Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи і методики роботи

Розглядаючи форми та методи роботиз жінками,які зазнали насильства, зазначимо, що в зарубіжній практиці соціальної роботи найчастіше вдаються до профілактичної роботи; роботи з правоохоронними органами; організації притулків (шелтерів) для побитих жінок; надання консультацій [18].

Загалом консультативні стратегії ґрунтуються на проведенні первинного інтерв'ю; наданні підтримки; заохочуванні вираження; акцентуванні на сильних якостях жінки; наданні інформації; аналізі альтернатив; визначенні плану; адвокатуванні (представництві інтересів).

Щодо особливостей методу первинного інтерв'ю, то тут особливу увагу слід звертати на стан жінок. Жінки, які зазнали насильства, під час перших зустрічей почуваються досить ніяково. Вони переживають з приводу того, що і як слід говорити. Соціальні працівники мають створити довірливу та комфортну атмосферу, переконати жінку в тому, що вона не мусить розповідати все, якщо вона цього не хоче. Постраждала жінка повинна також відчувати, що консультант є безстороннім та некритичним, дотримується принципу конфіденційності.

Чимало жінок під час консультування проявляють такі емоційні реакції, як страх, образу, почуття провини і навіть сумніви щодо власного психічного здоров'я. Консультанту слід заохочувати постраждалу дозволити своїм емоціям вийти назовні. Лише тоді вона буде в змозі долати їх. Консультант може надалі допомогти жінці подивитися об'єктивно на власну ситуацію.

Важливим аспектом консультування є фокусування на сильних сторонах постраждалої. Побиті жінки страждають від низької самооцінки і потребують допомоги у визначенні їх позитивних характеристик.

Обов'язковим елементом допомоги має бути інформування про медичні, соціальні, юридичні послуги й служби, які можуть надати жінці кращі можливості. Водночас варто також звертати увагу на етап дослідження альтернатив розв'язання своєї проблеми, оскільки жінки можуть відчувати безвихідь, не бачити вирішення їх ситуації.

Загалом соціальні працівники можуть допомогти жінці повернути владу та контроль над своїм життям, виробити адекватну самооцінку, зменшити залежність жінки від насильника та відповідальності жертви за насилля над нею, розвивати нетерпимість та неприйняття будь-якої агресії. Вони можуть вчити жінку асертивності та розвивати асертивні вміння, оскільки саме асертивність удосконалює персональні характеристики та зміцнює соціальні контакти.

У роботі з жінками - жертвами насильства в сім'ї останнім часом набула поширення модель груп взаємопід-тримки. Організація такого виду допомоги бере свій початок з феміністичного руху. Значна роль у такій взаємодії з жінками надається освітньо-просвітницьким методам втручання: ознайомленню з правами жінок, зміні тендерних стереотипів та уявлень про роль жінки в суспільстві, розвитку лідерських якостей та навичок самопредставництва. У групах взаємопідтримки значна увага приділяється терапевтичним факторам: універсалізації переживань, міжособистісному на-учінню, розвитку навичок спілкування.

Основні соціальні фактори, які впливають на успішність адаптації жінки: відсутність фізичних наслідків травми; стабільне фінансове становище; збереження соціального статусу; наявність соціальної підтримки з боку суспільства і особливо групи близьких людей [19].

Спеціалісти наголошують на потребі профілактики жорстокого поводження.На думку американських фахівців, попередження жорстокого поводження з дітьми включає такі

складові:

первинна профілактика, яка має на меті вирішити соціальні причини жорстокого поводження з дітьми (зокрема, насильство в мас-медіа, бідність, необізнаність населення

про права дітей);

вторинна профілактика, що спрямована на «групи ризику» (наприклад, молоді сім'ї, батьки, що самі пережили насильство, сім'ї у стані кризи); метою є зменшення чи усунення факторів ризику (відсутність навичок виховання дітей, нерозуміння процесу розвитку дитини тощо);

третинна профілактика (лікування), яка призначена для людей, котрі жорстоко поводилися з дітьми; стратегії, спрямовані на припинення й усунення жорстокого поводження [20].

Спеціалісти в галузі роботи з дітьми, якізазнали фізичного чи сексуального насильства,вважають, що загальноприйнятої формули кризового втручання не існує. Інтервенції у вигляді кризового втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні у разі одиничного інциденту. Щоб подолати наслідки тривалих виявів насильства необхідна і тривала робота не лише з дитиною, а й з усією сім'єю.

Жоден спеціаліст не повинен працювати наодинці, розслідуючи справу із захисту прав дитини; і ні в якому разі рішення щодо насильства, скоєного над дитиною, не повинні прийматися самостійно. Це має робитися спільно з іншими спеціалістами на зустрічах із залученням представників різних відомств, відповідальних за охорону здоров'я, освіту та добробут дітей, які повинні співпрацювати між собою, щоб захищати дітей свого регіону.

У своїй повсякденній роботі соціальні працівники можуть дізнатися про те, що над дитиною вчинено насильство, як від самої дитини, так і від її близького оточення, зокрема, її товариша, родича дитини, сусіда, іншого спеціаліста, наприклад, учителя. Незалежно від того, є дитина клієнтом соціального працівника чи ні, він повинен робити все можливе для її захисту.

Під час отримання інформації такого роду від дитини необхідно:

- зважати на вік та рівень розуміння дитиною того, що сталося;

- довіряти словам дитини; слід запевнити її в тому, що вона вчинила правильно, розповівши комусь про насильство над нею;

- дати дитині знати, що ви неодмінно допоможете їй;

- пам'ятати про безпеку дитини та вимоги конфіденційності: під час діяльності із захисту дитини вона не повинна постраждати ще більше.

Щоб дитина розповіла про вчинене над нею насильство або недбале ставлення, її потрібно переконати, що дорослі їй вірять. Загалом, для дітей не властиво вигадувати казки про насильство, оскільки вони не бажають завдати прикрощів родині. Для них більш характерним є заперечувати, що насильство мало місце, ніж визнати, що це сталося. Причина полягає в тому, що дітям соромно говорити про це, і вони відчувають себе винними в тому, що з ними скоїли.

Необхідно пам'ятати про таке:

- зустріч з дитиною слід проводити на безпечній відстані від кривдника;

- бесіди з дітьми не повинні тривати довго (не більше години);

- дозволити дитині розповісти про те, що трапилося, не перебивати;

- не просити дітей постійно повторювати розповідь про те, що сталося;

- будь-який вияв недовіри або манера говорити з дитиною «як на допиті» заважатиме дитині говорити вільно;

- краще ставити відкриті, а не прямі запитання;

- діти активніше реагують на прохання погратися або намалювати щось, аніж відповідати на запитання;

- думки про дитячі мрії та фантазії (особливо в маленьких дітей) не означають, що дітям не можна вірити. Діти можуть виявляти думки по-своєму. Слід прислуховуватись до дитячих розмов, ігор, придивлятися до малюнків; у них можуть виявитися наслідки травми.

Насильство над дитиною слід розглядати в певному контексті: дослідити всі супроводжуючі обставини, стан дитини та ситуацію в сім'ї (а саме, чи випадок насильства був поодиноким, чи воно відбувається в сім'ї регулярно; чи не викликане воно стресом, який переживають батьки), алкоголізм тощо.

Коли відомості про обставини насильства зібрано, слід розгорнути активний обмін інформацією, який передбачає обговорення випадку насильства між соціальним працівником і його керівником, подальший збір інформації та її перевірку серед інших спеціалістів та членів родини, прийняття рішення про те, чи варто в даному конкретному випадку переходити до наступного етапу дій, а саме, до скликання міжвідомчих зустрічей представників ключових служб для обговорення ситуації.

Розслідування випадків відрізняється за ступенем участі та втручання різних спеціалістів. Деякі справи передбачають залучення міліції (якщо мав місце злочин), в інших випадках - достатньо інформації, зібраної соціальним працівником, і необхідне залучення медиків та психологів для надання допомоги дитині тощо. Деякі справи вимагають тимчасового або постійного позбавлення батьківських прав рішенням суду, але таких випадків зазвичай небагато. Як правило, ситуацію можна й треба розв'язувати, не розділяючи сім'ю.

У будь-яких справах, де йдеться про насильство, метою соціального працівника має бути співробітництво з тим із батьків, хто не чинив насильства над дитиною, щоб у майбутньому він/вона стали на бік дитини.

Інколи може скластися й так, що в майбутньому батько, який вчиняв насильство над дитиною, стане «досить непоганим» після проведеної з ним роботи. Однак іноді слід вдаватись і до кардинальних заходів, ізолюючи дітей від надто небезпечних і агресивних батьків.

З метою запобігання насильству чи нарузі над дитиною соціальним працівникам слід відвідувати неблагополучну родину частіше і здійснювати вибіркову перевірку сім'ї, не попереджаючи останню про це. В інших випадках батьків слід попередити, що зловживання алкоголем чи наркотиками, застосування фізичної сили та сексуального насильства до дітей є неприпустимими і можуть призвести до втрати батьківських прав.

Діти, над якими було вчинено насильство, можуть унаслідок цього залишитись травмованими та потребуватимуть допомоги фахівців. Соціальний працівник зобов'язаний організувати надання дитині необхідної медичної та психологічної допомоги.

Діти будуть краще захищені, якщо робота спеціалістів проводитиметься в партнерстві з тим із батьків, який не чинив насильства над дитиною [21].

Для розв'язання проблеми насильства над літніми людьмичи запобігання подібному ставленню в сім'ї необхідно, щоб її члени навчилися розуміння процесів старіння й організації правильного догляду за своїми старшими родичами. Особливо важливою тут є координаційна роль соціальних працівників щодо діяльності органів охорони здоров'я, невідкладної допомоги, міліції, юридичних служб.

Працівники соціальних служб можуть допомогти клієнтам, що страждають від насильства та зловживань у сім'ї, в такий спосіб:

- проводити опитування з метою встановлення наявності фактів насильства в родині;

- розробляти всебічний план допомоги, аналізувати ефективність розпочатих дій;

- допомагати в розв'язанні важливих життєвих справ потерпілих;

- надавати юридичну та психологічну консультації або вказувати місця, де можна отримати потрібну допомогу;

- надавати фінансову допомогу у вигляді постійних, тимчасових чи цільових виплат;

- надавати гуманітарну допомогу, наприклад, одягом, харчами;

- вказувати адресу, де жертва домашнього насильства може отримати^ допомогу, притулок, надавати номер телефона «Довіри»;

- у разі потреби або за бажанням зацікавлених осіб звертатися до міліції з пропозицією про застосування попереджувальних заходів до винуватця насильства відповідно до повноважень міліції (у деяких випадках одного тільки візиту дільничного інспектора міліції та бесіди щодо санкцій, які можуть бути застосовані до насильника, буває достатньо, щоб стримати фізичне насильство);

- організовувати і забезпечувати функціонування інформаційних пунктів, осередків допомоги, груп підтримки для жертв домашнього насильства;

- співпрацювати з іншими державними та громадськими організаціями (це можуть бути насамперед жіночі організації чи кризові центри для жінок, кримінальна міліція у справах неповнолітніх, які мають досвід у роботі з людьми, що потерпають від домашнього насильства) [22].

Таким чином, методи і методики соціальної роботи з людьми, які зазнали насильства, варіюються залежно від віку клієнта, його самостійності у розв'язанні власних проблем, виду насильства, яке він чи вона зазнають, тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.