Приклади діяльності соціальних служб

Інноваційний підхід до розвитку та організації послуг для цієї групи клієнтів був застосований у рамках спільного проекту «Реінтеграція бездомних жінок у м. Києві: інтегральний підхід на місцевому рівні», в якому взяли участь Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації та Асоціація муніципалітетів Нідерландів. До участі в ньому було також залучено Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Києві, Головне управління охорони здоров'я, Школу соціальної роботи Києво-Могилянської академії, Центр во-лонтеріату «Добра воля», міський Центр зайнятості, Центри соціальних служб для молоді Києва, Центр роботи з жінками та ін. Завдяки цьому проекту стало можливим детально вивчити організацію процесу реінтеграції бездомних жінок у Нідерландах та адаптувати його до місцевих умов. Досвід роботи в рамках цього проекту в перспективі може стати основою моделі розвитку послуг, що надаватимуться цій групі клієнтів в інших містах України органами місцевої влади в партнерстві з державними та недержавними організаціями. Цей проект є першим в Україні, в рамках якого послуги надаються саме бездомним жінкам, і орієнтований на вивчення та врахування їхніх специфічних потреб.

У рамках проекту в червні 2003 р. в Києві відкрито Центр соціальної адаптації жінок, які не мають визначеного місця проживання. Він розрахований на надання послуг одночасно 80 клієнткам. До його структури входять адміністративно-управлінська та адміністративно-господарська частини, відділення відновлювального лікування та профілактики, відділ реінтеграції. Всього в Центрі працює близько 40 осіб. Центр діє як стаціонарний заклад, де жінки можуть проживати від трьох до дев'яти місяців, забезпечуються триразовим харчуванням, одягом тощо.

Особливістю діяльності Центру є те, що послуги пропонуються лише тим жінкам, які можуть взяти участь у програмах, пов'язаних з набуттям чи відновленням трудових навичок, оволодіти новою професією чи знайти роботу, що розглядається як найважливіший фактор реінтеграції.

Основну діяльність, спрямовану на реінтеграцію жінок, проводить п'ять соціальних працівниць відділу реінтеграції. Вони спільно з працівниками відділення відновлювального лікування та профілактики і нідерландськими колегами розробили низку процедур, на яких ґрунтується робота з клієнтками Центру. В їх основу покладено модель «Вісім кроків реінтеграції в суспільство», створену Інститутом соціального піклування та добробуту (Нідерланди) (рис. 6.2).

Інтерв'ю

Прийом

Оцінка/розширене інтерв'ю

Аналіз

План роботи

Здійснення супроводу

Оцінка результатів

Вихід

Рис. 6.2. Етапи моделі «Вісім кроків реінтеграції в суспільство»

Клієнтка може прийти до Центру самостійно або ж за направленням організацій, що співпрацюють з Центром (Центру соціальних служб для молоді; приймальника-розподільника; організацій, що працюють з жінками, тощо).

Наступний етап передбачає проведення черговою соціальною працівницею первинного інтерв'ю з клієнткою. За результатами інтерв'ю дані про клієнтку заносяться до «Бланку первинного опитування». Дані про особу, що зверталася до Центру, також реєструються в «Журналі первинних звернень». Ця інформація є доволі цінною і дозволяє скласти уявлення про бездомних жінок, які зверталися до Центру, та їхні проблеми. Якщо приймається рішення про відповідність клієнтки критеріям прийому до Центру, то соціальна працівниця надає детальну інформацію про умови прийому та проживання, програми Центру, показує жінці заклад, кімнату, де вона зможе проживати, пояснює можливості для проведення дозвілля. Підстави для прийому до Центру та підстави, за яких клієнтці можуть відмовити в прийомі до Центру, викладено в документі «Порядок прийому та виписки підопічних Центру соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання». Вони пов'язані з наявністю у потенційної клієнтки таких захворювань, як туберкульоз, хвороб шкіри та волосся, гострих інфекційних та венеричних хвороб, онкологічних та психічних захворювань, алкогольної та наркотичної залежності. Якщо клієнтка не може бути прийнятою до Центру, то соціальна працівниця надає інформацію про існуючі послуги інших організацій та переадресовує клієнтку до них.

На етапі прийому соціальна працівниця надає інформацію про клієнтку директору Центру. На цьому ж етапі приймається остаточне рішення про прийом клієнтки до закладу. Далі клієнтка отримує направлення до поліклініки, де проходить медичне обстеження, яке займає приблизно три дні, та отримує довідку про стан здоров'я. Для багатьох клієнток проблематично самостійно пройти таке медичне обстеження, тому більшість з них відвідують поліклініку разом із соціальною працівницею чи іншим працівником або волонтером Центру.

Якщо стан здоров'я клієнтки задовільний, інфекційних хвороб не виявлено, з нею укладають Угоду про тимчасове перебування підопічної в Центрі соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання, де визначено зобов'язання та права обох сторін. Попередньо клієнтка знайомиться з Правилами прийому та виписки підопічних та Правилами внутрішнього розпорядку і зобов'язується їх виконувати. Після цього вона потрапляє до відділення відновлювального лікування та профілактики, де перебуває в «карантині» впродовж двох тижнів. Після завершення цього періоду і якщо не виявлено хвороб, що унеможливлюють прийом до закладу, клієнтка поселяється в кімнату, де вона мешкатиме. В разі наявності захворювання - направляється до лікарні для проходження курсу лікування, а після його завершення може бути прийнята до Центру. Що стосується клієнток, які не мають паспорта, то вони - за направленням Центру - мають звернутися до приймальника-розподільника Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Києві, повідомити дані про себе, залишити відбитки пальців і з часом отримати довідку, яка потрібна для подання заяви про поновлення паспорту.

На етапі оцінки клієнтка знайомиться з соціальною працівницею, котра вестиме її випадок, і за її допомоги визначає та структурує свої проблеми. В роботі з клієнтом використовується підхід «управління випадком», який у Центрі називають «індивідуальним супроводом». Він передбачає, що соціальна працівниця разом з клієнткою аналізує проблеми (прислухаючись також до її бажань), встановлює їх пріоритетність чи зазначає, над якими проблемами можна працювати одночасно.

На етапі складання плану роботи чи визначення плану супроводу соціальна працівниця також спільно з клієнткою розробляють план, покликаний поступово розв'язати проблеми клієнтки. У його складанні до уваги беруться такі складові життєдіяльності клієнтки, як: статус (відновлення документів, оформлення пенсії, встановлення інвалідності тощо); фінансове становище (отримання аліментів, допомога по безробіттю тощо); набуття просоціальної поведінки; місце проживання; працевлаштування; фізичний та психічний стан; практичні навички самостійного життя; зайнятість/організація дозвілля.

Наступний етап роботи - здійснення супроводу - пов'язаний з безпосередніми діями. Соціальна працівниця організовує потрібні для клієнтки зустрічі та консультації з необхідними їй спеціалістами як у державних, так і в недержавних організаціях. Клієнтка відвідує їх та інформує соціальну працівницю про результати. Передбачено щотижневі консультації для клієнтки: на початку перебування в закладі вони можуть відбуватися частіше та тривати довше.

Діяльність соціальної працівниці на цьому етапі значною мірою пов'язана з необхідністю представляти інтереси клієнтки в різноманітних організаціях та державних установах. Це буває досить складно, бо працівники інших організацій не мають інформації ані про послуги для бездомних, ані про роботу соціальних працівників та їхні повноваження. Тому відвідання самим соціальним працівником різноманітних організацій та закладів, безпосереднєзнайомство з їхніми працівниками на перших етапах створення притулків чи центрів для бездомних є надзвичайно важливим. Згодом можлива практика укладання договорів про співпрацю з частиною з цих організацій.

На етапі оцінки результатів соціальна працівниця аналізує разом з клієнткою досягнення чи відсутність певних дій, з'ясовує чому якісь дії виявилися неефективними. На підставі цього аналізу вносяться зміни до плану роботи. Також важливою є участь в оцінці результатів інших спеціалістів, наприклад психолога, юриста, спеціалістів з професійного навчання, волонтера, якщо вони працюють з жінкою.

Етап вихід настає, коли термін дії контракту між клієнткою і Центром завершився або коли вона залишає заклад за власним бажанням. На цьому етапі відбувається завершення стосунків соціальної працівниці та клієнтки [13].

Соціальні працівники Центру допомагають клієнткам налагодити стосунки з родичами. Клієнтки мають можливість отримати юридичні консультації та підтримку, працюють з психологом, беруть участь у груповій роботі, тренінгах набуття соціальних навичок, таких як правильне харчування та приготування їжі, оволодіння навичками спілкування, пошук та влаштування на роботу; з ними працює інструктор з пошиття одягу, організатор дозвілля тощо. Планується відкрити майстерні для професійного навчання та творчі майстерні. Важливо, що клієнти самі беруть участь в організації свого життя. Вони займаються облаштуванням території, підтримують порядок у своїх кімнатах, чергують в їдальні, організовують відзначення днів народження та свят. Якщо в клієнтки є діти, вона має можливість забирати їх до себе на вихідні та свята.

Чимало клієнток, які мешкають у Центрі, працюють. У більшості випадків це некваліфікована, тимчасова робота прибиральниць чи робітників з озеленення міста, але в такий спосіб можна заробити гроші для відновлення документів чи оформлення санітарної книжки, потрібної для влаштування на роботу.

Інший приклад надання соціальних послуг бездомним пов'язаний з роботою одеського благодійного фонду «Дорога додому», який працює з 1996 року. Це, мабуть, один із найдавніших і, безперечно, найвідоміший в Україні проект, спрямований на підтримку бездомних людей. У структурі фонду, підтримуваного міжнародними донорськими організаціями, створено кілька підрозділів, що мають на меті підтримку бездомних людей, зокрема: реєстраційний центр; реабілітаційне, реєстраційно-консультативне відділення; відділення надання продуктово-речової допомоги; центр реабілітації та соціальної адаптації.

Саме наявність реєстраційного центру відрізняє роботу «Дороги додому» від усіх інших організацій, що діють в Україні. Він розташований у центрі Одеси, неподалік від Привозу, де мешкають і знаходять собі засоби для існування чимало бездомних людей. Основна ідея діяльності центру полягала в тому, щоб особам, які не мають визначеного місця проживання й перебувають на обліку в центрі, видавати паспорти без штампу реєстрації, а також реєструвати їх за юридичною адресою цього закладу [14]. Лише після відновлення документів, як сподіваються працівники реєстраційного центру, майже чверть із загальної кількості тих, хто був його клієнтами, зможуть самостійно розв'язати свої проблеми і позбутися статусу бездомних.

Проте для багатьох бездомних людей, особливо тих, хто має тривалий «стаж» життя на вулиці, лише допомоги у відновлені документів буває недостатньо. Типовими потребами таких людей є необхідність у санітарно-гігієнічних послугах, одязі, пошуках роботи та підходящого житла, лікуванні. Життя на вулиці протягом тривалого часу призводить до втрати соціальних навичок, і багато хто з клієнтів потребує підтримки та навчання, пов'язаних з представництвом своїх інтересів, допомоги в налагодженні стосунків з родичами, набутті професійних навичок. Але це вже ті види послуг, які можуть надавати й інші організації. Тому одне з основних завдань реєстраційно-консультативного відділення - це облік людей, що звертаються до нього, та направлення їх до інших організацій, де вони можуть отримати потрібні їм послуги. Завдяки тривалому досвіду роботи, залученню кваліфікованих працівників, за-діяних у системі соціального захисту, та волонтерів відділення має банк даних про послуги багатьох організацій, як державних, так і недержавних, що діють в Одесі, та підтримує з ними тісні контакти.

Така модель є дуже вдалою для великих українських міст, бо дозволяє ефективно використовувати ресурси, збирати інформацію про бездомних та їхні потреби без залучення значних коштів. узагальнення

1. Проблема бездомності має комплексний характер, в її основі лежать економічні, соціальні, психологічні чинники. Для розуміння феномену бездомності потрібно мати уявлення про його структуру та про те, як самі бездомні визначають власні потреби та мотивацію до отримання послуг. Виділяють такі групи бездомних, як бездахові та маргінально поселені.

2. Соціальна робота з бездомними передбачає надання індивідуальної підтримки тим людям, які вважають себе бездомними, та вплив на створення умов, які б запобігали виникненню та поширенню бездомності.

3. Серед форм і методів соціальної роботи з бездомними людьми можна виділити вуличну соціальну роботу, представництво інтересів, імпаурмент (наснаження), сприяння працевлаштуванню, забезпечення транзитним житлом тощо.

4. У багатьох країнах розвинена широка мережа притулків, гуртожитків, «будинків на півдорозі», кризових центрів з різними термінами й умовами перебування, різною формою власності, для різних груп людей без постійного місця проживання, послуги яких зорієнтовані на їхні специфічні потреби.

Запитання та завдання до теми

1. Які причини бездомності ви можете назвати? Чи можливе, на вашу думку, остаточне розв'язання проблем бездомності?

2. Який із підходів до розуміння бездомності вам ближчий? Обґрунтуйте свою думку.

3. У чому полягає специфіка вуличної соціальної роботи з бездомними людьми?

4. Яким чином застосовують імпаурмент (наснаження, активізацію) у соціальній роботі з людьми без визначеного місця проживання?

5. Чим пояснюється важливість у соціальній роботі з бездомними людьми налагодження контактів із різними службами?

6. Яка фаза процесу надання допомоги бездомним людям видається вам найскладнішою?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.