• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Економічна сутність та класифікація витрат тваринництва

Теоретико-методичні основи обліку і аналізу собівартості продукції тваринництва.

1.1.Економічна сутність та класифікація витрат тваринництва

1.2.Методи обліку та калькулювання собівартості готової продукції

1.3.Зарубіжний досвід обліку собівартості продукції тваринництва.

Аналіз формування собівартості продукції тваринництва.

2.1.Характеристика підприємства та аналіз показників його діяльності.

2.2.Аналіз динаміки та структура витрат продукції тваринництва.

2.3.Факторний аналіз витрат продукції тваринництва.

Облік витрат продукції тваринництва на матеріалах ТзОВ «Гор-Агро»

3.1.Організація облікового процесу на підприємстві.

3.2. Первинний облік витрат і виходу продукції у тваринництві.

3.3.Витрати продукції тваринництва та їх відображення на аналітичних рахунках.

3.4.Синтетичний облік витрат продукції тваринництва.

3.5.Удосконалення обліку витрат і виходу продукції та шляхи підвищення виробництва.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

Економічна сутність та класифікація витрат тваринництва

Тваринництво – це особлива галузь сільськогосподарського виробництва, що зазнала значних втрат внаслідок економічної кризи у 90-их рр. ХХ ст. Через нееквівалентні ціни на тваринницьку продукцію, високі та не завжди виправдані витрати поголів'я тварин і птиці зменшилося у 2–4 рази, в багатьох сільськогосподарських підприємствах тваринництво повністю занепало, приміщення ферм знаходяться у напівзруйнованому стані.

Вдале ведення бухгалтерського обліку та контролю в сільськогосподарських підприємствах є можливим лише при умові їх правильної організації.

Економічний аналіз витрат сільськогосподарського підприємства є основним напрямком аналізу майбутнього, тому що його методика дозволяє при наявності стислого обсягу інформації про результати діяльності господарюючого суб’єкта визначити його потенційні можливості, внутрішні резерви, використання яких дозволить досягти позитивних змін фінансових результатів діяльності.

Внесок у дослідження питань організації та методики аналізу витрат тваринництва зробили такі українські вчені як: Л.К. Сук, Г.Г. Кірейцев, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, М.Г. Чумаченко, В.В. Сопко та багато інших.

Дослідженням сутності витрат займалися такі науковці як В.П. Загородній, Р.В. Задаровська, П.В. Іванюта, Г.М. Колісник, З.М. Левченко, М.В. Реслер, Л.В. Філіп, Івченко Л. В. [Івченко, Л. В. Економічна сутність витрат підприємства / Л. В.Івченко / Бухгалтерский учет и аудит. - 2008. - N1 1. - С. 12-17.], Кізима, Т. О. [Кізима, Т. О. Аналіз «витрати - обсяг - прибуток» удіяльності спільних підприємств / Т. О. Кізима // Фінанси України (укр.). - 2008. - № 4. - С.37-42.] та інші.

Серед зарубіжних науковців варто виділити К. Друрі, Ч.Т. Хонгрен, Р. Ентоні, Р.Мюллендорфа.[1] Також різні аспекти проблеми класифікації витрат для потреб управління знайшли відображення в роботах провідних вчених економістів України: Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, О.А. Грішнової, Н.І. Дорош, І.К. Дрозд, В.І. Єфіменка, Г.Г. Кірейцева, Я.Д. Крупки,Ю.А. Кузьмінського, М.В. Кужельного, Є.В. Мниха, Л.К. Сука,Н.М. Ткаченко, В.Г. Швеця, В.О. Шевчука та зарубіжних країн:П.С. Безруких, П. П. Новиченка, І.І. Поклада, С. Брю, К. Макконелла,Й.С. Мацкевічюса, П. Семюелсона, С.А. Стукова, Р. Ентоні, А. Яругової та інших.[2]

За результатами дослідження, цілеспрямовану роботу з удосконалення сільськогосподарських тварин вдалося налагодили лише в 20-ті роки,що пов'язувалося зі створенням спеціалізованих дослідних станцій. Так, у 1925 р. за ініціативою професора О.О. Браунера в Асканії-Новій організовано зоотехнічну дослідну і племінну станцію, яку очолив відомий учений у галузі тваринництва професор М.Ф. Іванов.

За його безпосереднього керівництва проведено фундаментальні дослідження з метизації, селекції та бонітування сільськогосподарських тварин; виведення нових,більш продуктивних порід; розгорнуто широку програму досліджень із біології розмноження,акліматизації та гібридизації диких тварин.

У дослідженнях брали участь академіки О.С. Серебровський, М.М. Завадовський, Б.М. Завадовський, професор Б.М. Боголюбський та інші відомі вчені Отже, 20-ті роки XX ст. є визначальним періодом у становленні науково-організаційних основ вітчизняного тваринництва, який ознаменувався запровадженням вузькогалузевої вищої зоотехнічної освіти, організацією спеціалізованих науково-дослідних одиниць тваринницького профілю. Саме на базі галузевих вищих навчальних та дослідних закладів здійснювалася фундація перших наукових напрямів, теорій і вчень, формувався методологічний апарат зоотехнічної науки.[3]

В Україні над питаннями розвитку тваринництва працює ціла мережа науково-дослідних інститутів, племінних станцій та спеціалізованих господарств. Це такі установи, як Львівcька академія ветмедицини ім. С.З. Гжицького (м. Львів), Інститут землеробства і біології тварин УААН (м. Львів), Інститут кормів УААН (м. Вінниця), Київська станція тваринництва (Київська обл.) та ін.

Тваринництво в залежності від видів вирощуваних тварин має ряд самостійних галузей: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво і т. д. У свою чергу, кожна з цих галузей може включати конкретні виробництва зі спеціалізацією на випуску окремих видів продукції: галузь великої рогатої худоби - молочне тваринництво і вирощування худоби на м'ясо; птахівництво - виробництво яєць і м'яса, і т. д. Отже, витрати у тваринництві розмежовуються по галузях і видах виробництва. Це має знайти відображення і в бухгалтерському обліку.

Скотарство, як найбільш складна і надзвичайно важлива галузь сільського господарства, є найважливішим індикатором стану тваринницької галузі. [4]

Термін “витрати” нерідко вживається вченими- економістами,бухгалтерами, контролерами-ревізорами,аудиторами.

В економічних науках це один із найважливіших термінів, навколо якого групуються інші менш важливі терміни, адже однозначне трактування терміну “витрати”, визначення сфер його застосування в науці та практиці має непересічне значення. Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім використанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

За економічною сутністю поточні витрати сільськогосподарського підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом – спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. [Резніченко Ю.М Теоретичні основи витрат сільськогосподарської продукції/Ю.М.Резніченко-Миколаїв:Миколаївський національний аграрний університет]

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення класифікації затрат в управління ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління[Череп А.В. Методологічні засади щодо класифікації витрат виробництва/А.В Череп-Запоріжжя:Запорізький національний університет]

Різні аспекти проблеми класифікації витрат знайшли своє відображення в працях вітчизняних учених-економістів Л.С. Безруких, І.М. Бойчика, О.Б. Бутнік-Сіверського, Н.П. Кондракова, В.В. Новодворської, В.Ф. Палія, В.В. Прядка, Г.А. Семенова, М.Г. Чумаченко та ін. На жаль, запропоновані ними угрупування витрат, в основному обмежувалися підходами в рамках традиційного бухгалтерського обліку і його найважливішої ділянки – обліку на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

Запропоновані ними класифікації витрат характеризувалися певною функцією в системі калькуляції собівартості продукції, але не повністю відповідали задачам управлінського обліку витрат. В управлінському обліку метою будь-якої класифікації витрат є надання допомоги керівнику в ухваленні правильних, раціонально обґрунтованих рішень, оскільки менеджер, ухвалюючи рішення, повинен знати, які витрати і вигоди вони за собою спричинять. Тому суть процесу класифікації витрат – це виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник. Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідно інформація про очікувані витрати та доходи.

У тваринництві витрати обліковують за видами і групами тварин, від яких одержують конкретну продукцію. Тому об'єктами обліку витрат є групи тварин, а об'єктами визначення собівартості - конкретні види продукції. У тваринництві часто одночасно одержують кілька видів супутньої продукції: в молочному скотарстві - молоко і приплід, у вівчарстві - вовну, приплід, приріст живої маси та ін. Отже, тут важливо правильно розподілити витрати між окремими видами супутньої продукції.

Методичні основи класифікації витрат сільськогосподарських підприємств подано у П(С)БО 16 "Витрати", а також у Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання.

Класифікація, в загальному понятті, – це один із методів пізнання та вивчення об’єктів. Її суть у розподілі досліджуваних об’єктів на класи на базі визначених загальних властивостей об’єктів та закономірних зв’язків між ними.

Доцільним є дослідження науковців підходів до класифікація витрат, оскільки науково обґрунтоване групування витрат за визначеними однорідними ознаками важливе для цілей обліку, аналізу, контролю, планування та прийняття управлінських рішень стосовно процесу виробництва продукції.

Питанням класифікації витрат виробництва в економічній теорії протягом

довгого часу приділялася значна увага, однак, єдиної класифікації таких витрат, яка б задовольнила інформаційні потреби користувачів, досі не розроблено. Тому в практичній діяльності використовуються різні класифікації витрат. При цьому є певні відмінності при обґрунтуванні таких класифікацій в різних країнах світу. Проблема полягає в тому, що важливо вибрати класифікацію витрат виробництва, яка найбільш повно відповідала б завданням дослідження та напрямкам їх реалізації в системі управління.

У вітчизняній практиці вважається однією з основних класифікація витрат за економічними елементами та статтями калькуляції. Особливістю класифікації витрат за економічними елементами є те, що вона заснована на економічній природі витрат, не залежить від конкретних умов, і тому склад елементів може бути встановленим.

У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва, промислового виробництва) групують за такими економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

За способами включення до собівартості продукції сільського господарства витрати поділяють на:

- прямі витрати – це ті витрати, які безпосередньо пов’язані з використанням сільськогосподарських робіт і враховані у виробничій собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

- непрямі витрати (загально виробничі) – витрати, пов’язані з управлінням, організацією та обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат і розподіляються між об’єктами витрат пропорційно базі розподілу, обраній сільськогосподарською організацією самостійно.

Прямі матеріальні витрати – витрати цінностей, використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включно з тими, що пов’язані із: підготовкою та освоєнням випуску продукції; виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг проведенням ремонту, технічного обслуговування основних виробничих засобів, зокрема й узятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції та модернізації; забезпеченням працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об’єкт.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної та додаткової оплати, нараховані згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці та віднесені на конкретний об’єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукцію оцінюють у порядку, передбаченому законодавством.

Інші прямі витрати – платежі зі страхування майна підприємства та цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (виконанні робіт, послуг), безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя та здоров’я, передбачених законодавством; плата за оренду основних засобів, яку можна віднести до конкретного об’єкту; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів (без поліпшення об’єктів основних засобів), що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема їх амортизацію, витрати на освітлення, опалення, водопостачання, електропостачання тощо; податки і збори (обов’язкові платежі), які згідно з законодавством відносять на витрати виробництва; інші витрати, які можна безпосередньо віднести на витрати до конкретного об’єкта витрат.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формують за центрами відповідальності, тобто підрозділами, що функціонують на засадах госпрозрахунку. Їх склад визначають з урахуванням виробничої та організаційної структури підприємства, порядку закріплення засобів виробництва тощо.

Витрати виробництва ж, на думку Вільяма Сеніора, представника англійської школи політичної економії, включають два елементи – працю і капітал. Вони є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, хоча недоступність та корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є регулятором ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблизну ціну, а не визначає її.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового вираження і робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати виробництва є лише “регулятором” цін, а остаточне визначення їх залежить від попиту та пропозиції [Шегда А.В. Економіка підприємства: [навч.посіб.] / за ред. А.В. Шегди. – К.:Знання, 2005 – 431 с.].

Витрати на виробництво продукції тваринництва рекомендується класифікувати за такими основними ознаками:

• співвідношенням витрат до норм (нормативів);

• рівнем складності віднесення витрат на об'єкти обліку (прямі та непрямі);

• видами виробленої продукції тваринництва (витрати на основну (суміжну);

• продукцію та витрати на побічну продукцію);

• характером витрат (виробничі та невиробничі);

• центрами витрат (за групами тварин, конкретними працівниками ферми, цехами, бригадами);

• відношенням до обсягу випуску продукції (умовно-постійні та змінні витрати);

• калькуляційними статтями та економічними елементами витрат;

• тривалістю здійснення витрат (довготривалі, повсякчасні, короткотривалі та періодичні).

Залежно від характеру участі витрат в процесі виробництва витрати поділяють на основні і накладні.

Основні – пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), накладні – з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства.

Змінні витрати поділяють на пропорційні, величину яких визначає обсяг одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів’я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить від кількості продукції та поголів’я чи обсягу виконаних робіт.

З метою планування та обліку виробничої собівартості сільськогосподарської продукції, організації синтетичного та аналітичного обліку витрат, визначення вартості продукції здійснюють класифікація витрат за статтями калькулювання.

Витрати основної діяльності під час формування виробничої собівартості сільськогосподарських робіт можуть групуватись за такими статтями калькулювання:

-витрати на оплату праці;

-відрахування на соціальні заходи;

-насіння та посадковий матеріал;

-паливо та мастильні матеріали;

-добрива;

-засоби захисту рослин і тварин;

-корми;

-сировина і матеріали (без зворотних відходів);

-роботи та послуги;

-витрати на ремонт необоротних активів;

-інші витрати на утримання основних засобів;

-інші витрати;

-непродуктивні витрати (в обліку);

-загальновиробничі витрати.

Суттєвий вплив на методологію обліку витрат на виробництво здійснюють організація і технологія виробництва, види валової і товарної продукції. Ці фактори в більшості випадків визначають вибір методів обліку витрат

У тваринництві облік доцільно вести за такими статтями: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; паливо та мастильні матеріали; засоби захисту рослин і тварин; корми; роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання основних засобів; інші витрати; непродуктивні витрати (в обліку); загальновиробничі витрати.[ Дрождіна І. Класифікація витрат на сільськогосподарських підприємствах/І.Дрождіна-Луцьк: Луцький національний технічний університет]

Нашкерська В.Г. вважає, що формування витрат початкове здійснюється в системі управлінського обліку. Витрати збираються за окремими об'єктами: видами продукції, робіт, послуг, технологічними процесами та їх частинами тощо. Витрати в системі обліку для потреб управління збираються за калькуляційними статтями по мірі зменшення активів та зростання зобов'язань. [Нашкерська В.Г., Фінансовий облік / В.Г. Нашкерська. – К: Кондор,2005. – 387 с.]

У тваринництві також особливе місце займають загальновиробничі витрати. Проведене дослідження показує, що для розподілу агальновиробничих витрат тваринництва можуть бути використані наступні бази: оплата праці виробничих працівників; обсяг діяльності; коефіцієнти; прямі витрати (без вартості кормів). [Погосова А.В. Інформаційне забезпечення управління витратами на виробництво продукції скотарства:автореф.дис…канд..наук: 26.004.01 /Погосова А.В.;а НАУ України.-К.,2006.]

Непрямими витратами у тваринництві вважають витрати, пов'язані з оплатою послуг вантажного автотранспорту, електропостачанням, еплопостачанням, водопостачанням, машинно-тракторним парком, сторонніми організаціями; витрати на утримання основних засобів загальнофермського призначення. Названі непрямі витрати відносять до виробничої собівартості; адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати – собівартість реалізованої продукції.

Змінні загальновиробничі витрати у тваринництві, більш доцільно розподіляти пропорційно до фактичних прямих витрат. Постійні загальновиробничі витрати запропоновано розподіляти пропорційно до нормативних (планових) прямих витрат або натуральних показників (площі пасовищних кормів, кількості умовних голів, перевезення вантажів тощо). Нерозподілені умовно-постійні загальновиробничі витрати відносять до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Вартість робіт, виконаних вантажним автотранспортом для тваринництва, може бути доволі високою.Така ситуація зобов'язує завідувача ферми, з одного боку, щоденно фіксувати кількість (у тоннах) вантажів, перевезених на ферму, а також обсяг виконаних робіт (у тонно-кілометрах), а з іншого боку, водії щоденно (а не в кінці місяця) повинні візувати у завідувача ферми обсяги фактично виконаних робіт.[ Завитій О.П Облік і контроль виробничих витрат утваинництві:автореф.дис…:58.082.01/Завитій О.П.;ТАНГ України.-Т.,2002.-28с.]

Оскільки транспортні роботи, виконані машинно-тракторним парком, обліковують у кілометрах, визначати вартість наданих послуг МТП потрібно за групами тварин пропорційно до кількості тонно-кілометрів.

Витрати на утримання основних засобів загальнофермського призначення автор пропонує розподіляти пропорційно до залишкової вартості основних засобів, що обслуговують відповідні види та статево-вікові групи тварин і птиці. Витрати на оплату праці завідувача ферми, зоотехніка, ветлікаря, механіка, та інших працівників загальнофермського значення рекомендуємо розподіляти пропорційно до вартості валової продукції, виробленої за місяць (квартал); кількості умовних голів тварин; кількості (обсягу) наданих послуг, встановивши за кожну послугу відповідну суму.

Виходячи з цього, актуальність теми сумніву не викликає. Термін ”витрати” знаходимо у працях вчених-політекономів (С.В. Мочерного, Г. Фанделя), фінансистів (В.С.Загорського, О.Д.Вовчак,І.Г.Благуна, І.Р. Чуя), економістів підприємств (Л.Г. Мельник, З.Г. Ватаманюка,С.М. Панчишина, П.С.Харіва, М.І. Хопчан та ін.), менеджерів у сфері витрат (А.М.Трубочкіної, А.А. Турило, М.Г. Грещака, О.С. Коцюби, Т.П. Карпової, Л.В. Нападовської,М.Ф. Огійчука, Г. В. Нашкерської, О.В. Олійник, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, Я.В. Соколова,Л.К.Сука, П.Л. Сука, Н.М. Цветкової), мовознавців (В.Т. Бусела, Б.Грінченка) тощо. Ці теоретики і практики зробили вагомий внесок у розвиток термінології, пов’язаної з витратами та її застосування в економічних науках, проте в цій термінології ще й досі залишилось чимало неузгоджених і недостатньо досліджених питань. Про цей термін вчені-економісти написали чимало. Суперечки точаться навколо того, що він означає, коли і як вживати терміни “витрати”, “затрати”, “витрати на виробництво”,“затрати на виробництво”. Вчені-політекономи розглядають витрати у загальноекономічному аспекті як одну із важливих економічних категорій. Правда, переважна їх більшість вживає категорію “затрати на виробництво”, “витрати на виробництво”. Зокрема, в “Економічній енциклопедії” зазначено: “Витрати виробництва – спожиті в процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства ”.

В іншому перекладному виданні “Особливості бухгалтерського обліку в США…”,виданому у Житомирі за редакцією доктора економічних наук, професора Ф.Ф.Бутинця, сказано: “Витрати – це те, що фірма платить для того, щоб вести діло і отримувати доход” .У практичному посібнику “Аналіз вигід і витрат” (від Секретаріату Ради Скарбниці Канади), що перекладений з англійської мови і виданий у 1999 р. київським видавництвом

“Основи”, відзначено: “Витрати (“Cost”).

Аналізуємо визначення поняття “витрати” як економічної категорії в працях сучасних вчених в Додатку 1.

Рис. 2. Схема узгодження об’єктів обліку витрат та поголів’я

Надійність фінансового стану сільськогосподарських підприємств, результативність і привабливість їх діяльності для інвесторів залежать від ефективності використання виробничих ресурсів, від правильності формування собівартості продукції. Саме ці показники є вирішальними при формуванні прибутку і, найголовніше, залежними від раціональної та розумної системи управління діяльністю. Оскільки витрати сільськогосподарського підприємства залежать від ефективного використання ресурсів, від вміння управлінців керувати ними, оптимізувати в певних умовах виробництва та мінімізувати в даній сфері діяльності.

Облік витрат – відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов’язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Як вважає Гарасим П.М., з позиції управлінського обліку об’єкт обліку витрат – це ознака, за якою проводять групування виробничих витрат з метою управління собівартістю [11]. Аналогічне трактування об’єкта обліку витрат подано в роботах Карпової Т.П. За Максімовою В., в якості самостійних об’єктів обліку витрат можуть виокремлюватися місця виникнення витрат, що дозволяє класифікувати та відображати витрати, які виникають у підрозділах, і забезпечує дієвий і всебічний контроль ефективності роботи підприємства [12].

Зарубіжні дослідники взагалі трактують об’єкт обліку витрат (cost object), як будь-який елемент, такий як продукт, клієнт, підрозділ, проект, діяльність тощо, для якого витрати вимірюються і на який відносяться [13].

Гасенко Л.В. визначає об’єкт обліку витрат, як продукт або сегмент діяльності, щодо якого може бути організований відособлений облік витрат і наголошує, що в окремих випадках об’єктом витрат можуть бути види діяльності [14].

Таке відображення забезпечує отримання вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства, оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів, визначати оптимальну структуру витрат та впроваджувати методи по їх зниженню.

Для виділення місць виникнення витрат на підприємстві необхідно керуватися наступними принципами:

1. Характеристика виробничої структури підприємства (наявні цехи, ферми, бригади, обслуговуючі підрозділи).

2. Для кожного місця виникнення витрат повинно бути встановлено строгий порядок документообігу.

3. Для кожного місця виникнення витрат потрібно встановити одиниці виміру, на які припадають витрати (наприклад, людино-година, машино-година, кормо-день). Такі одиниці називаються базами розподілу витрат. Вони необхідні для забезпечення точності обліку і дозволяють уникнути помилок у контролі витрат.

4. Місця виникнення витрат необхідно виділяти таким чином, щоб максимально спростити розподіл (відповідно, облік і контроль) різних видів витрат за відповідними місцями їх виникнення.

Наголосимо, що в рамках розподілу накладних витрат розглядаються як допоміжні (попередні), так і основні (кінцеві) місця виникнення витрат. Оскільки на одиницю продукції розподіляються лише витрати основних місць виникнення, на них необхідно відносити всі первинні витрати, що виникли на допоміжних місцях. Наприкінці місяця витрати за допоміжними місцями виникнення повинні бути повністю списані, а сукупні накладні витрати на одиницю продукції - віднесені на основні місця виникнення. Витрати допоміжних місць виникнення, що погашаються, називаються вторинними (витрати виробництва для власних потреб).

З огляду на це доцільною є класифікація місць виникнення виробничих витрат у зв'язку із: управлінням; загальновиробничими потребами; обслуговуванням процесу виробництва; наявністю та рухом матеріальних запасів; виробничою структурою: ділянки та відділи основного виробництва; збутом продукції тощо.

Чим більшим є виділене місце виникнення витрат, тим легше віднести на нього відповідні види витрат і вести їх облік. Однак для потреб внутрішнього контролю та з урахуванням можливостей автоматизованого обліку процесу доцільною є більш деталізована класифікація в якості виділення центрів витрат.

Центр витрат може збігатися з організаційною одиницею (цехом, відділенням, ділянкою) чи бути підрозділом, що входить до складу цієї одиниці. Основою виділення центрів витрат є єдність використовуваного устаткування, виконуваних операцій чи функцій.

Ступінь деталізації центрів витрат залежить від трудоємкості обліку, можливої ефективності використання одержуваної інформації.

Центри витрат відрізняються від місць виникнення витрат тим, що вони є угрупуванням витрат в аналітичному обліку у розрізі окремих робіт, операцій, функцій усередині виробничих підрозділів. Це зумовлюється бажанням мати додаткові точки контролю витрат у підрозділі, передусім, забезпечити більш точний розподіл непрямих витрат по об'єктах калькулювання.

Загальноприйнята методика формування квартальної та річної статистичної звітності суб’єктами аграрного виробництва обумовлює виділення в якості об’єктів обліку витрат у тваринництві технологічних груп тварин за їх видами.

В свою чергу в розрізі конкретного виду худоби витрати накопичують за такими статевовіковими групами тварин .

1) велика рогата худоба (ВРХ): телички (за роками народження); бички (за роками народження); нетелі; корови-первістки для реалізації;

2) свині: поросята до двох місяців (до відлучки від маток); поросята від двох до чотирьох місяців; ремонтні свинки; ремонтні кабанчики; свиноматки, що перевіряються; молодняк свиней на відгодівлі;

3) вівці: молодняк народження поточного року; молодняк народження минулих років і ярки (до переведення в основне стадо). Облік за кожною віковою групою ведеться окремо за рунами: тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововняні, грубововняні;

4) кози: молодняк народження поточного року; молодняк народження минулого року;

5) коні: молодняк робочих коней (за статтю і роками народження); молодняк племінних коней (за статтю і роками народження).

Молодняк племінних тварин усіх видів (ВРХ, свиней, овець, кіз і коней) обліковують також за породами.

Для обліку витрат і виходу продукції тваринництва для кожної технологічної групи відкривають окремий аналітичний рахунок у складі субрахунку 232 "Тваринництво" синтетичного рахунка 23 "Виробництво". На дебеті цього рахунка обліковують витрати, а на кредиті - вихід продукції за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, або за плановою собівартістю (при неможливості визначити справедливу вартість одержаної продукції).

До четвертої групи об'єктів управлінського обліку віднесемо наступні види діяльності:

- постачальницько-заготівельну - придбання, зберігання, забезпечення виробництва сировинними ресурсами, допоміжними матеріалами і виробничим устаткуванням із запасними частинами, призначеними для його використання і ремонту, а також маркетингову діяльність, пов'язану з постачальницькими процесами;

- виробничу - процеси, обумовлені технологією виробництва продукції, що складаються з основних і допоміжних операцій; операції по вдосконаленню продукції, яка виготовляється, та впровадженню нової;

- фінансово-збутову - маркетингові дослідження і операції по формуванню ринку збуту продукції; безпосередньо збутові операції, включаючи упаковку, транспортування і інші види робіт; операції, які сприяють зростанню об'ємів продаж, починаючи від реклами продукту і закінчуючи встановленням прямих зв'язків із споживачами; контроль якості продукції, що випускається;

- організаційну - створення організаційної структури підприємства, викорінення з системи підприємства функціональних відділів, служб, цехів, ділянок та створення центрів відповідальності; організація інформаційної системи на підприємстві з прямим і зворотним зв'язком, що адекватна вимогам внутрішніх комунікаційних зв'язків між структурними підрозділами, різними рівнями управління, яка відповідає функціям планування, контролю, оцінки виконання плану, стимулювання; операції координування дій внутрішніх виконавців, направлених на досягнення основної мети підприємства.

Децентралізація управління вимагає більш формалізованого підходу до організаційної структури підприємства, яка б охоплювала всі структурні одиниці зверху донизу і яка визначала місце кожної структурної одиниці (підрозділу, відділу, сегменту) з точки зору делегування їй відповідних повноважень і відповідальності. Таким узагальнюючим поняттям став "центр відповідальності". В результаті організаційну структуру сучасного підприємства можна розглядати як сукупність різних центрів відповідальності зв’язаних лініями відповідальності

Центр відповідальності – це частина підприємства, керівник якого особисто відповідає за результати її роботи. При цьому управління витратами відбувається через діяльність людей. Саме люди, які беруть участь в управлінні, мають відповідати за доцільність виникнення тих чи інших видів витрат.

У системі управлінського обліку центри відповідальності виділяють як об’єкти обліку з метою значно більшої деталізації витрат, посилення контролю за їх рівнем і підвищення точності калькулювання. Це також сприяє більш точному розподілу непрямих витрат (особливо витрат на утримання і експлуатацію машин і обладнання), списання їх на аналітичні рахунки цих центрів відповідальності шляхом прямого віднесення. Останнє в свою чергу, створює умови для їх прямого віднесення на аналітичні рахунки носіїв витрат або більш точного розподілу за об’єктами калькулювання.

Цікавою в даному питанні є позиція Нападовської Л.В., яка відзначає, що система обліку витрат за центрами відповідальності являє собою "науку, нове психологічне трактування обліку, спрямовану на наукову організацію поведінки адміністраторів" [7]. Таким чином, за автором, метою даного обліку витрат є не стільки сам контроль витрат, скільки допомога адміністраторам (менеджерам) в організації самоконтролю, оскільки припускається, що жодна людина не стане діяти всупереч вигідним для нього цілям і критеріям.

Даний метод не тільки застосовується як внутрішній інструмент контролю виробничих витрат окремих підрозділів, але і є основою для оцінки діяльності підприємства в цілому. Однак в практиці господарювання аграрних підприємств облік за центрами відповідальності використовуються частково і їх як таких не виділяють.

Завершуючи динаміку розгляду численних об’єктів обліку витрат в обліковій системі аграрних суб’єктів господарювання відмітимо, що інформація, згрупована по об'єктах обліку витрат, повинна відповідати вимогам управління і служити підставою для калькулювання як всього випуску, так і окремих видів продукції. Може бути вибране інше угрупування об'єктів управлінського обліку, але у будь-якому випадку воно повинно відповідати основним цілям управління.

Існують три загальні методи обліку витрат, які забезпечують досягнення визначеної мети та вирішення конкретного завдання: нормативний, оперативного контролю та фактичної собівартості. Ці методи повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності, оскільки своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі господарської діяльності на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Для підвищення об'єктивності та результативності аналізу відхилень варто використовувати вдосконалену класифікацію факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на поточні витрати: їх можна розподілити за ознакою можливості контролю з боку керівництва підприємства. [ Педоренко Л.Управління поточними витратами підприємств в ринкових умовах/Л.Педоренко-Вінниця: Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ ] факторів, які не можна контролювати, віднесено економічні й політичні фактори зовнішнього середовища непрямого впливу, а також законодавчі та нормативно-правові фактори зовнішнього середовища прямого впливу.

До факторів, що частково можна контролювати, варто віднести фактори збуту та постачання, природні фактори зовнішнього середовища прямого впливу. Фактори, що контролюються повною мірою, включають організаційні та конструкційні внутрішньовиробничі фактори.

З урахуванням усіх вищенаведених особливостей, після проведення комплексного аналізу витрат і прибутку підприємства, можна навести наступні заходи, щодо оптимізації витрат та підвищення прибутковості підприємства:

1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням нової, прогресивної технології, застосуванням нових видів сировини і матеріалів; використовуванням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією і механізацією виробничих процесів.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і методів праці, вдосконалення апарату управління, скорочення витрат на нього, а також зниження транспортних витрат.

3. Зміна обсягу і структури продукції. Це зміна номенклатури і асортименту; зниження матеріаломісткості і трудомісткості продукції.

4. Поліпшення використання природних ресурсів, застосування більш дешевих матеріалів, повторне їх використання, безвідходні технології виробництва.

5. Введення і освоєння нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, диверсифікація виробництва.

6. Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування витрат на виробництво нестандартної продукції і продукції вищої якості; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку і оновлення процесу виробництва і т.д.

7. Вивчення причин браку та зниження собівартості за рахунок скорочення втрат від браку і інших непродуктивних витрат, що дасть можливість скорочення і більш раціонального використовуванню відходів виробництва.[9]

Основними показниками, що відображають ефективність управління витратами підприємства є відносні показники витратомісткості (собівартість одиниці продукції, витрати на одну гривню товарної продукції) та витратовіддачі (обсяг товарної продукції на одну гривню витрат). При цьому істотними чинниками, які впливають на ефективність управління витратами підприємства і визначають напрями формування його стратегії, є удосконалення технології виробництва та методів реалізації продукції, зростання технічного рівня виробництва, покращання організації праці та впровадження стратегічного управління, зміна обсягів та структури продукції, що виготовляється чи надаваних послуг [10].

Сучасні методи управління витратами характеризуються різноманітністю, наявністю декількох методик використання окремого методу як у межах підприємства, так і галузі, а більшість вчених виділяють тісний взаємозв'язок, перш за все, між функціями управління та методами управління витратами.

На думку В.А. Вергунова, передумовою прискореного розвитку тваринництва слід розглядати державне замовлення на виробництво даного виду продукції. Участь держави, передусім, позначилася в організації навчальних і дослідних закладів, їх фінансуванні й підпорядкуванні діяльності державним інтересам.

Переглядів: 3181

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.