема, заважають персоналу дитячих закладів вірити у потенційну можливість матерів змінюватися. Існують також інші причини, через які працівники неохоче сприймають ідею реінтеграції дітей та батьків. Наприклад, фінансування дитячого будинку залежить від ступеня укомплектованості закладу);

2) визначення дітей, які потенційно можуть повернутися до біологічних родин, за умови надання останнім професійної соціальної та фінансової допомоги;

3) оцінювання потреб дитини та родини (оцінюються матеріально-побутові умови родини, морально-психологічний клімат, мотивація до виховання дитини в родині, потреби у фінансовій допомозі, психологічній підтримці, навчанні тощо, згодом спільно з клієнтами складається план втручання);

4) робота з реінтеграції дитини та родини (за допомогою соціального працівника родина створює мережу підтримки; фахівець здійснює допомогу в представленні інтересів дитини та батьків у державних і недержавних установах та службах);

5) соціальний супровід (здійснюється з моменту повернення дитини до матері/родини і триває впродовж півроку чи року залежно від індивідуальних потреб) [34].

Іншим досвідом є реалізація проекту «Створення реінтеграційного майданчика повернення дітей, позбавлених батьківського піклування, до біологічних родин. Профілактика раннього соціального сирітства» благодійною організацією «Надія та житло для дітей». В межах проекту було створено три осередки реінтеграційного майданчика на базі акушерського та дитячого відділення лікарні ім. Луначарського у Херсоні, а також у Херсонському обласному будинку дитини [35]. Завданнями осередків є: проведення психологічної роботи з породіллями, які відмовилися від виховання щойно народжених дітей, а також створення можливостей для відвідування дитини у лікарні та дитячому будинку її матір'ю та найближчими родичами, робота з підвищення мотивації до повернення дитини додому. Для цього на базі лікарні та дитячого будинку було обладнано спеціальні кімнати зустрічей родичів з дитиною, де спілкування відбувалося у невимушеному середовищі; також надавалися консультації психолога.

Що стосується роботи із запобігання бездоглядності дітей, то цінний досвід накопичили спеціалізовані соціальні служби підтримки сім'ї у Київській області, створені 2002 р. Управлінням у справах сім'ї та молоді Київської облдержадміністрації, Київським обласним ЦССМ та Представництвом Європейської дитячої благодійної організації (ЄДБО). Метою нових соціальних служб стала підтримка родинних форм виховання, попередження розпаду сімей і потрапляння дітей до інтернатних закладів шляхом короткочасного втручання, яке передбачає надання родинам соціально-психологічної та матеріальної допомоги.

Служба здійснює соціально-правове консультування, представництво інтересів сімей у відповідних державних та недержавних структурах, індивідуальне та сімейне психологічне консультування, групову роботу (групи взаємодопомоги та групи особистого розвитку), тренування навичок догляду за дітьми, ведення сімейного бюджету, допомогу в навчанні та працевлаштуванні, профорієнтовану роботу, надає за потреби матеріальну допомогу.

Робота соціальних працівників з кризовими сім'ями складається з низки етапів, які відповідають фазам процесу соціальної роботи:

1) прийом і вивчення направлення до служби (вивчення документа направлення, інтерв'ювання клієнта, збір інформації про клієнта від дотичних служб та установ);

2) первинне обстеження клієнта (відвідання помешкання клієнта, огляд умов проживання, роз'яснення клієнтові змісту та умов діяльності служби, зустріч членів команди з метою прийняття рішення про відповідність/невідповідність потенційного клієнта критеріям програми підтримки сім'ї, офіційне повідомлення клієнта про прийняте рішення), а згодом комплексне обстеження клієнта (визначення на командній зустрічі, хто із соціальних працівників працюватиме з сім'єю, збір детальної інформації про сім'ю від її членів, дотичних установ, заповнення анкети);

3) планування догляду, укладення угоди (спільне з клієнтом планування догляду, затвердження угоди на командній зустрічі, спільний з клієнтом періодичний перегляд угоди);

4) надання допомоги клієнту (здійснення втручання, надання матеріальної або фінансової допомоги);

5) завершення стосунків і оцінка проведеної роботи (заповнення соціальним працівником оціночної форми з визначеними індикаторами виконання, заповнення оцінювальної анкети клієнтом, надання клієнту інформації про соціальну підтримку, якою сім'я може скористатися у майбутньому), написання звіту працівниками та обговорення проведеної роботи [36].

Для вирішення проблем кризових сімей соціальні служби застосовують системний підхід, кризове втручання, соціальну роботу, орієнтовану на вирішення завдання, гуманістичний підхід.

Нині в нашій країні спостерігається поступовий розвиток форм і методів соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які відповідають сучасним уявленням про організацію надання допомоги цій групі клієнтів. Разом з тим для реалізації права дітей на виховання у родині потрібне становлення сімейних форм опіки, підтримка родин, де виникає загроза передачі дитини до стаціонарного закладу, впровадження ефективної системи втручань у разі виявлення насильства над дитиною у родині.

1. До дітей, які залишилися без батьківського піклування, відносять: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей («дітей вулиці»). Втрата батьків або їх відсутність з моменту народження чи пізніше руйнує психіку, волю, характер і, як наслідок, впливає на фізичний та інтелектуальний розвиток дитини.

2. Соціальна робота з дітьми, які залишилися без батьківського піклування, спрямована на створення турботливого середовища, яке допомагає дитині розвиватися, сприяння соціалізації дитини, що перебуває в державному закладі, запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації.

3. У соціальній роботі відбувається поступовий перехід від ідей колективного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, до впровадження індивідуальних підходів і сімейних форм виховання.

4. Вибір практичних методів роботи з дітьми, які залишилися без батьківського піклування, залежить від віку дітей; форми виховання дітей (колективної, групової, індивідуальної); від осіб та організацій, які працюють з цією групою дітей.

Запитання та завдання до теми

1.Чим би ви пояснили зростання в Україні кількості дітей, які залишилися без батьківського піклування?

2. Який вплив, на вашу думку, мають стаціонарні установи на психологічний, емоційний та соціальний розвиток дитини? Що таке явище госпіталізму?

3. Які методи запобігання дитячій бездоглядності та передачі дітей до інтернатних закладах ви вважаєте найприйнятнішими для України?

4. У чому полягає роль соціального працівника у соціальному супроводі прийомних батьків та батьків-вихо-вателів дитячих будинків сімейного типу?

5. Які форми роботи з вихованцями шкіл-інтернатів вам відомі?

6. У чому полягає роль соціального працівника у допомозі дітям вулиці?

7. У чому полягає відмінність системи надання допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, що утворилась у Великобританії та США, від української системи?

8. Наведіть приклади роботи соціальних служб, що надають допомогу дітям, які залишилися без піклування батьків.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.