Теоретичні засади та принципи роботи

Для глибшого розуміння природи залежності необхідно звернутися до біопсихосоціальногопідходу, який дає нам контекст для розуміння вживання алкоголю та інших адиктивних речовин. Проблеми, пов'язані із вживанням цих речовин, є наслідком складної взаємодії біологічних, психологічних та соціальних факторів, на які, в свою чергу, впливає сам характер їх вживання.

Термін «біопсихосоціальний» використовують для опису підходу, який враховує взаємодію цих факторів. Тобто для успішної реабілітації людини із залежністю слід узяти до уваги її унікальні фізіологічні та психологічні якості та певні життєві обставини (соціальна ситуація). Якщо применшити якийсь один із чинників, успішність реабілітаційної програми буде поставлено під сумнів.

Для глибшого розуміння стратегій втручання у роботі з людьми із залежністю необхідно розглянути етапи, які проходить людина, змінюючи свою поведінку (рис. 5.1). Ці етапи змін поведінки американські фахівці представляють у вигляді руху по колу [7].

Ця схема дозволяє зрозуміти закономірності поведінки людини в цілому і залежної від психоактивних речовин людини зокрема. Так, людина на етапі незацікавленості у зміні свого способу життя не помічає або не бажає помічати негативних наслідків своєї поведінки. Такою поведінкою може бути не лише вживання психоактивних речовин, а й нездорове харчування, небажання робити зарядку тощо. Яким має бути втручання соціальних працівників на даному етапі життя людини? В першу чергу, ніякого засудження людини, але й не потурання шкідливому способу життя. Поведінка людини - це її вибір. Тому, приймаючи людину як особистість, котра може вибирати спосіб життя, необхідно спробувати похитнути її віру, примусити сумніватися у виборі шкідливої поведінки. Допомогти в цьому може надання об'єктивної інформації (без залякування та перебільшення) про наслідки шкідливого способу життя, вказування на вже очевидні негативні наслідки для людини її поведінки, наведення прикладів, адрес, де можна отримати допомогу, тощо. Але найголовніше -залишити за людиною право звернутися по допомогу тоді, коли вона вирішить, що їй це потрібно.

Якщо людина вирішила змінити свою поведінку, то наступним етапом, який вона пройде, будуть роздуми про зміну. Цей етап характеризується ваганнями щодо прийняття зміни, які пояснюються амбівалентністю залежної людини. Вона не впевнена, що зміна можлива, потрібна і бажана. Для цього з клієнтом необхідно обговорити переваги та недоліки можливих змін. І якщо людина не бачитиме позитиву у майбутніх змінах, то завдання соціальних працівників допомогти виявити ті фактори, які сприятимуть прийняттю рішення про необхідність зміни у подальшому житті.

На етапі підготовки до змін надзвичайно важливим є обговорення бар'єрів, які потрібно буде здолати, та планування змін. Клієнт має обдумати чого він хоче, як він цього досягне, хто йому допоможе і які ресурси для цього необхідні. Важливо, щоб людина побачила перед собою чіткий план дій, який можна виконувати «прямо зараз». Слід зауважити, що план - не догма, він може зазнавати змін, які залежать від нинішньої ситуації клієнта. Так, клієнт, який прийняв рішення лікуватися, швидше за все включить до свого плану пошук відповідної до його потреб та можливостей лікарні та реабілітаційного центру, консультації з лікарями та соціальними працівниками тощо. Перебуваючи на етапі реабілітації, клієнт плануватиме повернення в соціум: влаштування на роботу, налагодження контактів із сім'єю, організацію системи підтримки тощо.

На етапі впровадження змін людина змінює своє життя: вона розпочинає лікувально-реабілітаційний процес. Це доволі складний період у житті, адже зміни сприймаються як невластиві людині, незвичні для неї. Тому важливим є наступний етап, нерозривно пов'язаний з попереднім,- підтримка змін. На цьому етапі необхідно подумати над системою підтримки та закріплення змін. Залежна людина має чітко усвідомлювати, хто й коли може її підтримати у змінах. До такої системи підтримки можуть входити соціальні працівники, родина клієнта, реабілітаційний центр, група самодопомоги тощо. Якщо була добре сформована система підтримки і процес реабілітації був тривалим, то клієнт має всі шанси перейти на рівень безпечного способу життя.

Якщо людина не в змозі зберегти зміни, вона повертається до старого способу життя. Це відбувається через низку причин: іноді тому, що в житті людини трапляються якісь особистісні зрушення, через які процес змін втрачає свою цінність; іноді тому, що зникає або стає менш ефективною підтримка оточення; можливо, у людини не було адекватного усвідомлення, яким складним і тривалим є процес зміни поведінки. Важливо пам'ятати, що рецидив - це нормально, це не катастрофа, а новий досвід, який необхідно оцінити, врахувати і виробити рекомендації надалі. Разом з тим рецидив не є неминучим, але при цьому він є частиною процесу.

Зрив асоціюється із ситуаціями підвищеного ризику, які можуть підпадати під такі категорії: негативні емоційні стани, які важко подолати (сум, агресія, нудьга тощо); міжосо-бистісні конфлікти; соціальний тиск. Важливою є профілактика рецидиву через навчання справлятися із ситуаціями підвищеного ризику. Оскільки етапи змін зображені у вигляді руху по колу, то від етапу зриву людина рухається знову до етапу роздумів про зміну. Але ситуація зриву може бути настільки деморалізуючою, що клієнт втратить віру у можливість позитивних змін і повернеться до етапу незацікавленості у зміні ризикованого способу життя.

Таким чином, люди просуваються вперед або назад по стадіях змін, проводячи різну кількість часу на кожній стадії. Але так чи інакше, люди, які успішно змінили свій спосіб життя, пройшли всі стадії.

Для розробки реабілітаційних програм для людей із залежністю важливими є принципи ефективного лікування, запропоновані 1ЧГОА - Інститутом із вивчення наркоманії при Національному інституті здоров'я США:

1. Не існує єдиного виду лікування, який би підходив усім хворим.

2. Потреба в лікуванні повинна бути по можливості задоволена якомога швидше.

3. Ефективне лікування спрямоване на різні симптоми і проблеми індивіда, а не тільки на зловживання наркотиками.

4. Індивідуальний лікувальний план (план одужання) повинен постійно перебувати в центрі уваги і модифікуватися залежно від потреб клієнта.

5. Для ефекту терапії дуже важливо, щоб участь у терапевтичній програмі мала адекватну тривалість.

6. Психологічне консультування (індивідуальне та/або групове) є наріжним компонентом ефективної терапії принаркоманії.

7. Застосування медикаментів є важливим елементом лі кування для багатьох клієнтів, особливо в комбінуванні з і психологічним консультуванням та поведінковою терапією.

8. Люди з наркотичною залежністю або споживачі наркотиків із супутніми психічними розладами повинні отримувати як наркологічну, так і психіатричну допомогу в інтегрованому вигляді.

9. Медична детоксикація є лише першою стадією лікування наркотичної залежності й сама по собі дуже маловпливає на довготривалі результати терапії.

10. Лікування не обов'язково має бути добровільним, щоб бути ефективним.

11. Можливості вживання наркотиків повинні постійно контролюватися об'єктивними методами в ході терапії.

12. Лікувальні програми мають бути забезпечені діагностикою на ВІЛ, гепатити В та С, туберкульоз та інші інфекційні захворювання.

13. Одужання від наркоманії звичайно є довготривалим процесом, який вимагає багаторазових епізодів проведення лікування [8].

У складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм використовують різнопланові теоретичні підходи й моделі - психодинамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні тощо, кожна з яких пропонує власні техніки втручання. Важливою є концепція психосоціальної підтримки (ведення випадку) та створення терапевтичного середовища, застосування елементів сімейної терапії.

Отже, робота з людьми, які мають залежність від психоактивних речовин, має враховувати численні соціальні, психологічні та біологічні чинники, пошук методів і форм, прийнятних для конкретного клієнта, з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.