Теоретичні засади та принципи роботи

Концептуальне осмислення «насильства в сім'ї» демонструє наявність різних аспектів цього явища, зокрема:

- етапність чи циклічність;

- здатність до повторення;

- здатність до посилення (кожен наступний акт є більш загрозливим для жертви);

- є ефективним, швидким та найменш витратним засобом досягнення результату;

- відповідальність завжди лежить на кривдникові, незалежно від того, які дії чинить той, хто зазнає кривдження (жертва);

- існування тісних емоційних зв'язків між кривдником та жертвою, що перешкоджає зверненню по сторонню допомогу.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім'ї. Можна констатувати п'ять типів сімейної жорстокості:

- чоловіка по відношенню до дружини, чи навпаки (так зване подружнє насилля);

- насильство з боку батьків відносно дітей;

- дітей і онуків відносно престарілих родичів;

~ старших дітей щодо молодших;

- одних членів сім'ї щодо інших [11].

Слід зауважити, що самі жертви насилля схильні приховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінка може бути зумовлена наступними причинами:

- жертва може бути залежна від насильника в своїх основних життєвих потребах, що пов'язані з її виживанням;

- страх перед посиленням насильства;

- страх залишити домівку та бути переміщеним у стаціонарний заклад;

- жертва може брати на себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

- стосунки прив'язаності можуть бути набагато сильнішими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

- страх дискредитувати статус сім'ї в громаді;

- уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і стороннім людям немає діла до того, що відбувається між родичами [12].

Разом з тим, 70 % всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Нині склалися три основні підходи до проблеми насильства над жінкою в сім'ї: 1) соціально-історичний; 2) системно-сімейний; 3) індивідуально-психологічний.

Згідно з соціально-історичним підходом,насильство розглядається як соціальна проблема, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах і є важливим фактором дискримінації одного з її членів. При цьому практично немає механізму викорінення цієї дискримінації. Безкарність насилля в сім'ї стає моделлю тендерної поведінки, яка засвоюється дітьми як норма і відтворюється з покоління в покоління. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, коли агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний спосіб вирішення існуючих проблем. Цей підхід сформувався та поділяється представниками феміністського руху.

За системно-сімейним підходом,домашнє насильство, чи подружнє насильство, також можна розглядати як систему поведінки, метою якої є досягнення влади і контролю в сімейних стосунках. Цей підхід фокусується на походженні та формах конфлікту і вивчає особливості взаємодії, динаміки спілкування, процесу вирішення конфліктів у сім'ї як системі. Разом з тим індивідуально-психологічна перспективарозгляду проблеми насильства в сім'ї передбачає акцентування уваги на наслідках насильницьких дій [13].

Існуючі теорії чинників жорстокого поводження з дітьми поділяють на психологічні та соціальні. Прибічники психологічних теорій зосереджують увагу на психологічних чинниках ризику- схильності до насильства у батьків та особливостях дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження.

Так, батьки можуть бути схильними до жорстокого поводження з дітьми через вживання алкоголю чи наркотиків, психічні розлади, агресивність, відсутність самоконтролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути для них способом самоствердження за рахунок їхньої слабкості. Дослідники доводять, що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження у дитинстві є важливим фактором ризику. Генераційне відтворення жорстокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих [14, 15].До особливостей дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження, відносять недоношеність, хворобливість, небажаність дитини. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами, оскільки вони є більш залежними відбатьків, мають менше контролю над власним життям.

Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чинники, що впливають на появу насильства, а саме - культурні норми, бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній рівень тощо.

До соціальних чинниківризику відносять втрату підтримки одного з подружжя, нестачу часу у працюючих батьків для виховання дитини, низький рівень освіти, безробіття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв'язок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, коли незадовільні фінансові умови призводять до експлуатації дітей. До соціальних факторів, що впливають на жорстоке поводження з дітьми, відносять такі соціально-демографічні характеристики сімей, як відсутність одного з батьків (неповна сім'я), наявність мачухи чи вітчима [16].

Загалом, жорстоке ставлення до дітей - результат взаємодії багатьох чинників. До уваги слід брати як кожну дитину зокрема, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім'ю. Кожна дитина частіше страждає від кількох форм насильства. Насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім'ї, незалежно від національності, класової належності чи релігії.

Що стосується насильства над людьми похилого віку, то головним психологічним чинником є зміна ролей і залежність батьків від дорослих дітей. У той же час визначені такі характерні риси жертви, як постійні претензії і скарги, що також можуть викликати жорстокість.

Соціальна робота з людьми, які зазнають насильства в сім'ї, спирається на ідею, що кожна людина має право на життя й на безпечне середовище. Наприклад, захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

- усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобов'язані дотримуватися її статей;

- діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок поганого ставлення до них, а їхні скарги повинні бути ретельно розглянуті;

- саме дорослі повинні захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власний захист та безпеку;

- всі члени суспільства відповідальні за захист дітей;

- професія соціального працівника має унікальне покликання захищати дітей та сприяти обізнаності громадськості про різні форми насильства над дітьми [17].

Таким чином, співіснують різні теорії та підходи до пояснення причин насильства й жорстокості, і в кожному конкретному випадку непросто визначити чинники насильства. Але головне завдання соціальних працівників - допомогти клієнтам почуватися в безпеці, не відтворювати моделей насильницької поведінки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.