Методи і методики роботи

Особливістю соціальної роботи з бездомними в багатьох розвинутих країнах є широке застосування практики вуличної соціальної роботи, завданням якої є насамперед інформування про можливі послуги, ресурси та підтримку саме в місцях проживання чи розташування бездомних. Такими місцями можуть бути:

- вулиці, мости, парки, руїни будівель, будівельні майданчики, сміттєзвалища;

- станції метро, залізничні станції, місця для паркування автомобілів, теплотраси, підземні переходи;

- території підприємств, склади, сільськогосподарські будівлі;

- підвали, дахи будинків, вагонні депо;

- місця біля їдалень чи пунктів гарячого харчування для бездомних;

- місця біля церков чи монастирів тощо.

Вуличні соціальні працівники в певний визначений час упродовж двох-трьох годин перебувають у місцях скупчення бездомних людей, з'ясовують їхні потреби, надають інформацію та консультації. Для цього працівники повинні бути відповідно підготовленими й мати навички самозахисту, спілкування, дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог тощо, а також мати можливість регулярно проходити медичний огляд, їхня робота передбачає наявність тісних контактів з працівниками відділення міліції та різноманітними організаціями, що надають соціальні послуги тощо. Добре, коли вуличні працівники можуть працювати в парі хоча б з волонтером та мати мобільний телефон. Звісно, не варто очікувати від вуличного соціального працівника негайних позитивних результатів роботи, бо налагодження стосунків довіри вимагає тривалого часу та поширення серед самих бездомних інформації про завдання, можливості та діяльність вуличного соціального працівника. Також його робота буде результативнішою, якщо він входитиме до складу мультидисциплінарної команди, що працює в притулку чи центрі з роботи з бездомними, члени якої зможуть брати до уваги його думку про роботу з клієнтами та надавати підтримку йому самому.

Хоча на перший погляд бездомні видаються досить гомогенною групою, проблеми якої зумовлені відсутністю нормального житла, насправді це не так. Тому традиційно бездомних поділяють на кілька підгруп, як-от: самотні жінки, самотні чоловіки середнього віку, самотні чоловіки і жінки похилого віку, бездомні діти та підлітки, сім'ї з одним із батьків, сім'ї з обома батьками, особи з проблемами психічного здоров'я, колишні ув'язнені. Такий поділ допомагає соціальним працівникам здійснювати планування послуг, службі - орієнтуватися на потреби клієнтів, адже лише частина цих потреб буде аналогічною.

Також соціальні працівники повинні враховувати, скільки часу людина була бездомною, бо це є визначальним для тих потреб, які можуть мати клієнти, й з огляду на зазначені особливості будувати процес втручання (рис. 6.1).

Фаза 1. Критичний стан

Притулок

їжа

Одяг

Санітарно-гігієнічні послуги

Медичні послуги

Фінансова підтримка

Допомога в отриманні документів

Консультування

Фаза 2. Перехідний стан

Підтримуюче проживання

Послуги для людей з психічними проблемами

Реабілітаційні послуги

Соціальні послуги

Послуги в працевлаштуванні

Тренінг навичок

Навчання

Фаза 3. Стабілізація

Тимчасове житло

Стабільна робота

Підтримуючі послуги

Рис. 6.1. Процес надання допомоги бездомним людям [10]

Зазвичай у перші дні чи тижні втрати житла та перебування на вулиці людина перебуває в кризовому стані й переживає шок чи сильний стрес, вона шукає способи та можливості повернутися до «нормального» життя, намагається дотримуватися звичок, притаманних для «нормального життя», зберігає віру в те, що життя на вулиці - це лише тимчасовий епізод і вдасться змінити ситуацію на краще, та, в переважній більшості випадків, з готовністю приймає допомогу та підтримку. На наступному етапі відбувається або ж боротьба з обставинами, яка супроводжується пошуками тимчасових заробітків, або людина засвоює девіантну поведінку, вдаючись до крадіжок, вживання алкоголю, наркотиків, демонстративно асоціальної поведінки тощо. Агресивність, зневажливе ставлення до оточуючих, ігнорування правил та вимог людського співжиття є типовими проявами поведінки людей, які перебувають на цій стадії. В цей період бездомна людина також набуває знань та навичок, необхідних для виживання в екстремальних умовах, проте небажання миритися зі своїм становищем може допомогти Декому все ж таки змінити його. Ті, кому це не вдається, після кількох років бездомного життя починають ідентифікувати себе з іншими бездомними та призвичаюються до бездомного життя, вважають його прийнятним та «нормальним», зводячи його прояви до задоволення мінімальних потреб і не прагнучи щось змінювати. Такий стан відповідає третьому етапу й має назву «синдром нічліжок». Інтеграція чи включення такої особи в суспільне життя є надзвичайно складною, і більшість людей з подібним досвідом потребують лише місця для ночівлі, надання санітарно-гігієнічних та медичних послуг, а для декого з них навіть обмеження, пов'язані з перебуванням у «нічліжці», є неприйнятними, і вони продовжують жити на вулиці. Останнє значною мірою стосується бездомних людей похилого віку та дітей.

Очевидно, що основні проблеми бездомних людей пов'язані не стільки з відсутністю у них житла, скільки з неможливістю внаслідок цього реалізувати більшість своїх громадянських прав, найголовніше з яких - можливість працювати. Втрата житла для більшості людей у нашій країні автоматично означає втрату місця, де вони можуть бути зареєстровані (прописані). В разі втрати паспорта людина, що не має реєстрації, практично позбавляється можливості його відновити. Усі соціальні послуги, допомоги чи виплати, пенсії, реєстрація в центрі зайнятості, медичні та інші послуги можна отримати лише за наявності в особи паспорта. Влаштуватися на легальну роботу для особи, що не має паспорта, також неможливо. Крім того, спосіб життя, який змушені вести люди, що не мають визначеного постійного місця проживання, пов'язаний з ризиком бути пограбованим, втратити свої речі тощо. Тому найактуальнішою проблемою для бездомних людей є відсутність документів, що засвідчували б їх особу, і паспорта насамперед. Відтак важливою формою роботи може бути представництво інтересів клієнтів, допомога у відновленні документів, юридична консультація стосовно повернення права на житло тощо.

Соціальні працівники можуть також сприяти у працевлаштуванні бездомних, зокрема надавати інформацію про наявні можливості тимчасові роботи для них.

Досить часто діяльність соціальних працівників із надання допомоги цій групі клієнтів спонукає фахівців до вжиття нестандартних заходів, співпраці з організаціями, далекими від соціальної сфери. Цікавий приклад того, як це можна зробити, дає практика шотландських соціальних працівників, які звернули увагу на ту обставину, що чимало їхніх клієнтів мають собак і невдовзі після лікування шкірних інфекційних захворювань заражаються знову. Причиною були їхні собаки, тому соціальні працівники налагодили стосунки з недержавною ветеринарною організацією, яка провела лікування цих собак та надала бездомним консультації з приводу догляду за тваринами.

Що стосується практики соціальної роботи в нашій країні, то вірогідно, що ще тривалий час доведеться обмежуватися саме мінімалістичним підходом до розуміння бездомності, зважаючи на поширеність бідності та житла, яке не відповідає базовим стандартам, орієнтуючись на розвиток послуг саме для «безпритульних» чи «бездахових». Разом з тим слід зважати на те, що саме підтримка людини в ситуації ризику втратити житло є найефективнішою і дає можливість запобігати поширенню бездомності та уникати її негативних наслідків.

Наразі, плануючи та розпочинаючи організацію послуг для бездомних, соціальним працівникам доцільно налагоджувати співробітництво з працівниками міліції, які можуть надавати інформацію про місця перебування бездомних, про людей, які знаходяться в ситуаціях ризику втратити житло (наприклад, жінки, що зазнають насильства); направляти бездомних до відповідної соціальної служби тощо.

Для соціальних працівників, які намагаються організувати послуги для бездомних, важливим є не стільки задоволення їхніх потреб шляхом розвитку різноманітних послуг у межах самої агенції чи громадської організації, скільки налагодження стосунків з іншими вже існуючими організаціями та використання їхніх ресурсів та можливостей для допомоги й підтримки своїх клієнтів. Крім того, створити додаткові можливості для допомоги бездомним може робота в громаді. Так, наприклад, значна частина ресурсів, які є в розпорядженні одеського благодійного фонду «Дорога додому», надані самими одеситами, які приносять до фонду речі, одяг, книги тощо для бездомних.

Щоб ефективно вирішувати проблеми бездомності, доцільно орієнтуватися на системний підхід та створювати й розвивати відповідну інфраструктуру, яка передбачає, наприклад, існування нічліжок чи притулків для всіх бажаючих. Клієнти, які потрапили сюди і здатні та бажають змінити спосіб життя, повинні мати можливість подальшого проживання в гуртожитку. Наступним етапом може бути проживання в будинку готельного типу в кімнаті, де є можливість самому готувати їжу, наявні побутові прилади тощо. І останній етап - це самостійне проживання, коли особа сама повністю сплачує за своє житло та самостійно організовує своє життя. При цьому для неї зберігається можливість у разі виникнення труднощів звернутися по консультацію чи допомогу до соціального працівника відповідної агенції. Оскільки подібна інфраструктура в Україні відсутня, одним із способів вирішення цієї проблеми може бути біржа житла при реєстраційному чи консультаційному центрі, де за участю соціального працівника та юриста бездомні можуть домовлятися чи укладати контракти з членами громади, які хотіли б підтримати бездомних, надавши їм можливість тимчасового проживання.

Отже, щоб домогтися інтеграції чи включення людини в сучасне суспільство, потрібно зробити більше, ніж забезпечити дах над головою та їжу. Тому соціальна робота з бездомними має передбачати не лише надання притулку, а й розв'язання комплексу проблем: медичних, фінансових, соціальних та особистісних, проблем з працевлаштування та навчання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.