- Гідрологія і Гідрометрія
- Господарське право
- Економіка будівництва
- Економіка природокористування
- Економічна теорія
- Земельне право
- Історія України
- Кримінально виконавче право
- Медична радіологія
- Методи аналізу
- Міжнародне приватне право
- Міжнародний маркетинг
- Основи екології
- Предмет Політологія
- Соціальне страхування
- Технічні засоби організації дорожнього руху
- Товарознавство продовольчих товарів
Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция
Основні принципи корпоративного управління
Принципи корпоративного управління засновані на досвіді держав, які ініціювали подібні заходи в національних масштабах і на результатах роботи, що проводилася в ОЕСР (Організацією економічного співробітництва і розвитку) раніше, включаючи роботу Консультативної групи ОЕСР по корпоративному управлінню в бізнес секторі. У підготовці Принципів беруть участь кілька комітетів ОЕСР: Комітет з фінансових ринків, Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних підприємств, Комітет із промисловості, а також Комітет з питань політики в галузі охорони навколишнього середовища. Значний внесок у їхню розробку також внесли держави, що не є членами ОЕСР, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ділові кола, інвестори, профспілки й інші зацікавлені особи. Принципи корпоративного управління були підписані на засіданні Ради ОЕСР на рівні міністрів 26-27 травня 1999 р. [23].
Фінансова криза, яка розпочалася у багатьох країнах світу в 2008 р., в першу чергу в США і країнах Європи продемонструвала державам усього світу, чому питання прозорості і підзвітності в корпоративному управлінні так важливі для забезпечення впевненості власників, інвесторів та кредиторів і загальної ефективності національної економіки. Корпоративне управління відноситься до внутрішніх механізмів забезпечення діяльності і контролю за корпораціями. У той час як уряди та міждержавні установи відіграють головну роль у створенні правового і регуляторного поля, у якому розвиваються ті або інші системи корпоративного управління, основна відповідальність за розвиток корпоративного управління знаходиться у приватного сектора.
Належний режим корпоративного управління допомагає забезпечити ефективне використання компаніями їхнього капіталу. Корпоративне управління допомагає також забезпечити облік корпорацією інтересів широкого кола зацікавлених осіб і сприяє підзвітності органів її управління. Це, у свою чергу, дає можливість домогтися того, щоб корпорації діяли в інтересах широкого кола суспільних груп, підтримувати довіру інвесторів – як іноземних, так і вітчизняних – і залучати довгостроковий капітал [4, с. 114].
У 2004 р. Базельський комітет з банківського нагляду опублікував спеціальний документ “Удосконалення корпоративного управління в кредитних організаціях”, що конкретизував принципи корпоративного управління, які були розроблені Організацією економічного співробітництва і розвитку [1]. Зокрема, в даному документі визначено, що корпоративне управління в банках — це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів і менеджерами вищої ланки та визначає методи, за допомогою яких банки встановлюють цілі свого бізнесу, до яких належить і створення вартості для власників банків; здійснюють щоденні фінансові операції; враховують у своїй роботі позиції зацікавлених сторін (співробітників, клієнтів, громадськості, регулювальних органів і держави); здійснюють корпоративні дії відповідно до правил забезпечення надійності банківського бізнесу і вимог нормативно-правових актів; захищають інтереси вкладників.
Створюючи ефективну систему корпоративного управління, банки зіштовхуються з необхідністю вирішувати безліч специфічних питань на додаток до тих, з якими мають справу акціонерні товариства.
- відносини між власниками і менеджерами у банківському бізнесі набагато складніші, ніж у промисловості або торгівлі. Це пояснюється серйозністю інформаційної асиметрії, тобто нерівномірністю розподілу інформації між різними учасниками ринкових відносин унаслідок жорсткого регулювання з боку наглядових органів, великої питомої ваги державного капіталу в банківських системах багатьох країн, інституту банківської таємниці.
- для виконання функції фінансового посередництва банкам досить відносно низької, у порівнянні з нефінансовими компаніями, частки власного капіталу у структурі пасивів [19, с. 260].
Основними напрямами корпоративного управління у банку є:
- розподіл повноважень, питань компетенції та підпорядкованості між органами управління, організація ефективної діяльності Правління та Наглядової ради;
- встановлення та затвердження стратегії розвитку банку та контроль за її реалізацією (включаючи формування ефективних систем планування, управління банківськими ризиками та внутрішнього контролю);
- попередження конфліктів інтересів, які можуть виникнути між акціонерами, членами Наглядової ради, членами Правління, службовцями, кредиторами, вкладниками, іншими клієнтами та контрагентами;
- визначення правил та процедур, що забезпечують дотримання принципів професійної етики;
- визначення порядку та контролю за розкриттям інформації про банк.
Відповідно до документів Базельського комітету, ефективна система корпоративного управління в сучасному конкурентноздатному банку базується на основі [1]:
- цінностей корпоративної культури, зафіксованих у кодексі корпоративної поведінки й інших стандартів ділової етики, а також системи, що забезпечує прихильність цим цінностям на практиці;
- ясно сформульованої стратегії розвитку, відповідно до якої оцінюються результати роботи усього банку й окремих осіб;
- чіткого розподілу прав, у тому числі визначеної ієрархії прав у сфері прийняття рішень і обов’язків;
- ефективного механізму взаємодії і співробітництва між радою директорів, топ-менеджментом і аудиторами;
- надійної системи внутрішнього контролю;
- постійного моніторингу ризиків у визначених напрямках банківського бізнесу, що характеризуються високою ймовірністю виникнення конфліктів інтересів;
- сукупності фінансових і кар’єрних стимулів, що створюють умови для належної роботи менеджерів і інших співробітників;
- системи інформаційних потоків, що забезпечує внутрішні потреби організації і необхідний для зовнішніх контрагентів рівень прозорості банку.
Для банківського бізнесу надзвичайно важливо, щоб структури корпоративного управління функціонували на основі принципу “стримань і противаг” [12, с. 216]. Система взаємних обмежень містить у собі контроль на чотирьох рівнях:
а) рада директорів;
б) спеціально уповноважені особи, які не мають відношення до керівництва щоденними операціями;
в) підрозділи, що несуть пряму відповідальність за різні сфери діяльності банку;
г) служби управління ризиками і внутрішнім аудитом, що функціонують незалежно від бізнес-напрямків і бізнес-одиниць банку.
Корпоративне управління у банку базується на наступних принципах:
Ø принцип справедливості;
Ø принцип відповідальності;
Ø принцип прозорості;
Ø принцип підзвітності.
Принцип справедливості полягає у дотриманні прав акціонерів й однаковому ставленні до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів.
Принцип соціальної відповідальності стосується участі в управлінні фінансовою установою зацікавлених осіб із метою збільшення суспільного багатства, створення робочих місць і забезпечення фінансової стійкості банківського сектору.
Принцип прозорості ґрунтується на вимозі надавати достовірну інформацію
про всі істотні аспекти діяльності банку, включаючи відомості про фінансовий стан, склад власників і структуру управління.
Принцип підзвітності наголошує на обов'язку ради директорів забезпечувати стратегічне управління бізнесом, контролювати роботу менеджерів і звітувати перед акціонерами.
В Україні основні напрями та принципи корпоративного управління в банках сформовано Національним банком України у 2007 р. в «Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України», в яких враховано міжнародний досвід та загальне національне законодавство.
Ці методичні рекомендації висвітлюють такі питання корпоративного управління у банках:
— роль акціонерів у захисті вкладників та інших зацікавлених осіб;
— професійна поведінка і чесність працівників банку;
— розподіл повноважень, компетенції та відповідальності між акціонерами, спостережною радою і правлінням;
— стратегія розвитку банку і контроль за її реалізацією (включаючи розвиток системи ефективного планування, ризик-менеджменту та систем внутрішнього контролю);
— розкриття інформації та прозорість [17].
Наприклад Корпоративне управління у ПАБ «Райффайзен Банк Аваль» базується на наступних принципах:
Забезпечення акціонерам реальної можливості здійснювати свої права, пов’язані з участю у Банку.
Однакове ставлення до акціонерів, незалежно від кількості належних їм акцій.
Здійснення Наглядовою радою стратегічного управління діяльністю Банку, забезпечення ефективності контролю з її боку за діяльністю Правління, а також підзвітність членів Наглядової ради акціонерам Банку.
Здійснення Правлінням виваженого, сумлінного та ефективного керівництва поточною діяльністю, підпорядкованість Правління Наглядовій раді та акціонерам.
Своєчасне розкриття повної та достовірної інформації про Банк, в тому числі про його фінансовий стан, економічні показники, значні події, структуру власності та управління з метою забезпечення можливості прийняття зважених рішень акціонерами та клієнтами Банку.
Ефективний контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку з метою захисту прав та законних інтересів акціонерів та клієнтів Банку. Органи управління Банку: Загальні збори учасників (акціонерів), Наглядова рада та Правління Банку.
У вітчизняних банках рівень розвитку корпоративного управління є недостатнім, тому банкам слід спрямовувати більше зусиль на зростання якості системи корпоративного управління.
Підвищення рівня корпоративного управління дозволить банкам вирішити проблему проблемних кредитів і зміцнити довіру потенційних контрагентів, наприклад вкладників, позичальників, клієнтів. У результаті розподіл кредитних ресурсів між нефінансовими компаніями стане більш раціональним, що дасть можливість економіці країни стимул до стійкого зростання. Від створення належної системи корпоративного управління в банківському секторі виграють усі зацікавлені сторони:
- банки підвищать ефективність своєї діяльності;
- банківська система в цілому залучить нових вкладників, позичальників, інвесторів і інших контрагентів;
- акціонери банків отримують впевненість у забезпеченні захисту і підвищенні прибутковості своїх інвестицій;
- держава зможе розраховувати на підтримку банківського сектора у своїх зусиллях по зміцненню конкурентноздатності національної економіки і боротьбі із шахрайством і корупцією.
Переглядів: 886