Безумовні та умовні рефлекси.

Вивчення діяльності нервової системи показало, що її відповіді на різні подразнення протікають за рефлекторним принципом. Приймання їжі, кліпання повік, вдих і видих — усе це рефлекси. Поняття «рефлекс» було введено французьким ученим Р. Декартом більше 300 років тому. Усі рефлекторні реакції організму на різні подразники І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні і умовні рефлекси.

Безумовні рефлекси — це природжені рефлекси, що передаються спадково, сформовані до моменту народження. Вони є видовими, відносно постійні, здійснюються за участю спинного мозку, стовбура і підкіркових ядер головного мозку. Ці рефлекси знаходяться під контролем кори головного мозку. Біологічна роль природжених рефлексів полягає в тому, що вони забезпечують існування в перші моменти після народження, а в подальшому житті є основою для вироблення умовних рефлексів. Сукупність складних послідовних, спадково обумовлених актів поведінки, характерних для осіб даного виду за певних умов, називається інстинктом (від лат. instinctus — спонукання). Наприклад, побудова стільників бджолами.

Рис. 1. Схема дуги безумовного (А) і утворення умовного (Б) рефлексів: А: 1 — шкіра із закінченням у ній доцентрового нерва (2)\ 3 — тіло доцентрового (чутливого) нейрона; 4 — проміжний нейрон; 5 — тіло відцентрового (рухового) нейрона, відросток якого (6) підходить до скелетного м'яза (7). Пунктирні лінії — поширення збудження від нижчих до вищих відділів ЦНС (а в, в) і кори мозку (г), Б: І — схема безумовного слиновидільного рефлексу; II — схема умовного звукового харчового рефлексу. Пунктирною лінією позначений тимчасовий зв'язок (8): 1 — язик; 2 — слинна залоза; 3 — харчовий центр довгастого мозку; 4 — харчовий центр кори; 5 — вухо; 6 — слуховий нерв; 7— слухова зона кори.

Проте безумовні рефлекси не можуть забезпечити пристосування організму до зміни умов зовнішнього середовища. Такі пристосування здійснюються завдяки умовним рефлексам.

Умовні рефлекси — це рефлекси, що набуваються протягом життя на базі безумовних рефлексів під впливом певних чинників зовнішнього середовища. Умовні рефлекси є індивідуальними: той або інший рефлекс може бути присутній у одних особин виду і відсутній у інших. При зміні умов зовнішнього середовища одні умовні рефлекси можуть зникати, а інші — виникати. Для вироблення умовних рефлексів не потрібен специфічний подразник. Вони виникають на будь-які умовні подразники. Для їх утворення повинні виконуватися три умови: 1) дія умовного подразника повинна обов'язково співпадати в часі з безумовним (у собаки вигляд і запах м'яса викликає слиновиділення, якщо показ його кілька разів поєднувався з їжею); 2) початок дії умовного подразника повинен дещо передувати дії безумовного (для утворення у собаки умовного слиновидільного рефлексу на дзвінок потрібно, щоб він починав дзвонити за 5—30 с до подачі корму та якийсь час супроводжував їжу); 3) умовний подразник повинен неодноразово підкріплюватися дією безумовного подразника.

Механізм утворення умовного рефлексу полягає у встановленні тимчасового зв'язку між двома вогнищами збудження в корі головного мозку, наприклад між центром зору і центром слиновиділення. Після декількох поєднань умовного і безумовного подразників тимчасовий зв'язок, виникаючий у результаті розповсюдження збудження в цих центрах, стає більш міцним. Завдяки наявності такого зв'язку дія одного умовного подразника без підкріплення безумовним викликає виникнення другого вогнища збудження й у відповідь реакцію, відповідну безумовному рефлексу.

Умовні рефлекси сприяють пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища (досконалішому орієнтуванню в змінних умовах, уникненню небезпеки, усуненню шкідливих дій). З віком число умовних рефлексів зростає, і дорослий організм виявляється краще пристосованим до навколишнього середовища, ніж дитячий.

Вироблені умовні рефлекси при зміні умов середовища можуть втрачати своє значення і угасати в результаті гальмування. Гальмування — це процеси, які приводять до послаблення або припинення збудження в центральній нервовій системі. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування. Зовнішнє гальмування розвивається в результаті дії нового зовнішнього досить сильного подразника, який приводить до виникнення нового вогнища збудження в корі. Це вогнище збудження викликає гальмування старого. Наприклад, вироблений у тварини умовний рефлекс (слиновиділення) на світло не виявляється при раптовому шумі. Внутрішнє гальмування розвивається поступово. Основною умовою його виникнення є відсутність підкріплення умовного подразника безумовним. Наприклад, якщо вироблений слиновидільний рефлекс на світло у тварини не підкріплювати годуванням, світло втратить значення умовного подразника і рефлекс поступово почне згасати і зникне, тобто руйнуватиметься тимчасовий зв'язок між двома центрами. У природних умовах так і відбувається: всі не підкріплювані умовні рефлекси гальмуються, а замість них утворюються нові. Наприклад, при пересиханні водоймища, з якого тварини пили воду, умовний подразник (вид струмка) не підкріплюватиметься безумовним (пиття води), умовний рефлекс загасне і тварини перестануть ходити сюди на водопій. Вони знайдуть нове джерело води, і виникне новий рефлекс замість втраченого. Згасання — один з видів внутрішнього гальмування.

Інший вид внутрішнього гальмування — диференціювання — полягає в наступному. Якщо один з умовних подразників підкріплювати безумовним, а інший, близький до нього, не підкріплювати (наприклад, удари метронома з частотою 60 разів на хвилину і 100 разів на хвилину), то умовно-рефлекторна реакція виникає тільки на підкріплюваний подразник. У результаті такого диференціювання тварина, що мешкає в складних умовах навколишнього середовища, з великого числа подразників зуміє виділити найважливіший. Якби не було внутрішнього гальмування, то організм здійснював би багато біологічно недоцільних, зайвих реакцій у відповідь на різні умовні подразники, що перестали підкріплюватися безумовними.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.105 сек.