• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вторинні тканини: визначення, типи і характеристика. 5 страница

Тема. Спеціалізація і метаморфоз пагона

1. Підземні метаморфози пагона та їх характеристика.

2. Надземні метаморфози пагона та їх характеристика.

3. Аналогічні і гомологічні органи та їх характеристика.

4. Суцвіття як спеціалізована система пагонів: визначення, класифікація, типи і їх характеристика.

5. Біологічне та народногосподарське значення метаморфозованих пагонів.

В процесі еволюції рослинного світу у зв'язку з пристосуванням до різних умов середовища пагони як вегетативні органи зазнали певної спеціалізації і певних змін у зв'язку із зміною виконуваних функцій.Метаморфоз пагона - (від грец. metamorphosis — перетворення) — зміна форми й будови органів рослин, які виникли в процесі історичного розвитку в зв'язку із зміною функцій і які передаються по спадковості (напр., зміна пагона на кореневище, листка на колючку тощо).

Розрізняють підземні і надземні метаморфози пагона.

1. Підземні метаморфози пагона та їх характеристика. У зв'язку з тим, що підземні умови рослинних організмів істотно відрізняються від надземних, в процесі тривалої еволюції рослинного світу відбулася спеціалізація пагона, який тривалий час зростав без доступу сонячного світла. Це зумовило зміну функції, що призвела до зміни структури будови самого пагона.Розрізняють такі підземні метаморфози пагона: бульби, столони, цибулини, бульбоцибулини, кореневища.

Бульби - (від лат. bulbus – цибулина) – дрібні цибулинки, що являють собою метаморфозовані листкові або квіткові бруньки, які утворюються в суцвіттях (часник) або в пазухах листків надземних пагонів (деякі види лілії).

Бульбоцибулина – (лат. bulbotuber) – цибулина з розвиненою серцевинною частиною, що нагадує форму бульби (утворюється, напр., у косариків, шафрана та ін.).

Столон - (від лат. stolo, poд. відм. stolonis — кореневий пагін, паросток) — видозмінений підземний або надземний пагін з довгими тонкими меживузлями і лускоподібними листками. Розрізняють С. підземні і надземні. Підземні С. утворюють бульби (картопля), надземні — вуси (суниці, жовтець повзучий та ін.). С. служать для вегетативного розмноження вищих рослин.

Цибулина - (лат. bulbus) – видозмінений вкорочений підземний, іноді надземний пагін, який складається з видозміненого стебла – денця та соковитих листків. Ц. служить для вегетативного розмноження рослин (утворюється, напр, у цибулі, часнику, гіацинта, лілій та ін.).

Кореневище - (лат. rhizoma) — підземний видозмінений пагін рослини, на якому розміщуються бруньки, додаткові корені, а інколи й редуковані листки. К. виконує функцію запасання поживних речовин і вегетативного розмноження (утворюється, напр., у пирію, конвалії, купини та ін.).

2. Надземні метаморфози пагона та їх характеристика. Надземний спосіб життя рослинних організмів (сонячне світло, повітря, дощ, вітер тощо) зумовив формування у зв'язку із зміною функції надземних метаморфозів пагона, до яких відносять: колючки стеблового походження, вуси, батоги, стрілка, філодії, філокладії, кладодії.

Колючки стеблового походження - дерев'янисті на кінцях загострені метаморфозовані утворення стеблового походження (у глоду).

Вуси - метаморфози пагона та його елементів, які служать для прикріплення до іншої рослини або опори (утворюються, напр., у видів родин гарбузових, бобових та ін.).

Батоги - повзучі надземні стебла з короткими міжвузлями, що вкорінюються у вузлах за рахунок додаткових коренів (утворюються, напр., у барвінку, перстача повзучого та ін.).

Стрілка - стебло, що здебільшого не має листків, а закінчується квіткою або суцвіттям (напр., у видів родів тюльпан, подорожник, цибуля та ін.).

Філодій - (від грец. phyllon — листок і eidos — вигляд) — листкоподібний черешок деяких рослин, що виконує функції листкової пластинки (утворюється, напр., у австралійських акацій).

Філокладії - (від грец. phyllon — листок і klados — гілка) — видозмінений пагін з листкоподібним стеблом, що виконує функції листкової пластинки та редукованими листками, які перетворилися на луски або голки (напр., пагони рускусу та багатьох кактусів).

Кладодій - від грец. kládos — гілка і éidos — вигляд) — видозмінений пагін рослин, стебло якого має листкоподібну форму й виконує функцію листка (напр., в опунції та ін.).

3. Аналогічні і гомологічні органи та їх характеристика.У тісному взаємозв'язку з поняттям метаморфози пагона знаходяться такі поняття, як аналогічні і гомологічні органи.Аналогічні органи - (від грец. analogia – подібність) – органи рослини, які виконують однакову функцію і подібні за зовнішніми ознаками, але різні за походженням (напр., колючка барбарису – видозмінений листок, а колючка глоду – пагін).Гомологічні органи - (від грец. homologia – відповідність) – органи, які спільні за походженням, але відрізняються між собою за формою та функціями (напр., колючка глоду, кореневище купини, бульба картоплі, стрілка цибулі).

4. Суцвіття як спеціалізована система пагонів: визначення, класифікація, типи і їх характеристика.Суцвіття - (лат. inflorescentia) — система видозмінених пагонів, які несуть квітки. За характером галуження розрізняють суцвіття моноподіальні (рацемозні, ботричні, незавершені, бокоцвіті) і симподіальні (цимозні, завершені, верхоцвіті). Рацемозні або ботричні суцвіття поділяють на прості (китиця, колос, початок, щиток, зонтик, головка, кошик) й складні (складний колос, волоть, складний зонтик, складний щиток). Серед цимозних суцвіття розрізняють завиток, звивину, дихазій, плейохазій або поліхазій.

Типи збірних суцвіть:

тирсоїдні - подвійний завиток незабудки, сережка верби;

об'єднані - комплекс складних суцвіть буркуна лікарського;

агрегатні - волоть з кошиків полину, щиток з кошиків деревію звичайного.

5. Біологічне та народногосподарське значення метаморфозованих пагонів.Метаморфозовані пагони мають важливе біологічне та народногосподарське значення, зокрема квітка, як спеціалізований метаморфозований пагін відіграє важливу біологічну роль у розмноженні рослин, оскільки з них утворюються насіння і плоди, які використовуються як продукти харчування для людини.Народногосподарське значення метаморфозованих пагонів полягає в тому, що такі метаморфози як бульби, цибулини, кореневища використовуються як продукти харчування та як корм для тварин. Окрім біологічного та народногосподарського значення метаморфози пагонів мають і велике естетичне значення, зокрема квітка у покритонасінних рослин символом естетичного виховання дбайливого ставлення до природи тощо. Квіткові рослини використовуються для формування відкритих ландшафтів, для дизайну інтер'єрів тощо. Сьогодні практично в неможливо уявити діяльність людини без використання метаморфозованих пагонів.

Тема. Розмноження рослин

1. Поняття про ріст, розвиток і розмноження рослин.

2. Вегетативне розмноження рослин, його особливості і загальна характеристика. Способи природного і штучного вегетативного розмноження. Щеплення, його способи і характеристика. Поняття про клон. Клонування рослин. Поняття про регенерацію у рослин.

3. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.

4. Статеве розмноження у рослин: його визначення та особливості. Поняття про гамети і зиготу. Основні типи статевого розмноження.

5. Статеві органи вищих рослин: архегонії, антеридії, мікроспорангії та мікроспорангії. Чергування ядерних фаз. Гаплобіонти і диплобіонти.

1. Поняття про ріст, розвиток і розмноження рослин.

Переважна більшість високоорганізованих представників рослинного світу мають здатність збільшувати свої розміри майже на протязі всього джиття. Це відбувається за рахунок складних фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають в рослині.

Ріст — збільшення розмірів рослинногог організмуабо окремих його частин і органів внаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації. Ріст — один із проявів індивідуального розвитку рослинного організму і тритває протягом усього життєвого циклу.Поділ клітин призводить до збільшення кількості клітин в організмі, які відтак збільшуються в розмірах, що і призводить до збільшення розмірів всьго організму. Поділ клітин і їх розростання — це взаємопов’язані процеси. Так, розростання клітин відбувається після поділу материнської клітини на дочірні. В свою чергу, розростання призводить дро поділу клітин. Такий взаємообумовлений цикл можна спостерігати, в основному, лише в зонах інтенсивного росту, де розміщені твірні, або меристематичні тканини. Розрізняють три фази росту:Перша фаза — ембріональний ріст — обумовлюється розмноженням клітин, що відбувається в конусах наростання корінців і бруньок та у камбію.Друга фаза визначається розтяганням клітин.Третя фаза — це диференціація клітин, яка знаходиться в тісному взаємозв’язку з попередньою фазою.Максимального збільшення рослина, або окремі її органи досягають за рахзунок останніх двох фаз. Хід росту в цих випадках обумовлений генетично та залежить від умов зовнішнього середовища (світло, волога, тепло та ін.), недостаток чи надмірна кількість яких веде до загибелі рослини. Також під впливом тих чи інших факторів (засуха, надмірне зволоження, затінення) в рослині або в окремих її органах виробляютьсярізні анатомо – морфологічні структури та ознаки, щодозволяють в конкретних умовах краще тпристосовуватися до виконання тих чи інших функцій. Наприклад, у тіньовитривалих рослин краще розвивається губчаста паренхіма, в якій утворюються доситьь великих розмірів хлорофілові зерна, що дає змогу продукуватиорганічні речовини і при незначному освітленні. Якщо тіньовитривалі рослини потрапляють на світло, то вони ростутьгірше, а при тривалому перебуванні на світлі можуть загинути. Загибельїх обумовлюється пригніченням хлоропластів яскравим сонячним промінням, внаслідок чого хлоропласти руйнуються, а це призводить до відмирання листків.Вищі рослини, незважаючи на те, що на протязі всього життя зростають на одному і тому ж місці, все ж мають здатність до активних рухів.Ростові рухи — зміна положення органів рослин у проосторі внаслідок нерівномірних ростових процесів (напр., формування бічних пагонів з одного боку стовбура ялини уверхньому поясі лісу Карпат тощо).В тісному зв’язку з ростом знаходитться розвиток рослин — якісні зміни, що призводять до формування рослинного організму або різних його частин і органів. Розрізняють індивідуальний розвиток (онтогенез) та історичний (філогенез).Онтогенез — розвиток живого організму з моментук зародження до природньої смерті.Тривалість о. У різнихх рослинних організмів коливається від кількох десятків годин (деякі водорості) до кількох місяців (хлібні злаки), десятків (граб, черешня), сотень (дуб, бук) і навіть до кількох тисяч років (секвойя, тис, мамонтове дерево).В онтогенезі виділяють такі основні фази: ембріональний розвиток (розвиток зародка, починається із розвитку заплідненої яйцеклітини і триває до початку проростання насіння), постембріональний розвиток (юність), зрілості і розмноження, старіння і природної смерті особини. Термін “онтогенез” запропонував німецікий вчений Геккель (1866). У однорічних рослин всі фази розвитку проходять за один вегетаційний період, а в багаторічних рослин за десятки років.Розмноження рослин — це відтворення рослинним організмом собі подібних особин, що забезпечує безперервність існування виду. Розмноження — це одна з обов’язкових властивостей живого орагнізму, яка необхідна для підтримання життя виду, так само як необхідним є дихання, живлення, розвиток, ріст і подразливість.Розмноження, як властивість живої матерії, існувало вже наранніх етапах її розвитку. Проте еволюція рослинного світу вплинула і на еволюцію розмноження. Тому найпримітивніші форми розмноження зустрічаються, в основному, у рослин, які знаходяться на найнижчих ступенях еволюційного розвитку рослинного світу.Розрізняють вегетативне, нестатеве і статеве розмноження рослин.

2. Вегетативне розмноження рослин, його особливості і загальна характеристика. Способи природного і штучного вегетативного розмноження. Щеплення, його способи і характеристика. Поняття про клон. Клонування рослин. Поняття про регенерацію у рослин.Вегетативне розмноження (від лат. vegetativus — рослинний) — розмноження рослин за допомогою вегетативних органів або їх частин. Розрізняють природнє і штучне вегететивне розмноження. Природне в.р. відбувається в природі відчленуванням пагонів, кореневищами, бульбами, цибулинами, вусами, батогами, кореневою поростю без втручання людини. Штучне в.р. здійснюється бульбами, цибулинами, кореневищами, паростками, поділом кущів, відгілками, живцями, щепленням тощо під впливом спрямовуючої лбдської діяльності.Бульбами розмножують цінні харчові і кормові культури, такі як картьопля, топінамбур. З декоративних рослин — жоржину, анаемони.Цибулинами — харчові культурні рослини цибулю, часник, з декоративних – тюльпани, нарциси, гіацинти, лілії.Кореневищами розмножують рослини, які їх утворюють. Із культурних — м’яту, ревінь, спаржу.Кореневими паростками — малину, ожину, вишню, сливу, черемху та ін.Розмноження поділом кущів застосовують в декоративному озелененні. Цей спосіб застосовують при розмноженні півонії, стокроток, примули, флоксів, а також рослин в яких утворюються бульби — жоржини, бегонії, анемони. В останньому випадку кущ треба ділити так, щоб на кожній його частини залишилась хоча б одна брунька.Розмноження живцями. Живець — відокремлена від материнського організму частина пагона або кореня. Розрізняють живці стеблові, листкові і кореневі. За характером формування стеблові живці бувають зелені, або літні і зимові, або осінні.Зимові живці — це живці, заготовленівосени з одно -, дво – та тррирічних пагонів. Довжина коливається від 15 – 20 до 40 – 60 см. Заготовляють в безлистяному стані. Листки, які залишились на живці наполдовину зрізують, щоб зменшити вмпаровування. Зелені живці висаджують в основному в парники, а після їх вкорінення пересаджують у відкритий грунт.За допомогою листкових живців розмножують такі квіткові рослини як бегонії, фіалки, лілії та ін.Літні живці заготовляють з пагонів, на яких вже розвиваються листки. Вони значно коротші, досягають 3 – 4 см.Живцювання (вівіпарія) (лат. viviparus — живородний) — утворення в пазухах листків, в суцвіттях або на листках маленьких зелених рослинок, що падають на землю і з яких потім розвиваються дорослі особини (спостерігається напр., у бріофілюма, тонконога бульбистого).Щеплення — процес пересадження частини (живця або бруньки) однієї рослини (прищепи) на другу (підщепу). Розрізняють основні види щеплення: копулювання, щеплення в розщіп, окулірування, аблактування та ін. важливою умовою при кожному способі є співпадання камбію прищепи та підщепи.Аблактування — це спосіб Щ. , приякомущеплять рослиин, які зростають поруч. Після зростання рослин, зрізують з однієї рослини верхню частину, над місцем зростання, а з другої — нижче місцязростання нижню часитину. Цей спосіб застосовують тоді, коли інші методи не дають бажаних наслідків.Копулювання — це спосіб Щ., який застосовують тоді, коли підщепа і щепа мають однакові діаметри. Головною умовою копуліровки є відповідність камбію.Щеплення підж кору застосовують в тих випадках, коли прищепа дуже тоненька, а підщепа товста. Тоді зрізують підщепу і на зрізаній частині розрізають кору і туди вставляють прищепу.Місце дотику прищепи з підщепою міцно обв’язують, а а поражені місця замащують садовим варом.Щеплення в рохзщіп застосовують в тих випадках, колиприщепат і підщепа мають рівні діаметри.Окулірування (щеплення вічком) — спосіб щеплення при якому прищепою є брунька з прилеглоюдо неї ділянкою кори з камбієм.Регенерація рослин (лат. regeneratio —відродження, відновлення ) — процес відновлення рослиною втрачених органів або частин тіла (напр., відновлення всієї рослини при вегшетативному рохзмноженні кореневищами, живцями тощо). Термін запропонував французький природознавець Р. Реомюр (1712).

3. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.Нестатеве розмноження — процес відтворення нових особин рослинних організмів з однієї клітини — спори без участі статевих клітин і без запліднення. Нестатеве розмноження характеризується високою інтенсивністю розмноження та однорідністю потомства, яке несе всі ознаки материнської особини. Воно властиве лише нижчим рослинам — водоростям, лишайникам, а також грибам.Спори (від грец. spora — сім’я, сіяння, посів) — спеціалізовані клітини, які відокремлюються від материнського організму і служать для нестатевого розмноження рогслин і грибів.Сформовані спори — це переважно одноклітинні, рідше двоклітинні або багатоклітинні утвори кулястої або еліпсовидної форми. Вони вкриті міцною оболонкою з порами, просоченою кутином, містять добре розвинену цитоплазму з запасними речовинами та вітамінами, гаплоїдне ядро і лише у деяких рослин — диплоїдне. Спори утворюються різними способами: мітохзо ті мейозом. Такі спори віджповідно називають міто – та мейоспорами. За місцем утворення розрізняють ендоспори, які формуються в спорангіях, та екзоспори, які утворюються на поверхні материнського організму, наприклад, конідії у грибів. Залежно від способу розповсюдження розрізняють апланоспори, які розносяться мвітром або водою, та зооспопри, які за допомогою джгутиків здатні самостійно перміщатися у водному середовищі.

4. Статеве розмноження у рослин: його визначення та особливості. Поняття про гамети і зиготу. Основні типи статевого розмноження.Статеве розмноження —один із способів розмноження рослин, при якому нові особини розвиваються із зиготи, що утворюється в результаті злиття (запліднення) чоловічої і жіночої гамет.Статеві органи рослин — органи, які виконують функції, пов’язані з розмноженням рослин. У різних систематичних гркуп рослин статеві органи мають різну будову. У багатьох водоростей статеві органи — гаметангії майже не розрізняються за статтю, чоловічі статеві органи у всіх груп рослин, крім насінних, називаються антеридіями, а серед жіночих розрізняють оогонії, архікарпи, карпогони і архегонії. У покритонасінних чоловічими татевими органми вважають тичинки, а жіночими маточки квіток.Гамети (від грец. gametes— чоловік та gamete — дружина ) — спеціалізовані гаплоїдні статеві клітини, що зливаються при заплідненні. Термін запролвадив англійський генетик У. Бетсон (1902).Зигота (від грец. zygotos — з’єднання докупи) — диплоїдна клітина, що утворюєтьсмя внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет). Термін запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902).

5. Статеві органи вищих рослин: архегонії, антеридії, мікроспорангії та мікроспорангії. Чергування ядерних фаз. Гаплобіонти і диплобіонти. Антеридій (відь грец. antheros — квітучий) — чоловічий статевий орган у спорових рослин, в якому утворюються сперматозоїди. А. Розвивається на гаметофіті.Архегоній (від грец.arche — початок, походження і gonos — народження ) — багатоклітинний глекополдібної форми жіночий статевий орган, в якому розвивається яйцеклітина (утворюється у мохоподібних, папоротеподібних і голонасінних).Макроспорангій (від грец. macros — великий та angeion — посуджина, вмістилище) — орган різноспорових рослин , в якому розвиваються макроспори. У насінних рослин — це насінний зачаток.Мікроспорангій (від грец. micros — малий і angeion — посуджина, вмістилище ) — спорангій, в якому розвиваються мікроспори (у насінних рослин — гнізда пиляків).Гаплобіонт (від грец. haploos — одинарний і biontos— живучий ) — статеве покоління рослин, клітини якого мають гаплоїдне число хромосом.Диплобіонт (від грец. diploos — подвійний і biontos— живучий) — особина, що утворюється внаслідок злиття двох гамет з гаплоїдним набором хромосом. Д. здебільшого розвивається з із зиготи, а також внаслідок вегетативного розмноження або мейотичного партеногенезу уквіткових рослин. Всі організми та їх нащадки, що утворилися одним із циїх способів, мають диплоїдний набір хромосом.

Тема. Насіннєве розмноження рослин

1. Загальна характеристика насіннєвого розмноження рослин.

2. Цикл розвитку і насіннєве розмноження рослин на прикладі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.).

3. Запилення. Запліднення.

4. Походження і біологічне значення насіння.

1. Загальна характеристика насіннєвого розмноження рослин.Насіннєве розмноження — один з видів статевого розмноження в процесі якого утворюється насіння. Це вища форма статевого розмноження, яка властива голонасінним і покритонасінним.Умови, при яких успішно відбувається насіннєве розмноження:

1) формування з насінного зачатка жіночих генеративних органів у рослин.

2) утворення чоловічих і жіночих статевих клітин — гамет.

3) процеси запилення і запліднення.

4) процеси ендоспермогенезу і ембріогенезу.

5) утворення з насінного зачатка насінини.

Якщо один з вище порахованих процесів випадає, то насіннєве розмноження не відбувається. Цей складний біологічний процес виник в процесі еволюції як пристосування до процесу розмноження. Для насіннєвого розмноження характерно:

1) масове утворення нащадків.

2) інтенсивне розповсюдження насіння.

2. Цикл розвитку і насіннєве розмноження рослин на прикладі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.).Цикл розвитку сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) — це своєрідне коло розвитку від процесу запліднення до процесу запилення (від насінини до насінини). Сосна — дерев’яниста рослина, висотою до 40 м. Однодольна рослина з окремими жіночими і чоловічими статевими органами. Чоловічі розташовані у нижній частині, жіночі — у верхній.Мікростробіли (від грец. mikros — малий і strobilos — соснова або ялинова шишка) — стробіли, які складаються лише з мікроспорофілів і лусок. В лусках містяться по два спорангії, які виповнені архіспоріальною тканиною, клітини її диплоїдні, які приступають до мейозу і називаються мікроспороцити (від грец. mikros — малий, спора і kytos — клітина ) — диплоїдні археспоріальні клітини, з яких внаслідок мейозу утворюється тетрада гаплоїдних мікроспор.Мікроспорофіли (від грец. mikros — малий, спора і лат. folium — листок) — видозмінений листок, на якому розвиваються мікроспорангії. У квіткових рослин тичинкова нитка гомологічна мікроспорофілу.

3. Запилення. Запліднення.Запилення рослин - процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки квітки у покритонасінних рослин і з мікростробілів на макростробіли у голонасінних.Розрізняють такі два типи запилення: самозапилення (автогамія) і перехресне запилення.Самозапилення (автогамія) - (від грец. autos – сам і gamos – шлюб) – 1. Самозапилення й самозапліднення у вищих рослин, яке полягає у потраплянні пилку на приймочку тієї самої квітки й наступному злитті статевих клітин (властиве гороху, квасолі, чині, квасениці). 2. Попарне злиття генеративних ядер, що утворюються всередині однієї клітини (спостерігається, напр., у деяких діатомових водоростей).Розрізняють такі способи, що запобігають самозапиленню:

1. Гетеростилія - (від грец. heteros – інший і stylos – стовп) – наявність у одних особин квіток з довгими стовпчиками і короткими тичинками, а в інших особин того ж виду – квіток із короткими стовпчиками й довгими тичинками (трапляється, напр., у медунки, гречки, первоцвіту та ін.).

2. Дихогамія - – (від грец. dicha – окремо і gamos – шлюб) – неодночасне достигання у квітках тичинок і маточок. Розрізняють два види Д.: протандрія, або протерандрія, і протогінія, або протерогінія. У горіха грецького в одних особин спостерігається протерандрія, в інших – протерогінія. Термін “дихогамія” запровадив німецький ботанік К.Шпренгель (1793).

2.1. Протандрія -(від грец. protos — перший і апеr, род. відм. andros — чоловік) — один з видів дихогамії, коли раніше достигають пиляки порівняно з приймочками маточок. Протандрія є пристосуванням до перехресного запилення (спостерігається, напр., у видів з родин айстрових, зонтичних, мальвових, гвоздичних, а з розових — в ожини, малини, суниць та ін.).

2.2. Протогінія - (від грец. protos — перший і gyne— жінка) — один з видів дихогамії, коли в квітці приймочки маточок достигають раніше, ніж пиляки. Протогінія є пристосуванням до перехресного запилення (спостерігається, напр., у видів з родин хрестоцвітих, пасльонових, подорожникових, злакових, а з розових — у яблуні, груші, сливи).

Перехресне запилення - перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї самої або іншої рослини у покритонасінних рослин, з мікростробілів на насінний зачаток у голонасінних.

Розрізняють такі способи, перехресного запилення:

1. Анемофілія (анемогамія) - (від грец. anemos – вітер phileo – люблю; philia – дружба, схильність) – один із способів перехресного запилення у рослин, що відбувається за допомогою вітру (характерна для більшості видів злакових, осокових, а також для видів родів дуб, береза, тополя, ліщина та ін.).

2. Ентомофілія (ентомогамія) - (від грец. éntoma — комахи і phileō — люблю) — один із способів перехресного запилення у рослин, що відбувається за допомогою комах. На ентомофілію припадає близько 90 відсотків усіх рослин, яким властиве перехресне запилення (спостерігається, напр., у яблуні, груші, гречки, липи, малини та ін.).

3. Орнітофілія (орнітогамія) - (від грец. ornis, род. відм. ornithos — птах i phileo— люблю) — один із способів перехресного запилення рослин, що відбувається за допомогою птахів. Орнітофілія властива деяким рослинам з родин зозулинцевих, маркгравієвих та ін. і здійснюється дрібними птахами —колібрі, медососами, нектарницями.

4. Зоофілія (зоогамія) - (від грец. zōon — тварина і phóbos — страх) — рослини, які в процесі еволюції виробили різні пристосування (колючки, отруйні речовини тощо), що захищають їх від поїдання тваринами (напр., колючки у шипшини, неприємний запах у дурману тощо).

5. Гідрофілія (гідрогамія) - (від грец. hydor – вода, phileo – люблю) – спосіб перехресного запилення у квіткових рослин за допомогою води. Гідрофілія може бути надводна (напр., у валіснерії) і підводна (напр., у різухи).

Запліднення - процес злиття двох статевих клітин (чоловічої і жіночої гамет). Внаслідок запліднення утворюється зигота, що дає початок новому організмові.У процесі запліднення беруть участь: яйцеклітина, спермії (у насінних рослин), сперматозоїди (мохоподібні, папоротеподібні), зигота.Яйцеклітина - жіноча гамета рослинного організму, з якої внаслідок запліднення розвивається зародок.Спермії - (від грец. sperma, род. відм. spermatos — сім'я) — чоловічі статеві клітини (гамети), які утворюються внаслідок поділу генеративної клітини пилкового зерна (утворюються, напр., у покритонасінних та у більшості голонасінних рослин).Сперматозоїди - (від грец. sperma. род. відм. spermatos — сім'я і eidos — вигляд) — чоловічі статеві клітини (гамети). У рослин, в яких процес запліднення протікає при наявності води, сперматозоїди мають джгутики, за допомогою яких вони пересуваються (утворюються, напр., у багатьох водоростей, мохів, папоротей та деяких голонасінних (саговники, гінкго).Зигота - (від грец. zygōtós — з'єднання докупи) — диплоїдна клітина, що утворюється внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет). Термін "зигота" запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902).

4. Походження і біологічне значення насіння.Насінина - (лат. semen ) — генеративний орган у насінних рослин, який утворюється з насінного зачатка і містить зародок. Насінина зовні вкрита насіннєвою шкіркою, яка утворюється з інтегументів насінного зачатка. Під насіннєвою шкіркою міститься зародок, що утворюється із зиготи, ендосперм або перисперм — тканини, в яких містяться поживні речовини, що їх зародок використовує під час розвитку. На місці відокремлення насінини від насіннєвої ніжки утворюється рубчик, поблизу якого міститься сім'явхід (мікропілярний отвір). Розрізняють типи насінини: насіння дводольних з ендоспермом (помідор, морква, коноплі, липа, виноград та ін.); насіння дводольних без ендосперму (біб, квасоля, гарбуз, огірок, дуб, ліщина, редька, капуста, горіх грецький та ін.); насіння дводольних з периспермом (зірочник, кукіль, буряк, гвоздика та ін.); насіння дводольних з ендоспермом і периспермом (перець чорний, глечики жовті та ін.); насіння однодольних з ендоспермом (півники, жито, пшениця, кукурудза та ін.); насіння однодольних без ендосперму (частуха, стрілолист та ін.); насіння з недорозвинутим зародком (пшінка, види родин магнолієвих, лаврових, пальмових, лілійних та ін.).Насінина, як новий орган статевого розмноження з'явилася на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Вона характерна лише для насінних рослин, які за теорією Вента (1972) з'явилися приблизно 350 млн. років тому назад. Як у Голонасінних, так і у Покритонасінних рослин насінина утворюється із насінного зачатка.Насінний зачаток - (лат. ovulum) — жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму і з якого, здебільшого після запліднення, розвивається насінина.Біологічна доцільність появи насіння цілком очевидна, оскільки воно забезпечує з одного боку масове поширення виду, а з другого - запобігає загибелі покоління у рослин внаслідок пошкодження або загибелі однієї насінини.

Тема. Морфологія квітки

1. Визначення і функції квітки.

2. Теорії щодо походження квітки. Морфологічна природа квітки.

3. Онтогенез і будова квітки та характеристика її складових елементів.

4. Оцвітина та її основні типи. Форми віночка.

5. Морфологічна різноманітність типів квіток.

Переглядів: 2063

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.