Особливості психічних розладів

Допомога людям, які мають психічні розлади, посідає особливе місце в практиці соціальної роботи, і фахівці, задіяні в цій сфері, становлять найбільшу частку серед соціальних працівників [1]. Пояснюється це поширеністю психічних розладів: за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, сьогодні у світі налічують 450 мільйонів людей, які страждають на психічні захворювання [2]. Найнебезпечнішими захворюваннями вважають шизофренію, депресивні розлади, епілепсію, розлади особистості та розлади, пов'язані з безпосереднім ушкодженням мозку [3].

Психічні процеси є вищою формою нервової діяльності людини і забезпечують пристосування організму до навколишнього середовища, зокрема соціального. Завдяки психічним процесам людина здатна до суспільно корисної праці, яка в наш час становить основне джерело існування індивіда та суспільства в цілому. Психічні процеси мають дуже складну організацію. Розлади психіки - окрема група хвороб, що насамперед уражують психічні процеси (мислення, сприйняття, свідомість, пам'ять, емоційну та вольову сфери) та порушують адаптацію людини і суспільства до найближчого оточення.

Психічні хвороби нерідко проявляються виразними порушеннями таких форм психічної діяльності, як сприйняття (у хворого виникають галюцинації - сприйняття неіснуючих об'єктів), мислення (розвиваються нав'язливі ідеї). Найважчими психічними розладами, що вражають молодих людей, є шизофренічні психози. Насамперед порушується поведінка хворого, який починає діяти так, як того вимагає уявний світ.

Зауважимо, що часом психічні хвороби, які іноді називають неврозами, немовби імітують інші соматичні захворювання. Наприклад, у клінічній картині неврозів досить часто спостерігають біль у ділянці серця, схожий за своїми ознаками на біль при інфаркті міокарда.

Слід наголосити на тому, що психічні розлади мають чи не найбільшу соціальну вагу серед усіх інших груп захворювань. Для цього є кілька причин:

- як уже згадувалося, психічні захворювання трапляються досить часто;

- психічні захворювання найчастіше є хронічними та тривають роками, при цьому страждає психічна, а отже, й соціальна функція людини;

- певні різновиди психічних розладів пов'язані з можливістю заподіяння шкоди собі чи іншим;

- у суспільстві існує досить виразна тенденція до заперечення проблем та стигматизації психічно хворих.

Найбільшою проблемою майже всіх психічних розладів є порушення емоційної сфери людини. Саме з цієї причини хворі втрачають здатність адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо них. Наприклад, для депресивних розладів характерним є пригнічений настрій, глибоке почуття провини, і все, що відбувається, навіть найнезначніші події, спричиняють поглиблення депресивного настрою.

Для таких хвороб, як шизофренія чи епілепсія характерні також специфічні розлади мислення. Хворий на шизофренію втрачає здатність до мислення, яке базується на традиційній, загальноприйнятній логіці. Для хворих на епілепсію характерне надто деталізоване мислення, яке заважає їм вирішувати актуальні проблеми.

Під час психічних розладів можуть уражатися основні сфери соціального функціонування, а саме:

- самообслуговування, особиста гігієна, здатність самостійно вдягатися, слідкувати за зовнішнім виглядом, дбати про нормальне харчування;

- виконання професійних обов'язків та інших видів діяльності, які передбачаються оплачуваною роботою, навчанням, веденням домашнього господарства;

- функціонування у сімейному колі, що передбачає очікуваний рівень взаємодії з подружжям, батьками, дітьми або іншими близькими людьми;

- функціонування в ширшому соціальному контексті різні форми соціальної активності [4].

У суспільстві існує досить виразна тенденція до заперечення проблем та стигматизації психічно хворих. Згадана проблема стоїть на перешкоді ресоціалізації психічно хворих, яка, власне, і є основною метою соціального працівника в роботі з цією групою клієнтів. Упереджене ставлення до психічно хворих найчастіше пов'язане з властивим більшості людей побоюванням усього дивного та незрозумілого. Але, мабуть, найсильнішим є страх перед непередбачуваною поведінкою. Зазначимо, що поведінка психічно хворих насправді не є непередбачуваною. Просто вона базується на іншій, відмінній від звичайної, логіці й для самого хворого є цілком послідовною та логічною. Отже, проблема полягає в тому, щоб зрозуміти цю логіку. Тоді спілкування та співпраця з хворим значно полегшуються [5].

Процес стигматизації хворих починається з моменту інформування про діагноз психічного розладу. До таких людей починають ставитися насторожено, чіпляють на них тавро «небезпечно». Поряд зі стигматизацією з'являється ряд проблем, соціальних обмежень, які переживає хворий: втрата роботи, відсутність соціальної підтримки, відмова сексуального партнера, зниження соціального статусу [6, 7]. Перебуваючи в психіатричному стаціонарі, людина з проблемами психіки часто стикається зі зневагою, патерналізмом, ігноруванням її потреб і проблем [8]. Тривале перебування в лікарні часто спричинює втрату житла, а також навичок повсякденного життя. Саме тому одним із завдань соціальної реабілітації людей з проблемами психічного здоров'я є інтеграція їх у суспільне життя.

Психічне захворювання викликає несприятливе поєднання шкідливих факторів навколишнього середовища та душевного конфлікту. На думку Альфреда Мейєра, межа між психічно здоровими та психічно хворими людьми є рухливою, тобто здорові люди можуть захворіти, якщо зазнають тяжкої психологічної травми [9].

Досвід психічного захворювання - це серйозний виклик, і соціальний працівник може стати надійним, доступним, розуміючим помічником у цій часто непередбачуваній і небезпечній подорожі. Усі згадані аспекти психічних розладів віддзеркалюються і на соціальній роботі з цією групою хворих, визначаючи її специфіку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.