- Гідрологія і Гідрометрія
- Господарське право
- Економіка будівництва
- Економіка природокористування
- Економічна теорія
- Земельне право
- Історія України
- Кримінально виконавче право
- Медична радіологія
- Методи аналізу
- Міжнародне приватне право
- Міжнародний маркетинг
- Основи екології
- Предмет Політологія
- Соціальне страхування
- Технічні засоби організації дорожнього руху
- Товарознавство продовольчих товарів
Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция
Тактика дій дільничного інспектора міліції на місці вчинення насильства в сім’ї.
Кризове втручання є актом втручання в ситуацію, що досягла критичного етапу для того, щоб змінити її та розрядити обстановку. Агресивний підхід до подолання кризових ситуацій або спорів може спричинити наявність негативних відповідей та ситуацій.
Тому дільничному інспекторові доцільно використовувати елементи техніки заспокоювання під час втручання в ситуацію насильства в сім’ї, зокрема:
1) відвести осіб в окремі приміщення;
2) попросити присісти;
3) зробити спокійну, чітку заяву стосовно того, хто Ви і з якої причини Ви знаходитесь в приміщенні;
4) поважати особистий простір кожної особи;
5) одержати та підтримувати контроль на місці злочину;
6) професійно віднестися до ситуації; не спрощувати проблему;
7) не захищати жодну сторону, залишатися безпристрасним;
8) говорити спокійним, упевненим голосом.
Під час розмови з постраждалою особою необхідно її заспокоїти, для чого потрібно:
- проводити співбесіду з нею наодинці;
- не уникати погляду постраждалої;
- дати постраждалій зрозуміти, що Ви готові та бажаєте її вислухати;
- дати постраждалій знати, що Ви маєте досвід у вирішенні подібних проблем;
- не переривати розповідь, посилаючись на брак часу або інші обставини;
- ставити запитання так, щоб на них можна було б дати декілька варіантів відповідей;
- ставити прості, прямі запитання, які не містять критичних або суб’єктивних суджень;
- не заперечувати факт наявності насильства (навіть, якщо Вам здається, що жінка перебільшує проблему або викликає у Вас недовіру чи відразу);
- не висловлювати підтримки чи згоди, якщо постраждала жінка стверджує, нібито вона сама винна в тому, що сталося;
- сказати жертві, що це не її провина і вона не винна в тому, що трапилося; підкреслити, що ніхто не заслуговує на таке поводження і що жінка вже зробила перший крок для зміни ситуації на краще;
- не применшувати серйозність інциденту, що стався, та пояснити жінці що насильство в сім’ї - це серйозне правопорушення;
- зберігати спокійний та безоцінювальний спосіб поведінки;
- співчувати жертві насильства, віддавати належне її почуттям;
- показати жертві своє занепокоєння її безпекою;
- дати жінці зрозуміти, що насильство з боку чоловіка буде повторюватися, незважаючи на запевняння кривдника і його обіцянки виправитися;
- не давати жодних обіцянок, які не будуть виконані (наприклад, обіцяти приходити додому до жертви, щоб переконатися в її безпеці);
- дати жертві зрозуміти, що вона не самотня, оскільки влада і контроль, які має кривдник над жертвою, змушують її думати, що їй ніхто не допоможе в цій ситуації;
- повідомити жертві про те, чого варто очікувати у найближчому майбутньому під час розгляду справи;
- надати інформацію щодо притулків та інших місцевих осередків, де жінка може отримати юридичну та психологічну допомогу.
Під час розмови з постраждалою не можна:
- виявляти нетерплячість, роздратування, перебивати її (в тому числі фразами на кшталт „Саме це колись сталося зі мною...”);
- робити поспішні висновки або оцінювати висловлювання чи стан жінки;
- намагатися завершити думки та висловлювання жінки за неї або відповідати недоладно;
- втрачати зоровий контакт з жінкою, жестами та рухами тіла демонструвати неуважність;
- змінювати предмет розмови;
- обтяжувати її відповідальністю за те, що трапилося (Не запитуйте: „Що ви зробили, щоб змусити його зробити це?”);
- ставати на бік особи, що скоїла акт насильства;
- легковажно ставитися до факту вчинення насильства;
- виявляти сумнів щодо правдивості свідчень, які дає жінка, проявляти негативні емоції щодо неї;
- умовляти жінку примиритися з ситуацією;
- умовляти жінку змінити поведінку, що стане гарантією припинення насильства;
- відмовляти в допомозі до моменту подання заяви про випадок сімейного насильства;
- говорити, що жінка має сама собі зарадити;
- покладати на жінку відповідальність за подальшу долю особи, яка скоїла насильство (наприклад, фразами на кшталт: „Через Вас він матиме проблеми; він може потрапити до в’язниці”).
Недотримання перелічених вище правил може серйозно зменшити можливості вирішення проблеми сімейного насильства.
Спілкування з дитиною, як правило, починається з бесіди із дорослими (батьками, представниками опікунської ради, іншими законними представниками), в ході якої необхідно визначити узгодженість або неузгодженість їх свідчень, виявити (якщо вони є) приховані спроби тиску на дитину або ж виявити спроби сформувати у дільничного інспектора викривлене враження щодо розумових або соціальних якостей дитини («Він в нас дурний», «Постійно бреше», «Сам не знає, що каже», «Дитина дуже залякана, тому може відмовитися спілкуватися» тощо).
Власне, опитування дитини починається з аналізу її зовнішнього вигляду та ситуації контакту. Слід звернути увагу нате, наскільки дитина відкрита для контакту, чи проявляє
вона цілеспрямовану активність або є просто розв’язною (безглуздо гойдається на стільці, хапає якісь предмети, розмахує руками чи ногами, постійно підскакує з місця тощо).
Необхідно зафіксувати і прояви загальмованості, напруги, що її виявляє дитина, бажання сісти або встати в куток, сховатися, страх вступити у бесіду.
При спілкуванні з дітьмипрацівник міліції повинен:
- уникати запитань, що містять в собі однозначну відповідь;
- сидіти на рівні очей дитини або нижче;
- спілкуватися з особою відповідно до її віку;
- запевнити дитину в тому, що їй не треба себе обвинувачувати, якщо вона викликали правоохоронні органи;
- звернути увагу, у що одягнені діти та в якому стані одяг, чи є ознаки ушкоджень, якою є поведінка дітей.
Частими наслідками насильства в сім’ї стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези (нетримання сечі) та енкопрези (нетримання калу), нервовий тик тощо, а також соматичні захворювання як відповідь на стрес (це, перш за все, серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання).
Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також:
- недостатня вага;
- затримки у розвитку, анемія, слабкий імунітет; тики, смоктання пальців, розгойдування;
- недотримання правил особистої гігієни;
- одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, зростаюча кількість ушкоджень;
- відсутність необхідного лікування; невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.
Дуже важливо розглядати наслідки насильства, пережитого дитиною, з огляду на її вікові особливості.
У різні періоди життя реакція на подібну психологічну травму може виявлятися по-різному:
• для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до оточуючого світу, відсутність реакції або надто слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з’являється дуже рідко);
• для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 років – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослими (наприклад, коли доросла людина намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість за відсутності причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;
• для дітей 1,5-3 років – страхи, сплутаність почуттів, відзначаються порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до повної байдужості);
• для дошкільників (3-6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, побоювання, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до крадіжок та підпалів, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні більш молодшому віку (енурез, смоктання пальців, утруднене мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд із надмірною поступливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;
• для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говіркість, сексуальні дії з іншими дітьми;
• для дітей 9-13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання повертатись туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою одержання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);
• для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесній й емоційній інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.
Якщо співробітник міліції має підґрунтя вірити, що член сім’ї зазнав насильства, він повинен вжити усіх необхідних заходів для запобігання подальшому насильству, а також повідомити цій особі про наявність притулку або інших послуг для жертв насильства в сім’ї, а також надати жертві інформацію про її права та можливості щодо припинення насильства.
Окрему проблему становить розмова з особою, яку підозрюють у вчиненні насильства.
Водночас, дільничний інспектор має пам’ятати, що «особа, яка вчинила насильство» (особливо в так званих «благополучних» родинах) зазвичай справляє більш приємне враження, аніж постраждала: він поводить себе більш виважено, розсудливо, спокійно. В таких випадках інспектор не повинен робити швидких висновків; краще за все повторно відвідати родину, де є підозра щодо скоєння насильства в сім’ї, а також ретельно опитати сусідів.
За таких обставин кривдник усвідомить, що його агресивна поведінка виходить за межі внутрішньосімейних стосунків і на боці постраждалої – держава. Процедура втручання має бути для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність.
Головна ідея втручання – за присутності винуватця насильства окреслити серйозність ситуації, сприяти зменшенню у винуватця відчуття безкарності, що надалі може призвести до припинення ним агресивних дій.
Під час бесіди з нею дільничний інспектор має враховувати, що особа, скоріше за все, скористається будь-якими способами для зменшення відповідальності за спричинену ситуацію та уникнення покарання.
При спілкуванні з особою, яка скоїла насильство в родині, дільничний інспектор міліції має:
- назвати себе;
- розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість;
- звертатися до кривдника виключно на „Ви”;
- довести до відома кривдника, що існує закон, представником якого у даному випадку є міліціонер;
- дотримуватися позиції: „Я просто виконую свої обов’язки. Ви порушили Закон, що має певні юридичні наслідки, і Ви будете за це відповідати”.
В той же час, дільничний інспектор має пам’ятати, що кривдник (особливо в так званих „благополучних” родинах) зазвичай справляє більш приємне враження, аніж постраждала: він веде себе більш виважено, розсудливо, спокійно. В таких випадках дільничний інспектор не повинен робити швидких висновків; краще за все повторно відвідати родину, де є підозра щодо скоєння насильства в сім’ї, а також ретельно опитати сусідів.
За таких обставин кривдник усвідомить, що його агресивна поведінка виходить за межі внутрішньосімейних стосунків і на боці постраждалої – держава. Процедура втручання має бути для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність. Головна ідея втручання – у присутності винуватця насильства окреслити серйозність ситуації, сприяти зменшенню у винуватця почуття безкарності, що надалі може призвести до припинення ним агресивних дій.
Потенційна небезпека для співробітників правоохоронних органів, які реагують на випадки насильства в сім’ї:
1) поява міліції є очікуваною.
2) більша ймовірність наявності предметів, що можуть використовуватись як зброя.
3) тривалий контроль кривдника над жертвою створює відчуття вседозволеності.
4) святкування можуть призвести до підвищення рівня вживання алкоголю та збільшення рівня агресії.
Техніка безпеки для співробітників правоохоронних органів, які реагують на випадки насильства в сім’ї.
Необхідно:
1) пильнувати незвичне та потенційно небезпечне середовище.
2) прибрати предмети, що можуть використовуватись як зброя.
3) встановити, хто є жертвою.
4) визначити, хто є кривдником.
5) встановити, чи є більше одного кривдника.
6) встановити присутність дітей, безпеку дітей та окремо допитати, якщо необхідно.
7) забезпечити окреме місцезнаходження жертви, свідків та кривдника (окреме місцезнаходження жертви та кривдника є необхідним).
Жорстокість кривдника може посилюватися після прибуття співробітника правоохоронних органів. Може бути наявним розуміння втрати контролю над жертвою.
Кривдник може контролювати жертву через висловлювання, мову жестів та інші ледве помітні елементи їхніх стосунків, і таким чином, впливати на те, що жертва може розповідати правоохоронним органам.
Жертва може боятися розмовляти з правоохоронними органами у присутності кривдника під страхом майбутньої кари з його боку. Окреме місцезнаходження жертви може запобігти її подальшому „покаранню”.
Переглядів: 1114