Принципи роботи соціального педагога з дітьми групи ризику.

У соціально-педагогічній практиці таких дітей часто називають важкими. З позиції педагогів важка дитина — це та, з якою важко взаємодіяти на уроках, тому що вона постійно самостверджується, сперечається, веде боротьбу з педагогом, бунтує, наполягає на своїй правоті, але при цьому не усвідомлює своєї відповідальності ні за слова, ні за вчинки й дії. Виходить, що «важкими» діти стають у ситуації, коли дорослі не можуть знайти до них підхід.

В очах педагогів ці діти, як правило, є некерованими, агресивними, не розуміють учителів та однолітків. На них необхідно витрачати набагато більше часу, ніж на інших дітей, а ще більше уваги доводиться приділяти, аби подолати негативні наслідки впливу родини. Дітям інколи важко пояснити, чому погано вживати наркотики, пити, у них немає довіри до дорослих, вони відкидають будь-яке втручання, живуть у своєму власному світі.

За даними соціологічних і психологічних досліджень у дітей групи ризику спостерігаються такі особливості(І. Д. Звєрєва):

1. Відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві, (творчість, жага пізнання, активна діяльність). Вони переконані у своїй непотрібності в суспільстві, неможливості досягти в житті чогось самотужки, своїм розумом і талантом, посісти гідне місце серед однолітків, добитися матеріального благополуччя.

2. Серед цінностей у дітей групи ризику на першому місці — щасливе сімейне життя, на другому — матеріальне благополуччя, на третьому — здоров'я.

3. У той же час ці цінності вважаються дітьми недоступними в житті. Висока мета у поєднанні з недосяжністю породжує внутрішній конфлікт, що стає одним з джерел стресу.

4. Як підкріплення втрати цінності освіти вони наводять приклад життя тих, хто погано навчався або не навчався взагалі, а в житті досяг успіхів (має торговельний намет, гараж, машину й т.п.).

5. Підвищений рівень тривожності та агресивності.

6. Націленість на легке життя, прагнення одержувати від нього лише задоволення.

7. Зміна спрямованості інтересів дітей — проводження вільного часу в під'їзді, на вулиці, подалі від будинку тощо, відчуття повної свободи (втеча з дому, подорожі, ситуації переживання ризику й т.п.).

8. У взаєминах з дорослими для них характерні відхилення в спілкуванні, що призводять до переживання своєї непотрібності, втрати своєї цінності.

Проте досить точно встановлено, що дітям групи ризику властива одна загальна закономірність – порушення соціалізації в широкому розумінні слова: нездатність адаптуватися до незнайомого середовища, до нових обставин, порушення статевої орієнтації, гіперсексуальність, злодійство, облудність, утрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, утрата інтересу до праці, лінощі, відсутність ціннісних орієнтацій, норм моралі й моральності, бездуховність, втрата інтересу до знань, дурні звички (уживання алкоголю, наркотиків, паління, токсикоманія, нецензурна лайка і т. ін.).

Аналіз умов життя таких дітей і підлітків показує, що неможливо виявити одну головну причину, яка послужила фактором ризику. Фахівці найчастіше фіксують поєднання багатьох несприятливих умов, що унеможливлюють подальше проживання дітей у родинах, де створюється пряма загроза здоров'ю дитини та її життю.

Основними такими причинами є наступні обставини життя цих дітей:

§ пияцтво одного чи обох батьків;

§ асоціальна поведінка (дармоїдство, жебрацтво, злодійство, проституція та ін.);

§ влаштування на квартирі батьками осередків для кримінальних та асоціальних елементів;

§ сексуальне розбещення батьками власних дітей, торгівля ними;

§ убивство одного з батьків на очах дітей;

§ відбування одним із батьків строку тюремного ув'язнення;

§ лікування одного з батьків від алкоголізму, психічного захворювання;

§ жорстоке поводження з дітьми (побиття з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, голод і т.п.);

§ залишення малолітніх дітей одних без їжі й води;

§ відсутність даху над головою, блукання разом із батьками без засобів до існування и відсутність постійного місця проживання;

§ втечі з дому, конфлікти з однолітками тощо.

У загальних рисах принципи роботи соціального педагога з дітьми групи ризику можна сформулювати в такий спосіб (І. Д. Звєрєва):

1) створення атмосфери довіри у взаєминах соціальний педагог — дитина;

2) залучення до процесу реабілітації дитини всіх суб'єктів державної системи соціальної підтримки й захисту дитинства (органи соціального захисту населення, освіти, охорони громадського порядку, охорони здоров'я);

3) тісна взаємодія з родиною дитини;

4) постійний зв'язок із консультантом, соціальним педагогом.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.