Тема 3. Західноєвропейське мистецтво 19 століття. Романтизм. Реалізм. Імпресіонізм.

План лекції:

1. Жак-Луї Давід і його школа.

2. Революційний романтизм. Е. Делакруа. Т. Жеріко.

3. Формування реалізму як художнього напрямку в творчості О. Дом’є, Т. Курбе та Ф. Мілле.

4. Імпресіонізм. Е Мане, К.Моне, Е.Дега, О.Ренуар.

5. Постімпресіонізм. П. Сезанн, В. Ван Гог, П. Гоген, А. Тулуз-Лотрек.

Жак Луї Давид - став основоположником і визнаним лідером так званого революційного класицизму - напрямку у французькому мистецтві кінця XVIII століття, що сприйняв у раціоналістичної просвітницької філософії XVIII століття культ розуму і природного почуття, висунув новий тип художника-борця, покликаного виховувати у глядача високі моральні якості і цивільні чесноти. Для творів художника характерні публіцистична спрямованість, прагнення висловити героїчні волелюбні ідеали передреволюційної епохи через образи античної історії ("Смерть Сократа", 1787, "Ліктори приносять Бруту тіла його синів", 1789). Ці образи особливо яскраво втілилися в картині "Клятва Гораціїв" (1784), сприйнятої суспільством як заклик до революційної боротьби. Класицистичні уявлення відбилися в портретах Давида цього періоду. Натхнений подіями Великої французької революції, Давид прагнув до створення історичної картини на сучасну тему ("Клятва в залі для гри в м'яч", 1791, картина не закінчена,). Риси портрета та історичної картини поєднані в роботі "Смерть Марата" (1793) - простота і лаконізм композиції, сувора стриманість кольору і скульптурна монументальність форм. Політична позиція, участь у суспільному житті. Портрети Наполеона. «Живописець імператора».

Ежен Делакруа (1798 – 1863) Справжньою школою для Делакруа стали Лувр і спілкування з молодими живописцями. Найбільший вплив справив на Делакруа Теодор Жеріко. У 1818 році Жеріко работалал над картиною «Пліт Медузи», що поклала початок французькому романтизму. Делакруа, який позував своєму другові, став свідком народження композиції, яка ламає всі звичні уявлення про живопис. Справжній успіх спіткав Делакруа в 1824 році - він показав у Салоні свою «Різанину на Хіосі», що описує жахи недавньої війни Греції за незалежність. У липні 1830 Париж повстав проти монархії Бурбонів. Делакруа симпатизував повстанцям, і це знайшло відображення в його «Свободі, що веде народ» (цей твір відомо також під назвою «Свобода на барикадах»). Виставлене в Салоні 1831года, полотно викликало бурхливе схвалення публіки. У 1832 році художника включили до складу офіційної дипломатичної місії, спрямованої з візитом в Марокко. Вирушаючи в цю подорож, Делакруа і подумати не міг, наскільки сильно вплине поїздка на всю його подальшу творчість. У Марокко Делакруа зробив сотні ескізів, а в подальшому враження, отримані в цій подорожі, служили йому невичерпним джерелом натхнення У 1850-і роки його визнання стало незаперечним.

Художня культура реалізму визрівала у надрах романтичного методу. Заперечуючи повсякденне життя як об'єкт художнього висвітлення, романтики не збиралися цілком від нього абстрагуватися і нерідко зверталися до нього у своїх творах, як літературних, так і образотворчих. Реалістичні тенденції у культурному русі Європи можна помітити, вже у 1820-і pp., тобто у часи найвищого розвитку романтизму. Переважно, це був реалізм побутовий або етнографічний, але критика романтиками існуючого- світу поступово готувала підґрунтя для нового реалізму, який традиційно називають критичним. Крім романтизму, на виникнення реалізму вплинули суспільний критицизм Просвітництва і раціональність класицизму. Тому хронологічні рамки культури реалізму досить важко чітко визначити.

Інтерес до звичайного, повсякденного, до проблем формування особистості в залежності від умов її життя, до характеру поведінки людини при зміні цих умов стає провідною темою в художній культурі другої половини XIX ст.

Художники залишають майстерні й виходять на пленер, щоби глибше вивчити, зрозуміти й втілити красу природи. Парадність і манірна вичурність зникають з усіх жанрів живопису. Буденне й героїчне, високе й брудне, як і в житті, постають у роботах художників-реалістів поруч, змушуючи по-новому ставитися до звичайного життя і його проблем. Г.Курбе ("Похорон в Орнані"), О.Домьє ("Законодавче чрево"), Ф. Міллє ("Збирачки колосся").

Імпресіонізм (від французького «імпресьон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва дуже важливе місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років.

Важливою складовою імпресіонізму є творчість Едварда Мане. Його картини «Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх імпресіоністів, хоча сам художник офіційно до руху не прилучився.

Як група художників, які мають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 році. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників.

Імпресіоністи запропонували нове для мистецтва 19 ст. бачення світу і нові принципи малярства. З'явилася свіжість і безпосередність в зображенні повсякденного життя сучасного міста, його пейзажів, вигляду, побуту і розваг його мешканців. Найважливішою настановою імпресіоністів стала робота на відкритому повітрі — на пленері, завдяки чому у своїх картинах і пейзажах їм вдалося створити відчуття виблискуючого сонячного світла, мінливості людських настоїв, багатства фарб природи, передати рух повітря.

Пейзажний живопис. Роль пленеру у творчості Клода Моне. Відображення складних професійних рухів і поз у творах Едгара Дега. Нюанси сонячного освітлення в роботах Огюста Ренуара. Скульптура Огюста Родена.

Постімпресіонізм.Нові художні засоби і можливості для створення нового мистецтва. Особливості художньої манери Поля Сезанна. Своєрідність творчості Вінсента Ван Гога. Декоративізм живопису Поля Гогена. Відображення життя паризької богеми в роботах Анрі Тулуз-Лотрека.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.